Від козаків XVI століття до поетів XIX століття – історію України формували звичайні люди, які захищали свою батьківщину. Сьогодні ця боротьба триває, і не лише на полі бою, а й у цифровій та технологічній сферах, де українські інженери, розробники та волонтери доводять, що інновації так само важливі для виживання України, як і вогнева міць.
Вторгнення Росії у 2014 році вперше активізувало українське громадянське суспільство та діаспору. Повномасштабне вторгнення у 2022 році запустило глобальний рух. По всьому світу українці шукали способів допомогти. Для тих, хто мав технічні знання і навички, це означало спрямувати їх на посилення військової потуги України – від розробки технологій ведення бою до мобілізації фінансування та адвокації.Ці зусилля призвели до деяких із найефективніших військових і гуманітарних ініціатив, які сьогодні підтримують Україну.
Від розробки безпілотників і розвідувальних систем для фронтових підрозділів до координації масштабних кампаній зі збору коштів, український технологічний сектор – як в Україні, так і за кордоном – став надважливим стовпом опору російській агресії.
По всій країні люди створюють – часто у власних гаражах – надсучасні безпілотники, засоби радіоелектронної боротьби та розвідувальні системи, використовуючи готові компоненти та програмне забезпечення з відкритим кодом. Ці волонтерські виробничі лінії, багато з яких працюють поза межами традиційної оборонної промисловості, стали вирішальним мультиплікатором сили на полі бою, забезпечуючи українські війська доступними, адаптованими та високоефективними технологіями.
Найкраща інвестиція в європейську оборону – це інвестиція в українську оборону
Колишній міністр оборони України Олексій Резніков підкреслив, що війна – це, зрештою, битва ресурсів: людських, фінансових і матеріальних. Він стверджує, що хоча західна зброя залишається критично важливою, головним пріоритетом для України зараз є фінансування вітчизняного виробництва зброї. «У нас є своя Кремнієва долина», – сказав Резніков, підкресливши мережу українських інженерів і дослідників, які впроваджують інновації в імпровізованих лабораторіях по всій країні:
«Найбільша військова лабораторія на планеті – це Україна, друга – Ізраїль, але ми – найбільша. Тому найкраща інвестиція в європейську оборону – це інвестиція в українську оборону, тому що якщо ви інвестуєте в українське виробництво або створюєте спільні підприємства... Європа захистить себе сама».
Джастін Зіф з Green Flag Ventures, яка інвестує в українські компанії на ранніх стадіях розвитку, бачить в українській технологічній екосистемі сильну паралель із ізраїльською на початку 1990-х років. Він відзначає висококваліфіковану інженерну робочу силу України, глибоко вкорінену інноваційну культуру та стійкість, загартовану у воєнний час, і проводить порівняння з тим, як українські іммігранти сприяли технологічному буму в Ізраїлі після Холодної війни.
Засновник української некомерційної організації «ОЧІ» Олександр Дмитрієв розробив цифрову систему, яка централізує та аналізує відео від понад 15 000 екіпажів фронтових дронів. З 2022 року система зібрала 2 мільйони годин (або 228 років) відеозаписів з поля бою, надаючи критичні дані для розробки ШІ.
«Це їжа для ШІ, – сказав Дмитрієв в інтерв’ю Reuters. – Якщо ви хочете навчити ШІ, дайте йому 2 мільйони годин (відео), і він стане чимось надприродним».
Благодійний фонд «Дикі Шершні», заснований навесні 2023 року інженерами з Окремої президентської бригади ЗСУ, розробив інноваційні дрони, такі як важкий FPV-дрон «Королева Шершень» і FPV-перехоплювач «Жало». Ці безпілотники використовують різні українські військові підрозділи, в тому числі спецпідрозділи Головного управління розвідки. Зокрема, «Королева Шершень» може нести корисне навантаження до 9,5 кілограмів, тоді як «Жало» призначений для перехоплення таких повітряних цілей, як російсько-іранські дрони-камікадзе Shahed-136.
