Світ буквально завалений одягом. У 2015 році глобальне споживання одягу та взуття становило 62 млн тонн. Очікується, що до 2030 року ця цифра зросте до 102 млн тонн.
Що це означає на практиці? Ми більше не просто носимо одяг, а виробляємо відходи. Щосекунди на сміттєзвалище потрапляє повна вантажівка непотрібного одягу. Щороку – 92 мільйони тонн текстильного сміття. І якщо нічого не зміниться, до кінця десятиліття ця цифра сягне 134 мільйонів тонн.
Але проблема модної індустрії глибша, ніж просто надвиробництво. «Диявол» сховався у дрібницях – точніше, у матеріалах.
Цього року я стала амбасадором міжнародної організації No More Plastic, яка бореться з забрудненням довкілля пластиком. І коли я поспілкувалася з засновницею організації Розалі Манн, отримала доступ до глобальних даних щодо текстильної індустрії, цифри мене вразили.
Щороку у світі виробляється 460 мільйонів тонн пластику, і 15% із нього – це текстиль. Так, одяг, який ми носимо щодня, стає частиною глобальної екологічної катастрофи.
70% усього одягу у світі виготовляється з синтетичних матеріалів – поліестеру, нейлону, поліаміду та інших. У нашій свідомості це просто тканини, нешкідливий текстиль, але насправді це по суті пластик, який потрапляє у довкілля і залишається там на десятиліття.
Ще одні цифри, які вас також не потішать: приблизно 35–50% мікропластику в океанах походить від мікроволокон, які виділяються під час прання синтетичного одягу.
Проблема пластику сьогодні на слуху, але мало хто замислюється, що вона не лише в одноразових пакетах чи пляшках – вона буквально на нас. Бо те, що ми носимо, не лишеи забруднює довкілля, а й безпосередньо впливає на якість нашого життя.
Все частіше можна почути, що якість одягу знизилася, що речі швидко рвуться, розтягуються, втрачають вигляд, що одяг парить, подразнює шкіру, вбирає запахи і погано відпирається.
І це не просто суб’єктивні відчуття. Масмаркет активно використовує формальдегіди, фталати, важкі метали. Ці сполуки застосовуються для надання тканинам певних властивостей, наприклад, стійкості до зминання, водовідштовхуваності або яскравості кольорів. Однак використання цих сполук може мати негативні наслідки для здоров’я людини та довкілля.
За даними Fashion Revolution, міжнародної неурядової організації, яка займається просуванням прозорості, сталості та етичних стандартів у модній індустрії, у текстильному виробництві використовують понад 8 000 різних синтетичних хімічних речовин. Проте лише 35% великих брендів відкрито повідомляють, які саме хімікати вони застосовують у виробництві. Це питання не лише екології, а й безпеки споживачів, адже більшість хімічних речовин залишається невідомою, а їхній вплив на здоров’я та довкілля не контролюється.
Але що ще цікавіше – ви помітили, що ми носимо одяг дедалі менше разів?
Різні джерела дають різні цифри, тому узагальнити цей показник непросто. Однак є беззаперечний факт: якщо раніше базові речі носили понад п’ять років, то сьогодні цей термін значно скоротився. Деякий одяг люди після придбання одягають лише кілька разів – навіть не сезонів.
Ми живемо в епоху одноразового гардероба. То чи є вихід із цієї кризи?
Я переконана, що великі текстильні корпорації не зупиняться. Вони й надалі знижуватимуть собівартість одягу, використовуючи дешеві матеріали та ще дешевшу робочу силу. Експлуатація працівників, зокрема, дитяча праця та небезпечні умови роботи, залишатимуться нормою. Глобальне дослідження Fashion Transparency Index 2023 показало, що 99% великих модних брендів не розкривають, скільки їхніх працівників отримують гідну зарплатню. Це свідчить про масштабне приховування реальних умов праці у текстильній індустрії.
Тож відповідальність лягає на нас, споживачів. Відчуйте, що ціна речей – це не лише цифра на ціннику. Це ціна, яку платять природа, робітники, наше здоров’я.
Я пишу цю колонку в часи повномасштабної війни в Україні, яка триває вже четвертий рік. У часи великої геополітичної кризи та економічної невизначеності.
Повірте, через це я відчуваю ще більшу відповідальність – пояснити, чому питання швидкої моди більше не є другорядним.
Забудьте про те, що швидка мода – це про стиль. Це про системну кризу, яка виходить далеко за межі фешн-індустрії.
В умовах кризи світ не може дозволити собі виробляти короткоживучі товари. Це не просто марнування ресурсів – це неефективне управління економічними процесами. Масмаркет працює за принципом «виготовити – продати – викинути». Але у світі, що занурюється у ресурсну кризу, така модель стає небезпечною.
Виробничі ланцюги масмаркету спираються на дешеву працю в країнах Глобального Півдня. Це не лише соціальна проблема, а й питання економічної залежності. Швидка мода – це залежність від дешевих виробничих ринків, які стають ключовими гравцями у світовій політиці.
Синтетичні тканини, токсичні хімікати, пластик – усе це загрожує і довкіллю, і здоров’ю людей. Масове виробництво таких матеріалів підтримується лише тому, що їхня собівартість мінімальна. Але хто оплачує цю «знижку»? – Наше майбутнє.
Масмаркет обіцяє доступність. Але реальна ціна цієї доступності – виснажені ресурси, виснажені люди, виснажена планета.
Світ змінюється. Час змінити й моду споживання.