Минулого тижня в Росії святкували «День Перемоги» над нацистами, яка фактично завершила Другу світову війну в Європі. День Перемоги в Росії став черговою демонстрацією гордості, патріотизму та пропаганди. Путін знає, що на глобальну політику значною мірою впливає сприйняття, і перевагу має та сторона, яка найефективніше контролює інформацію. Щоб представити Росію як впливову світову державу, Кремль запросив на святкування понад два десятки світових лідерів.
Двоє з них – президент Сербії Александар Вучич і прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо – уособлюють успіх Росії в протистоянні західній дипломатичній ізоляції, легітимізації свого глобального впливу і протистоянні тиску з боку ЄС.
Були чутки, що вони скасують свій візит через проблеми зі здоров’ям, але президент Сербії та прем’єр-міністр Словаччини таки прилетіли до Москви напередодні Дня Перемоги 9 травня.
Вучич опублікував фотографії з Москви на своїх сторінках у соціальних мережах, заявивши, що він «дав слово» Путіну, що буде присутній на зустрічі, і «зробив, як пообіцяв».
А Фіцо дорікнув ЄС за застереження, пославшись на свій статус лідера суверенної держави і заявивши, що «ніхто не може мені вказувати, куди їхати чи не їхати». Речник Кремля Дмитрій Пєсков похвалив обох лідерів за їхній «акт героїзму» проти «відкритого, нестримного тиску» з боку Європейського Союзу.
ЄС погрожував Фіцо і Вучичу за поїздку до Росії, а Брюссель засудив намір Вучича взяти участь у святкуванні, заявивши, що це поставило б Сербію в положення, яке порушує встановлені критерії членства в ЄС.
Брюссель має зрозуміти, що Вучич не зацікавлений у вступі до ЄС. Вучич тримає двері для вступу в ЄС відкритими лише для того, щоб використовувати фонди ЄС. Він не зацікавлений у приведенні Сербії у відповідність до суворих правил ЄС щодо корупції, верховенства права та демократичного врядування. Однією з перших речей, які Вучич зробив, прийшовши до влади, був підрив прозахідної політичної опозиції та посилення ультраправих груп задля покращення власного політичного становища.
З іншого боку, Вучич стикнувся з масовими протестами на батьківщині після того, як обвалився дах на новому залізничному вокзалі в місті Новий Сад, в результаті чого загинуло 16 людей.
Зрештою, Путін потрібен Вучичу. Західні лідери намагалися вгамувати президента Сербії, пропонуючи стимули, зокрема, економічні ініціативи та інвестиції, в надії зробити його партнером. Це дурна справа. Вучич не хоче зближення Сербії з Заходом та Європейським Союзом. Його кінцева мета – залишитися при владі, граючи на обидві сторони – підтримуючи тісні зв’язки з Росією і Китаєм і в той же час отримуючи економічні вигоди від ЄС.
Путін принижує Брюссель, приймаючи Вучича і Фіцо в Москві, бо небезпідставно вважає, що реакція ЄС залишиться слабкою і здебільшого риторичною, без конкретних наслідків. Незважаючи на погрози ЄС і візит Вучича до Москви, 13 травня президент Європейської Ради Антоніу Кошта відвідав Вучича в Белграді і підкреслив, що Сербія «повністю віддана процесу вступу до ЄС».
Тим часом, член британського парламенту Емма Льюелл направила листа, який підписали 25 інших парламентаріїв, міністру закордонних справ Великої Британії Девіду Леммі, в якому засудила візит Вучича до Москви. Вона закликала «уряд змінити курс, почавши з низки серйозних санкцій проти уряду та його колабораціоністів...».
Тепер Брюссель повинен виконати свої погрози на адресу Сербії та Словаччини. По-перше, ЄС повинен припинити фінансування Вучича, оскільки кошти, виділені на вступ до ЄС, зміцнюють його авторитарний режим. Брюссель не повинен боятися ескалації з боку Белграда, оскільки Вучич потребує ЄС більше, ніж ЄС потребує Вучича, і це також дасть чіткий сигнал Москві та Белграду, що ЄС серйозно налаштований відстоювати свої цінності, з яких Вучич, схоже, вважає, що може скористатися.
По-друге, Брюссель повинен ставитися до Фіцо так само, як він ставиться до Віктора Орбана, і накласти на нього більші фінансові витрати, легітимізуючи владу ЄС і закладаючи фундамент, підкріплений реальними загрозами. Попри хвалькуватість Фіцо і Вучича, їхня політична стратегія є надзвичайно крихкою, і ЄС не повинен вестися на їхні ігри.