Те, що починалось як невеликі зусилля, перетворилось на організовані ланцюги постачання, де цивільні новатори працюють пліч-о-пліч із бійцями над удосконаленням і поліпшенням цих систем відповідно до потреб поля бою в реальному часі. Спритність і технологічна винахідливість мають важливе значення в будь-якій війні, і ці низові мережі допомогли Україні йти на крок попереду більшого і краще оснащеного ворога.
Як технічні працівники в Україні та за кордоном підтримують військові зусилля
Коли у 2022 році розгорталося повномасштабне вторгнення Росії, технічні фахівці в Україні – одні з найяскравіших умів країни – створили організацію Лапка Дзиґи. Роль айтішників – особливо тих, хто добровільно ділиться своїми навичками – була вирішальною у протистоянні України російському вторгненню.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у 2022 році, багато з них, зокрема, інженер-програміст Дмитро Жлуктенко, побачили нагальну потребу в інноваціях для української армії. Ці невійськові волонтери використали свій досвід, щоб заповнити критичні прогалини в обороні України технологіями та винахідливістю.
Жлуктенко швидко зрозумів, що армія потребує більше, ніж просто зброї – їй потрібне сучасне технічне обладнання. Він заснував волонтерську організацію «Лапка Дзиґи», яка займається постачанням безпілотників, супутникового зв’язку та інших необхідних технологій для ведення бойових дій. Застосовуючи свій досвід інженера-програміста, він і його команда зайнялися гнучкою розробкою програмного забезпечення, організувавши збір коштів, запустивши веб-сайт і забезпечивши повну прозорість кожного пожертвування.
Такий підхід, заснований на даних і технологіях, знайшов відгук у донорів з усього світу, які оцінили підзвітність фонду та його ефективність у наданні найсучасніших рішень на передовій. З часом «Лапка Дзиґи» перетворилася на багатомільйонну благодійну організацію, яка щомісяця збирає значні кошти та підтримує понад 100 підрозділів ЗСУ.
В одному з інтерв’ю Жлуктенко зазначив, що робить «Лапку Дзиґи» унікальною: не лише її повна залежність від краудфандингу, а й масштабність та послідовність підтримки, яку вона надає.
«Люди з понад 70 країн світу продовжують робити пожертви. Останні три роки ми стабільно збираємо понад 100 тисяч доларів на місяць, – сказав він. – Як на мене, це говорить про щедрість донорів, для яких пожертви стали звичкою».
Окрім донорської підтримки, він наголосив на основних принципах, які забезпечили успіх організації: «Це також відображає міцні фундаментальні цінності, які я встановив в організації: прозорість, проактивна комунікація, відкритість, зосередженість на ефективності та результатах. Люди це оцінили – і постійно обирали не просто підтримку Збройних сил, а підтримку саме через нас».
Іншим ключовим фактором зростання фонду стала його орієнтація на західних донорів.
«Хоча в Україні вже є багато чудових організацій, які працюють всередині країни, ми побачили значний інтерес з-за кордону і вирішили взаємодіяти з цією аудиторією більш безпосередньо, – зазначив Жлуктенко. – Цей підхід виявився дуже ефективним, ми побудували стійку систему краудфандингу з середнім розміром пожертви близько 50 доларів протягом майже трьох років».
З розвитком війни розширились і роль, і досвід його команди у створенні FPV-дронів, засобів розвідки та адаптації цивільних технологій для ведення бойових дій, які надали українським військам вирішальну перевагу на полі бою.
Жлуктенко, вступив до лав ЗСУ ще позаминулого року і зараз воює на передовій у складі 413-го окремого батальйону безпілотних систем.
Вплив з-за кордону
У той час як такі організації, як «Лапка Дзиґи», зосереджуються на оснащенні солдатів в Україні, інші організації у світовій діаспорі відіграють життєво важливу роль у забезпеченні коштів і матеріалів та міжнародній підтримці.
