У четвер, 17 квітня, уряди України і США підписали меморандум про наміри «співпраці» у потенційно прибутковому видобутку корисних копалин в Україні.
Президент США Дональд Трамп висловив нетерпіння через бажання України переглянути деякі елементи угоди. «Я бачу, що [президент Володимир Зеленський] намагається вийти з угоди щодо рідкісноземельних елементів, – сказав Трамп. – І якщо він це зробить, у нього будуть проблеми. Великі, великі проблеми».
Але навіть побіжний погляд на попередні проєкти угоди дає зрозуміти, що це «рекет без захисту», як сказав колишній держсекретар США Ентоні Блінкен у нещодавньому інтерв’ю для CBS News.
Тим часом, на фронті росіяни та українці «обмірковують» умови припинення вогню, які представили посланці Трампа Марко Рубіо, Стів Віткофф і Кіт Келлоґґ. Деталі розпливчасті, але в найзагальніших рисах можна сказати, що будь-яке перемир’я за підтримки США означатиме умиротворення російського царя останніх днів Владіміра Путіна.
Якщо щось і стало зрозумілим щодо переговорних груп, які намагаються укласти мирну угоду, так це те, що представники США не мають достатнього досвіду ведення переговорів, і не лише з точки зору досвіду ведення переговорів, а й особливо в такому важливому питанні, як розуміння історичних тонкощів, що лежать в основі стратегічних цілей та прийняття рішень кожною зі сторін.
Побіжний погляд на історичний досвід України з різними меморандумами та договорами повинен пролити світло на те, чому українці мудро ставляться до запропонованих угод із такою пересторогою.
Криваві землі ХХ століття
Навіть неісторикам відомо, що новітня історія України пов’язана з насильницькою смертю в катастрофічних масштабах.
У 1941 році, коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, Гітлер категорично відмовився прийняти декларацію про відновлення незалежності України, проголошену у Львові 30 червня, і приступив до реалізації своїх планів винищення європейського єврейства і підкорення українців та інших східних слов’ян як Untermensch, або недолюдей.
Почався Голокост, під час якого в лісах і містах України було розстріляно понад 1,5 мільйона євреїв, а за час окупації було вбито понад удвічі більше неєврейських українців.
Бабин Яр околиці Києва, де було вбито понад 100 000 переважно єврейських українців, з часом став синекдохою того, що відбувається, коли чужоземці приходять експлуатувати ресурси України.
Так само, за десять років до колективізації, більшовики вирішили одночасно знищити ядро опору своїй політиці – українську інтелігенцію та селянство. Взимку 1932-33 років приблизно чотири мільйони українців загинули від Голодомору, влаштованого Сталіним. Проте наприкінці 1933 року США встановили дипломатичні відносини з СРСР, а наступного року злочинна тоталітарна держава була прийнята до Ліги Націй.
Хоча багато більшовиків були етнічними українцями, їхнє втручання в життя села сприймалося радше як іноземне вторгнення. Протягом століть українські сільськогосподарські землі характеризувалися високим ступенем самоуправління. Навіть коли вони перебували під владою іноземної держави, поміщики-іноземці, як правило, зберігали відносно спокійну позицію. А коли спроби контролю ставали надто гнітючими, українці часто повставали.
Не можна очікувати, що американські учасники переговорів осягнули всю складність української історії, що вражає уяву.
Маловідомі договори та угоди, які українці досі пам’ятають
Підписання Будапештського меморандуму. Фото: https: //uk.wikipedia.org
Певно, більшість сучасних американських переговірників пам’ятають Будапештський меморандум 1994 року, за яким нова незалежна Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу в обмін на гарантії своєї територіальної цілісності. І США, і Велика Британія, які підписали меморандум, просто проігнорували його у 2014 році, коли Росія анексувала Крим. Тепер уряд Зеленського спромігся включити пряме посилання на провальний Будапештський меморандум у нинішній проєкт угоди про видобуток корисних копалин.
Але мало хто з неукраїнців пам’ятає, що в 1918 році, коли Брест-Литовський мирний договір був підписаний на тлі хаосу, коли царська армія розвалювалася, а німці, українці та більшовики змагалися за володіння Києвом та іншими українськими землями, Центральна Рада України зобов’язалася постачати Центральним державам продовольство в обмін на їхню військову допомогу.
По суті, це була здирницька угода. Україна була не в змозі постачати необхідну кількість зерна, а поєднання факторів – в тому числі крах Німеччини на її західному фронті під час Першої світової війни та більшовицька революція в Росії – призвело до років хаосу та громадянської війни в Україні.
