Війна є одним із найбільш потужних стресогенів, що впливають на психіку людини. Посттравматичний стресовий розлад, є надзвичайно актуальною темою, особливо в контексті сьогодення в Україні.
З кожним роком зростає кількість військовослужбовців, психіка яких зазнає травм. ПТСР є серйозним порушенням психічного здоров’я, яке значно погіршує якість життя людини, її соціальні зв’язки, працездатність та загальне самопочуття.
Надання своєчасної та кваліфікованої допомоги є важливим для їхнього психологічного відновлення та запобігання довгостроковим наслідкам.
Що таке ПТСР у військових
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — психічний розлад, який виникає після переживання психотравмувальної події, як-от війна, бойові дії, тортури, полон, поранення, загибель побратимів та інші.
У людей, які мають ПТСР, нервова система замість того, щоб заспокоїтися, продовжує перебувати в стані збудження. Різні ділянки мозку починають робити помилки. ПТСР порушує певні дії мозку, тому людина втрачає можливість ясно мислити.
Посттравматичний стресовий розлад, є надзвичайно актуальною темою, особливо в контексті сьогодення в Україні. З кожним роком зростає кількість військовослужбовців, які зазнають травматичних подій адже — це нормальна реакція на події, які виходять за межі життєвого досвіду особистості. ПТСР є серйозним порушенням психічного здоров’я, яке значно погіршує якість життя людини, її соціальні зв’язки, працездатність та загальне самопочуття.
Пам’ять втрачає свою звичну послідовність і тим самим порушується логічність причинно-наслідкових подій. Тіло реагує так, ніби небезпека й досі в житті людини, хоча насправді загрози може й не бути.
Такий розлад проявляється в тому, що людина постійно й досить яскраво переживає певну подію, наче вона відбувається тут і зараз, емоції відчуваються так само (страх і занепокоєння).
Коли військовий був на фронті — це нормальна реакція тіла на небезпеку, але в повсякденному (мирному) життя — це вже не норма. Люди, у яких сформувався розлад, не мають змоги самостійно придушити страх та паніку, навіть якщо вони чітко розуміють, що подія вже минула й немає ніякої небезпеки для життя.
Здебільшого симптоми отриманої психологічної травми минають самі по собі. Проте, якщо людина «застрягає» в стані підвищеної тривожності (довше ніж 30 днів) та не може розслабитися і спокійно реагувати на певні події, то вже необхідно звернути увагу.
Травматичні спогади можуть легко запустити й нагадати про те, що трапилося. Травматична подія втручається в життя людини нав’язливими спогадами, негативними думками та нічними жахіттями, що заважають нормально жити. Через це військові можуть усамітнюватися та виникають складні емоційні стосунки (сором провина та почуття моральної травми).
Коли такий стан починає впливати на повсякденне життя: нав’язливі спогади, страх (коли життю нічого не загрожує), уникнення, негативні зміни в мисленні та настрої, гіперзбудливість, то це перші показники про те, що це, можливо, ПТСР та вказує на необхідність звернутися за допомогою до спеціаліста.
Симптоми посттравматичного стресового розладу у військових
Симптоми ПТСР у військового можуть розвиватися через години, дні, або навіть тижні, після травматичної події, інколи вони можуть з’явитися протягом місяців чи навіть років після повернення із зони бойових дій. Хоча посттравматичний стресовий розлад може розвиватися в кожного ветерана по-різному, можна виділити чотири основні види.
- Повторювальні спогади. Нав’язливі нагадування, які не виходять із голови про травматичну ситуацію, жахливі сни, сильний стрес, тривожні думки, кошмари чи флешбеки. Постійний стрес, який повертає думки до пережитого. Деякі можуть відчувати сильні емоційні та фізичні реакції на нагадування про травму: паніка, неконтрольоване тремтіння та сильне серцебиття.
- Уникнення. Військові часто ізолюють себе від речей, які нагадують про травматичну подію, включаючи людей, місця, ситуації тощо. Прагнуть не думати та не говорити про те, що сталося. Віддаляються від друзів та сім’ї інколи навіть побратимів. Втрачають цікавість до повсякденної діяльності та життя.
- Негативні зміни в поведінці. З’являються погані думки про себе, людей і світ взагалі, постійне почуття страху, провини або сорому. Відсутні позитивні емоції, складність у підтримки відносин, проблеми з пам’яттю та безнадійне бачення майбутнього.
- Стан постійного збудження. Психіка та тіло військового постійного на сторожі того, що треба захищати своє життя (навіть у мирних ситуаціях). Надмірні емоційні реакції: дратівливість, гнів, труднощі зі сном, проблеми з концентрацією, гіперзбудливість чи зниження когнітивних здібностей. Люди легко здригаються, лякаються гучних звуків та постійно в очікування небезпеки.
Прояви розладу із часом можуть змінюватися, як і їхня інтенсивність. Необхідно все помічати та уважно ставитися до всіх симптомів, щоб вони не впливали на ваше життя.
Як жити з ПТСР військовослужбовцям
ПТСР — це захворювання психіки, що має чітко визначені симптоми, діагностичні критерії та методи лікування.