Фонд Воля, заснований американцями українського походження, є неприбутковою організацією, метою якої є надання прямої, прозорої та ефективної підтримки українським військовим. З мінімальними накладними витратами, майже всі пожертви спрямовуються безпосередньо на постачання необхідної військової допомоги, підтримку науково-дослідних проєктів і реабілітацію поранених солдатів і цивільних.
Співзасновниця фонду Тетяна Новохацька підкреслила ефективність роботи фонду: «З кожного пожертвуваного долара 97 центів йдуть безпосередньо на матеріальну допомогу, і лише 3% покривають операційні накладні витрати. Ми прагнемо забезпечити максимальну віддачу від наших зусиль, щоб Україна могла захистити себе сьогодні і процвітати в майбутньому».
З моменту запуску Volia Fund зібрав понад 1,7 мільйона доларів та реалізував 378 проєктів, а у 2024 році суттєво масштабувався, залучивши 1,25 мільйона доларів, хоча працював з невеликою командою волонтерів.
«Наразі ми надали понад 3 500 компонентів для досліджень і розробок, 115 безпілотників, 187 систем і детекторів протидії безпілотникам, 41 евакуаційний транспортний засіб і 640 турникетів. Кожна одиниця наданого обладнання – це ще один крок до стійкості України», – сказала Новохацька.
Окрім військової допомоги, нагальними проблемами стали зусилля з відновлення та розмінування, але вона визнає: «З плином часу базові потреби українців лише зростають. На жаль, збирати кошти стає все важче і важче».
Один із перших комп’ютерів у Європі був зібраний у розбомбленому готелі на околиці Києва в 1951 році.
Багата технологічна історія України
Сучасні українські інновації побудовані на десятиліттях винахідливості та адаптації. Фара Стокман у своїй статті для The New York Times висвітлила давню спадщину технологічної винахідливості в Україні, простеживши її до 1951 року, коли один із перших у Європі комп’ютерів був складений у розбомбленому готелі на околиці Києва. Незважаючи на радянські обмеження, які не дозволяли винахідникам отримати доступ до західних досліджень, українським інженерам вдалося розробити обчислювальну машину, яка конкурувала із західними аналогами. Те досягнення заклало основу для культури інновацій, яка зберігалася протягом десятиліть.
Як зазначено в книзі Володимира Невзорова та Вікторії Угрюмової «Інновації в ізоляції: Історія українських ІТ від 1940-х років до сьогодення», цей дух технологічної стійкості продовжує формувати процвітаючий технологічний сектор України.
Віталій Бандура, засновник українського технологічного бізнесу в США, підкреслює, що в Україні є інженерні таланти світового рівня та глибоко вкорінена культура інновацій. Він зазначає, що стійкість і адаптивність українців зумовлені менталітетом виживання в умовах дефіциту, що робить їх дуже гнучкими, що є дуже важливим в епоху штучного інтелекту. Поєднання сильних навичок, прямого спілкування та орієнтованої на Захід трудової етики дозволило українським стартапам, таким як Grammarly, GitLab, Reface та Petcube, досягти світового успіху.
Після повномасштабного вторгнення Росії українська технологічна галузь стала найважливішою опорою оборони країни, зміцнюючи її кіберстійкість, підтримуючи економіку та забезпечуючи її армію передовими технологіями, такими як безпілотники зі штучним інтелектом, щоб протистояти переважаючій живій силі та вогневій потужності Росії.
Україна має цілі армії волонтерів, які працюють вдень і вночі, щоб підтримати технологічну перевагу України над Росією.
Дерек Вітлі, співзасновник стартапу зі штучного інтелекту Vivum, який постачає програмне забезпечення для автономних систем Міністерству оборони США, наголосив на амбіціях України у війні дронів: «Україна досить чітко дала зрозуміти, що має намір стати світовою столицею безпілотників, коли ця війна закінчиться».
