Сполучені Штати знову пробили дно у своєму ставленні до України, яка стікає кров’ю, захищаючи не лише себе, а й ті самі принципи, які плекає Захід. Повідомлення агентства Bloomberg викривають останній маневр адміністрації: жалюгідний відступ від абсурдної вимоги до України повернути 300 мільярдів доларів допомоги через грабіжницьку угоду про видобуток корисних копалин – тепер ця цифра становить 100 мільярдів доларів (що все одно занадто).
Це не великодушність – це зіткнення Білого дому з реальністю після місяців брехні для виправдання своєї здирницької дипломатії. Іронія ріже як лезо: в той час як Росія засипає Дніпро ракетами, США відмовляються продати Україні системи протиповітряної оборони Patriot, залишаючи цивільних гинути під небом, яке Вашингтон міг би допомогти захистити. Це не державна політика, а моральне зречення, зрада в обгортці риторики «угод».
Пом’якшення вимог щодо потенційної угоди про надра розкриває справжнє обличчя адміністрації. Кілька місяців Вашингтон говорив про американську допомогу на суму в 300 мільярдів доларів, і ця роздута цифра разюче відрізняється від оцінки України – 90 мільярдів.
«Знижка» до 100 мільярдів доларів – це не корекція, а невдоволене визнання того, що початкова цифра була кийком, яким намагалися змусити Київ укласти фаустівську угоду: віддай свої родовища літію, титану та урану, або ми дозволимо Росії стерти вас на порох. Зеленський встояв перед цим рекетом – відмовився торгувати суверенітетом України заради виживання. Його непокора ганьбить Білий дім, який розглядає союзників як мішені, які можна обібрати, а не як партнерів, яких треба підтримувати.
Поки Вашингтон торгується за уявні борги, страждає місто Дніпро – центр української незламності, в якому російські балістичні «Іскандери» вже вбили десятки людей і перетворили будинки на руїни. Дніпро стоїть, але він вразливий.
США, з їхнім неперевершеним арсеналом, могли би продати Україні системи Patriot для захисту шкіл, лікарень і родин. Світ і решта союзників США роблять неминучий висновок: ця очевидно одержима наживою адміністрація так досі й не усвідомила, що боротьба України – це боротьба Заходу. Вашингтон, вочевидь, готовий кинути Київ на поталу імперіалістичному буйству Путіна.
США, як лихвар, вимагає за свою допомогу природні багатства України.
Поворот адміністрації від відкритого здирництва до м’якого примусу не приховає її кінцевої мети: примусити Україну до «миру», який пахне капітуляцією. Угода про видобуток корисних копалин, навіть у її переглянутому вигляді, є колоніальною фантазією, що вимагає від України заплатити своїми природними багатствами за допомогу, яка вже була витрачена на протидію російській агресії.
Це не лідерство, а рекет. США, як лихвар, вимагає за свою допомогу природні багатства України.
Давайте називати речі своїми іменами: вимоги Вашингтона до України – це не про досягнення справедливого і рівноправного миру, а про підкорення. Протягом усього цього «мирного процесу» Вашингтон мовчки спостерігав за тим, як Росія атакує українські міста, посилює окупаційні війська і продовжує відправляти тисячі українських дітей до Сибіру та російської Арктики.
США знають, що Україна не може дозволити собі відволікати ресурси від лінії фронту, де кожен долар купує ще один день опору. Призупиняючи допомогу і відмовляючись від критично важливої оборони, Вашингтон фактично зв’язує Україні руки, підштовхуючи її до капітуляції шляхом переговорів, що призведе до втрати території і гідності на користь Москви.
Ця політика є настільки ж неспроможною, наскільки й ганебною. Українські солдати в меншості, але нескорені, вони тримають оборону проти російської військової машини, яка загрожує східному флангу Європи.
А США, навпаки, грають у бухгалтера, підраховуючи вигадані борги, в той час як гинуть мирні жителі. Відмова у наданні систем Patriot – це не просто стратегічна помилка, це вибір залишити Україну стікати кров’ю. Історія не пробачить цього боягузтва. Поки Дніпро оплакує своїх загиблих, світ спостерігає, як наддержава зраджує свого союзника заради угоди, якої ніколи не мало було бути на столі переговорів. Україна заслуговує на краще. Цього вимагає вільний світ.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.