Якось у стрічці новин я натрапила на допис дівчини, яка сміливо називала себе «продюсером №1» та експертом з просування в соціальних мережах. Вона говорила про свої досягнення у цифрах, ділилася прикладами з кейсів клієнтів (не називаючи імена): зростання доходів, вихід компаній у топи. Очікувано, під її постом з’явилася хвиля скептики: мовляв, «дуже багато на себе бере», «хто її знає». Проте її це не спантеличило. У відповідях вона коротко зазначила: не має наміру щось доводити, бо цінує свій час. А ті, кому потрібна її допомога — звернуться.
Я тоді подумала: ось вона, сила впевненості. Мені захотілося почитати більше її дописів, дізнатися про специфіку, актуальні новини у цьому сегменті, умови співпраці з нею, та хто ще пропонує свої послуги на ринку. Що я побачила після аналізу ринку? Пропозиції хоч і є, але дуже загальні з розмитим фокусом. Адже коли мова йде про якийсь глобальний проєкт, то це один підхід, а коли спеціаліст заявляє про свої вміння та навички і дає конкретику – план дій та у які терміни він готовий допомогти тобі вирішити твою проблему – це підкупає. І саме ця впевненість стала тригером — не портфоліо, не рекомендації, а спосіб, у який вона себе позиціонувала.
Чому ми боїмося сказати «Я – експерт»?
Це запитання мені ставлять клієнти майже щодня. Особливо ті, хто тільки починає працювати над персональним брендом: «Якось незручно казати: я – експерт. Може, краще м’якше: «допомагаю у вирішенні питань з ...»».
На цьому етапі я завжди кажу: СТОП. Це – перші прояви синдрому самозванця. Психологічного стану, в якому ми сумніваємось у своїй компетентності, навіть якщо маємо результати. За даними Американської психологічної асоціації, понад 70% людей хоча б раз у житті відчували цей синдром. І це абсолютно нормально.
Але якщо ви хочете досягти певних результатів, щоб серед різноманіття пропозицій навіть з меншим чеком за послуги обирали все одно вас, довіряли вам та рекомендували іншим, ви повинні повірити в себе самі. Бо якщо ви не вірите, то чому мають вірити інші?
Впевненість — це не пиха. Це маркер професіоналізму
Розмежуймо: впевненість ≠ зарозумілість. Розповідати про свої досягнення — не соромно. Це інструмент. Так само як диплом, кейси чи портфоліо. Але впевнене «Я» на старті – те, що привертає увагу. Візьмемо за приклад президента США Дональда Трампа. Погоджуєтеся ви з ним чи ні — факт залишається фактом: у 2016 році він переміг, зокрема, завдяки персональному позиціонуванню. Його меседжі були чіткі:
«Я – ваш голос. Я – ваш лідер. Лише я можу змінити цю систему».
Це не просто риторика — це стратегія бренду. Вона спрацювала, бо була побудована на емоції сили та контролю. Якщо цікаво більше прочитати про його впевненість і шлях, рекомендую книгу від лауреатів Пулітцерівської премії Філіпа Ракера і Керол Леонніґ «Трамп VS Світ» із красномовною цитатою, винесеною на обкладинку: «Я вельми стабільний геній. Тільки я можу вирішити це» Д. Трамп.
Я чи ми? Дилема публічного мовлення
Коли ми ведемо команду, реалізовуємо проєкти, звісно, не слід применшувати роль інших. Але якщо йдеться про ваш персональний бренд — перше слово має бути за вами.
Наприклад:
- НЕПРАВИЛЬНО: «У нас команда, яка допомагає бізнесам зростати»
- ВІРНО: «Я допомагаю бізнесам масштабуватись. Моя команда — це мій інструмент, але відповідальність беру на себе».
Відчуваєте різницю? Чітке позиціонування «я – експерт у…» — це не егоцентризм. Це прояснення. Люди шукають не абстрактні «ми», а конкретну людину, якій можна довірити проблему.
Хвалитися чи чекати, поки помітять?
Питання, яке постійно викликає внутрішній конфлікт у професіоналів:
Чи не краще бути скромнішим? Може, нехай про мене говорять інші?
На жаль, це працює лише тоді, коли вас уже знають. Інакше про вас не знатимуть взагалі.
Публічна демонстрація результатів, цифр, кейсів — це форма репутаційного маркетингу. Дослідження Forbes показують: для формування довіри до експерта на ринку B2C достатньо 3–5 публічно представлених прикладів успішної роботи.
Як подолати «синдром самозванця», страх бути відомим?
- Зрозуміти свою унікальність. Що ви вмієте краще за інших? В чому ваша унікальність? Які сильні сторони?
- Сформулювати своє позиціонування максимально чітко. «Я – …». Наприклад: Я – Наталія Подгорна – експерт зі створення та розвитку персонального бренду.
- Показувати результат. Постійно, системно, на прикладах. Це не про щоденний постинг у соцмережах. Це про послідовність дій у своїй професійній ніші з проєктами, які ви втілюєте в життя, створюючи і розвиваючи персональний бренд. Де є чітко визначена цільова аудиторія, яка має побачити/почути ваші результати. Нерідко це може бути лише одна людина (центр прийняття рішень), від думки якої залежить результат і задля уваги якої й була зроблена робота.
- Не чекати, поки похвалять. Діліться тим, що ви робите, як вирішуєте певні задачі та які отримуєте результати. Не бійтеся засудження, іншої думки, непроханих порад. Без них, на жаль, не обійтись. Прийміть те, що ваша публічність рано чи пізно буде комусь мозолити око.
- Не сперечатися з хейтерами. Хто сумнівається у вашій експертності та хоче повчати – не ваша аудиторія. Як то кажуть, краще з розумним загубити, як із дурнем знайти. Ваша аудиторія вас відчує. Вона вам довірятиме. А ваша думка та авторитет, сформований персональний бренд робитимуть свою справу.
Сильний особистий бренд починається з позиціонування: з голосу, а не з відгуків. Ваша публічна впевненість — це перше, що переконує. І саме вона — головна перепустка до уваги, довіри, клієнтів, можливостей. У світі, де так багато шуму, чіткий меседж «Я – експерт у своїй справі» звучить голосно і ефективно.
А синдром самозванця… Він зникає там, де з’являється дія. Успіхів вам!