- Звернутися по допомогу. ПТСР можна лікувати. Іноді вистачає лише сеансів психотерапії, іноді необхідно медикаментозне лікування. Необхідно звернутися до військового або цивільного психолога або психотерапевта (головне, що ви довіряли цій людині). Зазвичай при таких розладах є ефективними такі методи лікування: когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), десенсибілізація та переробка рухом очей (ДПРО/EMRD-терапія) та інші методи. У деяких випадках лікар може призначити медикаменти (антидепресанти, заспокійливі, снодійне) для полегшення симптом.
- Говорити про проблему. Не потрібно замовчувати проблему та свій стан та не потрібно закриватися. Найкраще це говорити, щоб люди з вашого кола розуміли та могли надати допомогу. Важливо, щоб рідні та друзі, розуміли, що з вами відбувається. Їхня підтримка допоможе вам у процесі одужання. Мовчання — це наче вибухівка, яка все накопичує тротил і в якийсь момент може зірватися. Спілкування/розмова — це наче крок до розрядження та знешкодження вибуху.
- Використовувати техніки самодопомоги. Можна почати вести щоденник, який допоможе структурувати думки, вивільняти біль та емоції, якщо нема бажання з кимось розмовляти. Так само це допомагає відстежувати ваш емоційний стан. Також є техніки релаксації: дихальні вправи, медитація, його. Можна знайти багато різних варіантів дихальних вправ, необхідно обрати саме ту, що буде допомагати та заспокоювати вас. Можна почати займатися певною активністю: спорт, пробіжки, ходьба тощо.
- Уникати самолікування через залежності. Заспокоєння себе алкоголем чи наркотиками не допоможе розв’язати проблему, це лише тимчасове полегшення. Негативні звички лише погіршать проблему із часом. Тому важливо звернутися до спеціаліста за допомогою.
- Знайти групу підтримки. Є багато організацій, які працюють із ПТСР: ветеранські асоціації, групи підтримки, волонтерські проєкти. Такі спільноти надають підтримку, можливість спілкуватися з іншими людьми зі схожою проблемою та обмінюватися досвідом.
Поширені проблеми пов’язані з ПТСР
Внаслідок ПТСР виникає багато різних проблем, якщо займатися самолікуванням та не звертатися по допомогу до спеціалістів.
- Вживання алкоголю чи наркотиків. Бажання втекти від реальності та забути на певний час про травматичний досвід спонукає ветеранів до залежностей. Проте це не вихід, адже алкоголь та наркотики навпаки погіршують стан та посилюють негативну реакцію від травматичних спогадів. Так само із часом це створить проблеми на роботі та в сім’ї, та негативно вплине на здоров’я.
- Почуття провини. ПТСР часто провокує ще і провину. Постійне відчуття провини за те, що людина зробила чи не зробила. За те, що вона пройшла та бачила. За те, що зараз може тут спокійно щось робити, коли побратими там гинуть. Особливо за те, що “я залишився в живих, а хтось загинув”.
- Проблеми в стосунках. Симптоми ПТСР можуть стати на заваді важливим стосункам. Проблеми в шлюбі та часті розлучення стають звичним явищем для людей з ПТСР. Відсторонення та замкнення від близьких та рідних - стає чи не нормою. Дехто вважає, що рідні їх не приймуть та не будуть любить, якщо дізнаються, певні деталі, які вони робили під час бойових дій.
- Труднощі на роботі. Іноді військовим важко перемикнутися на цивільне життя. Потрібен певний час, а роботодавці можуть не чекати. Так само кошмари та нічні жахіття, можуть спричиняти втому та брак енергії. Підвищена дратівливість та відчуття справедливості може ускладнювати взаєморозуміння з колегами.
- Важко довіряти. Люди з таким розладом часто відчувають, що наче їх підводять. Іноді, навіть вони можуть зайти так далеко, що вони взагалі нікому не можуть довіряти. Із часом це просто призводить до повної ізоляції та інших гірших наслідків.
- Переживання за безпеку. Деякі люди з ПТСР часто не почувають у повній безпеці. Їм може здаватися, що необхідно постійно бути на поготові, навіть у власному домі. У них немає місця, де вони можуть розслабитися, адже всюди на них може чатувати небезпека.
- Трудоголізм. Іноді, щоб уникнути тривожних спогадів, людина поринає з головою в роботу, щоб навіть не лишалося ні сил, ні часу на згадку про минулі травматичні події.
- Перфекціонізм. Якщо травматична ситуація сталася через те, що людина щось не проконтролювала, то це може призвести до перфекціонізму. Бажанню все контролювати та робити ідеально. Це може негативно впливати на стосунки з рідними та близькими, адже ми не роботи, та всі можемо робити помилки.
ПТСР можна лікувати. Варто знайти хороших спеціалістів, звернутися до груп підтримки та розповісти про ситуацію рідним. Успішність лікування залежить від різних чинників, починаючи з етапу, коли військовий звертається за допомогою та закінчуючи індивідуальними особливостями людини.
Постравматичний стресовий розлад може повернутися. Це називається рецидивом чи ретравматизацією. До цього може призвести певний тригер (звук, запах, кадр, новина тощо), який активує погані спогади. Це не означає. що ПТСР повернувся повністю, іноді це лише певні короткочасні епізоди (приступ паніки, флешбек чи нічний кошмар).
Підвищення обізнаності про ПТСР є важливим кроком для заохочення людей до пошуку лікування. Актуальність теми ПТСР обумовлена і трагічними подіями сьогодення, так і зростаючим розумінням важливості психічного здоров’я та необхідністю надання допомоги тим, хто пережив травматичний досвід.