Важливість волонтерів
Неможливо переоцінити роль волонтерів у доставці безпілотників та інших технічних засобів на фронт. За словами підполковника Павла Куриленка, «єдине, що заважає прориву Росії на всіх фронтах – це FPV-дрони, 90% яких надають волонтери або самі військові підрозділи».
Ці волонтерські ланцюги постачання стали рятівним колом для багатьох українських підрозділів на фронті.
Командир підрозділу аеророзвідки 47-ї механізованої бригади з позивним «Ковбаса» розповів, що під час літнього контрнаступу в Запорізькій області в 2023 році 90% цивільного технічного постачання його підрозділу надійшло від волонтерських організацій, таких як «Лапка Дзиґи».
Так само «Віскас», який очолює підрозділ аеророзвідки у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, розповів, що під час нещодавнього збору коштів завдяки підтримці американських волонтерів було успішно придбано глушилку для їхньої машини. Солдат 47-ї окремої механізованої бригади прямо сказав про це в одному з попередніх інтерв’ю: «Без такої сильної допомоги, як від американських волонтерів, ми б не мали жодного шансу». Без такого потужного волонтерського руху в Україні я не знаю, що б сталося – без допомоги волонтерів воювати було б неможливо».
Норман, солдат 109-ї окремої бригади територіальної оборони, підкреслив реальність того, що волонтери заповнюють критичні прогалини там, де державна підтримка є недостатньою: «Допомога, яку надають благодійні організації та окремі волонтери, набагато важливіша, ніж прийнято вважати. Я не знаю, чому так відбувається, але, на мою думку, державна підтримка не покриває повністю жодної потреби армії. Це стосується всього, починаючи від елементарної форми та спорядження і закінчуючи транспортними засобами та безпілотниками».
Медичні стабілізаційні пункти, де поранені бійці отримують життєво необхідну допомогу, не змогли би функціонувати без волонтерських внесків.«Багато стабілізаційних пунктів, де рятують поранених солдатів, мають необхідне обладнання та ресурси саме завдяки волонтерській підтримці та збору коштів», – пояснив Норман.
За його словами, залежність від краудфандингу поширюється й на українські полки безпілотників, які вирішальним чином вплинули на ситуацію на полі бою: «Цілі полки безпілотників, які довели свою ефективність, також фінансуються переважно за рахунок пожертв і краудфандингових кампаній. Часто, коли вони оголошують про збір коштів у засобах масової інформації, це є першим і найважливішим кроком у забезпеченні необхідним».
Стороннім така велика залежність від приватних пожертв може здатися дивною, але, як підкреслив Норман, попри великий оборонний бюджет держава досі не покриває багатьох важливих військових потреб: «Це може здатися дивним і незрозумілим для більшої частини світу, але в цій війні багато основних потреб армії не покриваються державою. Це не скрізь так, але в багатьох місцях це реальність».
Війна триває, і виживання України на полі бою значною мірою тримається на волонтерах і донорах – як вдома, так і за кордоном.
Дивлячись у майбутнє
Волонтери, донори та діаспора відіграють все більш важливу роль у підтримці та обороні України. Від фінансування військових поставок до розробки бойових технологій – ці громадські ініціативи заповнюють критичні прогалини, які не завжди можуть заповнити державні ресурси.
Такі організації, як «Лапка Дзиґи» в Україні та фонд «Воля» у США, мобілізували приватне фінансування та експертизу для підтримки українських військових. Їхні зусилля, до яких долучилися пересічні громадяни, не лише допомогли Україні протистояти більшому та краще оснащеному супротивнику, а й змінили сучасну війну, довівши ефективність децентралізованих інновацій та низових мереж.
Виживання України у війні та її майбутнє залежить не лише від державної політики чи військової допомоги, а й від наполегливості цих волонтерів-технарів. У майстернях, лабораторіях та онлайн-просторах пересічні громадяни переосмислюють те, як ведуться війни – і, можливо, як у них перемагають.