Ярно Хабіхт очолює офіс Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні й добре знайомий із проблемами охорони здоров’я, з якими стикаються країни Європи, зокрема Східної Європи. Хабіхт закінчив медичний факультет Тартуського університету і має докторський ступінь у галузі охорони здоров’я.
Він працював в установах державного сектору Естонії та у ВООЗ з 2003 року. До того, як стати представником ВООЗ в Україні, Хабіхт очолював офіси ВООЗ у Молдові, а потім у країнах Центральної Азії.
Уважно ознайомившись із реформами децентралізації охорони здоров’я в Україні та проблемами в цій сфері, Хабіхт особисто відвідав багато прифронтових районів і навіть брав участь у дискусіях ВООЗ, перебуваючи в бомбосховищах під час обстрілів.
Kyiv Post говорить з Хабіхтом у Національному центрі радіаційної медицини України, який багато років співпрацює з ВООЗ і розробляє стратегії реагування на ядерні загрози з боку Російської Федерації. Протягом десятиліть центр дбав про ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Ми поговорили з Хабіхтом не лише про реформу охорони здоров’я в Україні, а й про наслідки, які триваюча війна, ймовірно, матиме для здоров’я українців, і про те, як ці наслідки можна подолати.
- Я хотів би почати з самого початку, з точки зору ролі ВООЗ у реформуванні системи охорони здоров’я України. Ви бачите якийсь прогрес? Що вже зроблено і що ще потрібно зробити?Я озираюся назад, дивлячись на реформи, які почалися у 2016–2017 роках, і, знаєте, в Україні багато елементів цих реформ були правильними. Це стосується створення Національної служби здоров’я, механізмів фінансування охорони здоров’я, систем збору даних, електронної системи здоров’я (хелсі) та первинної медичної допомоги.Таким чином, з нашої точки зору, реформи дозволили українській системі охорони здоров’я відреагувати на потрясіння 2020 року [пандемія COVID-19] та 2022 року, під час повномасштабного вторгнення. Але те, що сталося з того часу, означає, що потрібно зробити набагато більше. Ми бачимо зростання потреб у сфері психічного здоров’я, травматології, хірургії, реабілітації тощо.
- Але все ж українська система охорони здоров’я намагається адаптуватися до умов воєнного часу?Так. У лікарнях приділяється набагато більше уваги до протимікробних препаратів, правильному використанню ліків та антибіотиків, а також хірургічній допомозі. Реформи йдуть у правильному напрямку, але ще багато чого потрібно зробити. Наша роль — бути тут, підтримувати Україну в русі вперед і надавати експертні знання. Важливо, щоб реформи тривали навіть під час війни, щоб українці мали доступ до всіх видів медичної допомоги, а система охорони здоров’я працювала.
- Багато українців в Європі, особливо біженців, а також багато американців і європейців кажуть, що українська система охорони здоров’я здається їм кращою, ніж та, до якої вони звикли. Чому це так, на вашу думку?Світ змінюється, і життя змінюється. Українці заслуговують на кращу систему охорони здоров’я, і сьогодні ви можете бачити різницю між Києвом, Львовом, іншими великими містами й тим, що є в сільській місцевості. Реформи зосереджені на первинній медичній допомозі. Крім того, в Україні дуже розгалужена мережа лікарень. У воєнний час консолідація лікарень є важливим кроком, і я радий бачити, як просуваються реформи.Щодо того, чому українці незадоволені системами охорони здоров’я в ЄС чи США — треба дивитися на конкретику. Наприклад, стоматологічна допомога. Багато українських біженців повертаються додому, щоб отримати доступну й якісну стоматологію, адже в країнах ЄС вона дуже дорога. І не лише для біженців, а й для місцевих мешканців, це правда. У багатьох країнах стоматологія не входить до системи державних гарантій, страховки або пільг і може спричинити фінансові труднощі.Ще один важливий аспект — культура і мова. Люди часто повертаються додому, тому що там легше отримати медичну допомогу. Тож причин для цього багато. Загалом, я думаю, це добре, що українці можуть порівнювати охорону здоров’я в інших країнах з тим, що мають вдома, і робити власні висновки щодо бажаного результату реформ.