Як описує це історик Орест Субтельний у своїй фундаментальній праці «Україна: історія»: «У 1919 році Україну охопив повний хаос. Дійсно, в новітній історії Європи жодна країна не переживала такої повної анархії, запеклої громадянської боротьби і повного розвалу влади, як Україна в цей час. На її території діяли шість різних армій – українців, більшовиків, білих, Антанти, поляків та анархістів [Нестора Махна]. Менш ніж за рік Київ переходив з рук у руки п’ять разів...».
Не можна очікувати, що американські учасники переговорів зрозуміли всю складність української політики після Першої світової війни, але українці, безумовно, пам’ятають про неї. Насправді, забути про це було би злочинною недбалістю з боку їхніх політиків. Напевно, проникливі російські переговірники також вивчили власну інтерпретацію цих подій – саме для того, щоб скористатися історичними слабкостями України.
Історія римується
Хоча історія може не повторюватися в точності (всупереч прислів’ю), вона точно римується. І для українців певні аспекти цієї історії римуються, як набридлива пісенька, що застрягла в їхній свідомості, наче кліщ у вусі.
Яскравим прикладом є Андрусівський договір 1667 року, коли те, що залишилося від козацької Гетьманщини після майже двох десятиліть війни, було поділено між Московським царством і Річчю Посполитою. Все, що було на лівому березі Дніпра, разом з Києвом на правому березі, відійшло до Москви. Все, що на правому березі (за винятком Києва), відійшло до Польщі. Малозаселені степи навколо Запоріжжя, де козаки все ще жили досить вільно, перебували під спільним управлінням Москви і Варшави як кондомініум, як буферна зона, щоб тримати татар і турків на відстані.
Договір був підписаний після багаторічної війни, яку в 1648 році розпалило повстання запорізьких козаків під проводом Богдана Хмельницького проти польського гноблення. Це повстання призвело до найжахливіших єврейських погромів, які до того часу бачила Європа.
Не дивно, що першопричиною була експлуатація ресурсів.
З XV по XVII століття Річ Посполита переживала справжню золоту лихоманку, оскільки після відступу монгольських орд вона розширила свої володіння на українську територію. Тільки золотом була пшениця.
Польська шляхта придбала землю і дозволила вигнаним із Центральної Європи євреям, яким закон забороняв володіти землею, управляти сільськогосподарськими маєтками, а також млинами і винокурнями. Ця система оренди призвела до того, що польські поміщики-шляхтичі тиснули на єврейських управителів маєтків, щоб ті збільшували виробництво і доходи, експлуатуючи селянство. Хмельницький використав обурення проти поляків і євреїв, яке давно назрівало, щоб об’єднати козаків проти польської шляхти (а також звести кілька особистих рахунків).
Повстання (спочатку успішне, хоча й важке) проти переважаючої польської армії, підштовхнуло козаків до укладення Переяславської угоди 1654 року, яка запросила царські війська в Україну і про яку багато українців шкодують донині.
Спрощено кажучи, це призвело до трьох з половиною століть російського панування над Україною.
Наслідки зрозумілі з того, що перші роки після Андрусівського договору стали відомі українським історикам як «Руїна». Ця ж епоха в польській історії сьогодні називається «Потопом».
Навіть у передісторії
Чим далі вглиб історії, тим більше чуються ті самі мотиви. 1240 році татаро-монголи вторглися в Київську Русь і розграбували Київ. Але ще до них Київ не оговтався від руйнування 1169 року від рук «братнього сусіда» Андрея Боголюбського з Володимиро-Суздальського князівства (Москва тоді була лише селом), який вів усобицю за престол.
Ще до того, як слов’яни з’явилися на більшій частині території нинішньої України, стародавні греки заснували форпости на Чорному морі і залучили еллінізованих скіфських посередників для постачання до Великої Греції зернових і рабів з внутрішніх районів. Про це пише історик Сергій Плохій у книзі «Ворота Європи: історія України».
Ці деталі знають освічені українці, але всі українці відчули – і часто дуже болісно – наслідки географічного положення своїх багатих і легко доступних з усіх боків земель.
Сьогоднішня золота лихоманка цілком може потягнути за собою уран, літій і рідкісноземельні мінерали, про які багато хто з тих, хто веде переговори про майбутнє України, ніколи навіть не чув. Безумовно, на цьому можна заробити багато грошей. Але тільки українці стикаються з перспективою бути безцеремонно похованими у своїй повній багатств землі.