- Якщо це взагалі можливо, чи є якісь позитивні результати повномасштабного вторгнення для української медицини?Проблем дійсно багато. Ми пережили понад 2300 атак на об’єкти охорони здоров’я, особливо на медичні заклади, і втратили багатьох працівників. Багато медиків переїхали з прифронтових районів на захід України, що спричинило регіональний дисбаланс.Але головне — це стійкість української системи охорони здоров’я, яка продовжує функціонувати. Зараз ми бачимо позитивні зміни, наприклад, у доступності психічної допомоги, порівняно з 2022 роком. Проте нам потрібно більше — ми тільки на початку шляху.
- Більше працівників у сфері психічного здоров’я?Так. Ми навчили понад 100 тисяч працівників за програмою MHGAP, яка охоплює стандарти і практики первинної медичної допомоги у сфері психічного здоров’я. І дуже важливою є лідерська роль першої леді в реалізації Всеукраїнської програми психічного здоров’я.Ще одна важлива сфера — реабілітація. Через велику кількість поранених та інших випадків, що потребують відновлення, ми маємо забезпечити доступ до фахівців і навчання терапевтів. Нам потрібні реабілітаційні центри не тільки в Києві, на Заході, у містах, таких як Дніпро, Полтава, Вінниця, але й також у Сумах, Запоріжжі. Ця сфера швидко розвивається для підтримки ветеранів, травмованих, пацієнтів після інсультів та інших хвороб.Крім того, швидко розвивається сфера екстреної евакуації та рятування життів. Але не лише це - зміни охоплюють всю систему охорони здоров’я. Приймаються нові закони, зокрема щодо ліків, парламент працює над удосконаленням нормативної бази. Це важливо як для первинної ланки, так і для всієї системи в цілому. Зусилля медиків, політиків і керівників на всіх рівнях у ці роки забезпечили стійкість системи.
- Розкажіть про сьогоднішній день. Ви передали нове обладнання для вимірювання радіації Національному центру радіаційної медицини. Яке його значення для України?Сьогодні ми передали центру нове обладнання, включаючи дозиметри. Ми співпрацюємо з цим центром вже понад 20 років. Під час війни багато гуманітарних організацій завезли сюди дозиметри, і ми дбаємо про те, щоб це був навчальний центр, де весь персонал вміє користуватись обладнанням.Ми вже надали технічну підтримку понад 100 таким центрам. З 24 лютого 2022 року вони активно займаються хімічними та радіологічними дослідженнями. Цей центр — одне з головних джерел знань ще з часів Чорнобиля. Але потрібно, щоб молоде покоління приходило сюди навчатися. Цього тижня у тренінгах беруть участь фахівці з Рівного, Хмельницького, Запоріжжя. І їх треба більше.
- Які зміни в українській системі охорони здоров’я ви очікуєте побачити після війни?Останнім часом багато хто замислюється над тим, що буде завтра. Я очікую зростання кількості захворювань. Причина – війна. Люди відкладають лікування через війну, особливо при хронічних захворюваннях, крім того, під час війни не всі можуть дозволити собі потрібну допомогу.Маємо також демографічний зсув: понад 6 мільйонів українців за кордоном — здебільшого молодь. Тож після війни ми побачимо більше хронічних хвороб.Ще одна проблема — зниження охоплення вакцинацією. Це робить нас більш вразливими до таких захворювань, як дифтерія, кір та інших, яким можна запобігти.Однак головна проблема — це нерівність між регіонами. У містах на сході, як-от Суми, Запоріжжя, Харків, зараз набагато менше медичних працівників, ніж у західних регіонах.Ми маємо забезпечити те, щоб після повернення людей у свої міста, туди поверталися й медики. Це вже було під час звільнення Київщини, зокрема Бучі та Ірпеня, у квітні 2022 року. Медичні працівники мають бути там, де живуть люди — це зміцнить довіру і забезпечить додаткову безпеку.Перед нами багато викликів, але я вірю, що спільними зусиллями ми зможемо їх подолати. І ще: буде податковий тиск. Державні ресурси обмежені, але ми маємо забезпечити безперервне фінансування охорони здоров’я. Люди й так багато платять із власної кишені, і мабуть не будуть схильні платити додатково на своє здоров’я, а ми повинні гарантувати доступ до якісної та доступної медицини.