Поряд із потужними гігантами агробізнесу зростає рух незалежних виробників та кооперативів, який стає стратегічною опорою для відновлення України та продовольчої стійкості Європи. У цій статті детально розглядаються правові, економічні та геополітичні чинники, що зумовлюють цю трансформацію.
Сільське господарство України: Поза міфами - майбутній потенціал
Хоча інтегровані агропромислові компанії часто сприймаються як домінуючі в аграрному секторі України, реальний ландшафт галузі набагато складніший і різноманітніший.
Малі та середні фермерські господарства продовжують слугувати основою українського сільського господарства. Більшість з них обробляють від кількох сотень до кількох тисяч гектарів землі. За європейськими мірками це вже вважається великим підприємством. В українському контексті це міцний середній аграрний бізнес — незалежний і не входить до структури великого агропромислового конгломерату.
Хто ж такі агрохолдинги? Це не визначається виключно розміром земельного банку. Однак місцева українська асоціація кваліфікує як агрохолдинг підприємство, земельні активи якого перевищують 10 000 гектарів.
Більш важливим для визначення є те, що вони є вертикально інтегрованими компаніями з єдиною материнською структурою, централізованим управлінням, стабільним доступом до міжнародного фінансування та усталеними позиціями на експортних ринках. За даними місцевих галузевих асоціацій, частка такого бізнесу становить приблизно 20-25% сектору.
Серед інших гравців — сімейні ферми та невеликі домогосподарства, які часто спеціалізуються на вирощуванні нішевих культур та спеціальних сільськогосподарських продуктів, що продаються як на внутрішньому ринку, так і на експорт, зокрема ягід. Окрема група так званих “одноосібних” господарств вийшла з “сірої зони” завдяки запровадженню нових податкових правил у 2021-2022 роках.
Крім того, для багатьох українських родин фермерство має глибоке поколіннєве значення, навіть якщо воно не зумовлене економічною необхідністю.
Щоб по-справжньому зрозуміти аграрний сектор України, потрібно вийти за рамки бізнес-показників і розглянути тезу про те, що продовольство є першочерговим активом. Так, це так. Але на глибшому рівні Конституція України визначає землю як “основне національне багатство”, але це офіційний переклад; в україномовній версії використовується слово з більш глибоким змістом — національне багатство, що є об’єктом права власності українського народу, яке перебуває під особливою охороною держави, а держава та органи місцевого самоврядування здійснюють функції розпорядника у суворо визначених законом межах.
Цей принцип ґрунтується на складному історичному шляху України, включаючи примусову колективізацію та супутню кампанію розкуркулення, яка фактично знищила приватну власність на землю, Голодомор, десятиліття радянської колгоспної системи, а тепер і повномасштабну війну. Ці події сформували правові рамки та глибокий емоційний і культурний зв’язок українців зі своєю землею.
Більше того, присутність різноманітних гравців має вирішальне значення для місцевих громад, оскільки вони створюють робочі місця, збільшують податкові надходження та стимулюють конкуренцію за оренду землі — все це сприяє підвищенню рівня життя в сільській місцевості.
Нарешті, слід визнати, що російський агресор не робить різниці між дрібними фермерами, середніми виробниками та великими агрохолдингами. Втрати зерна, техніки та людських життів є однаково руйнівними. Часто фермери починають свій день з очищення полів від залишків ракет, перш ніж розпочати будь-які польові роботи.
Яку роль можуть відіграти сільськогосподарські кооперативи у відновленні України та забезпеченні майбутньої глобальної продовольчої безпеки?
Незважаючи на глибоко вкорінену історію України як одного з ключових центрів розвитку кооперативного руху, особливо на початку 20-го століття, її кооперативні традиції були серйозно порушені за радянських часів. Тоді незалежні сільськогосподарські кооперативи, такі як “Маслосоюз” та “Сільський господар”, відіграли вирішальну роль у розширенні можливостей українських фермерів, надаючи їм доступ до фінансових інструментів, ринків та колективної самоорганізації.
Однак радянська влада примусово ліквідувала ці незалежні кооперативи, замінивши їх колективними господарствами (колгоспами), знищивши автентичну кооперативну спадщину країни.
З часу відновлення незалежності українські фермери поступово відбудовували правову та інституційну базу для кооперативної діяльності. Навіть в умовах недосконалого законодавства, яке все ще обмежує повний потенціал кооперативів, з’явилися успішні приклади, зокрема, сільськогосподарський кооператив “ФУАК”, який продовжує працювати і розвиватися сьогодні.
Кооперативний сектор наближається до важливого етапу — очікуваного впровадження меценатських дивідендів. Цей механізм дозволить пропорційно розподіляти прибуток між членами кооперативу відповідно до їхнього внеску в товарообіг та трудового внеску протягом фінансового року. Це створить більш збалансовану та справедливу економічну модель всередині кооперативів.
Окрім фінансових міркувань, об’єднання фермерів у кооперативи є ключовим фактором для дотримання високих стандартів, необхідних для сільськогосподарської продукції, що експортується до ЄС. Безпека харчових продуктів, простежуваність, екологічна стійкість та суворі вимоги сертифікації можуть бути досягнуті набагато ефективніше завдяки кооперативним моделям, які об’єднують досвід, гармонізують стандарти та об’єднують малих і середніх виробників в рамках уніфікованих систем.
У цьому контексті сільськогосподарське виробництво України може стати стабілізуючою силою в агропродовольчій системі ЄС, а також зробити надзвичайно важливий внесок у глобальну продовольчу безпеку — особливо для таких вразливих регіонів, як Близький Схід, Північна Африка та деякі частини Азії, де стабільне та доступне постачання продовольства залишається головним геополітичним пріоритетом.
Забезпечення правового захисту сільськогосподарських виробників у зоні бойових дій: Конституційна основа
Повномасштабна російська агресія безпосередньо загрожує тисячам сільськогосподарських підприємств, оскільки фермери втратили доступ до своїх активів на окупованих або прифронтових територіях.
27 березня 2025 року Верховна Рада України 273 голосами “за” ухвалила Закон № 12148, “Про внесення змін до “Прикінцевих та перехідних положень” Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу в умовах воєнного стану”. 1 квітня закон було направлено на підпис Президенту.
Відповідно до статті 94 Конституції України:
“Президент України протягом п’ятнадцяти днів з дня його отримання підписує такий закон, беручи його до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає до Верховної Ради України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду.
Якщо Президент України не повернув закон для повторного розгляду у встановлений строк, такий закон вважається схваленим Президентом України. Він підлягає підписанню та офіційному оприлюдненню”.
Правова доктрина України з цього питання є усталеною вже протягом тривалого часу. У 2007 році Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2007 підтвердив, що якщо Президент не застосував право вето протягом конституційного строку, обов’язок офіційного оприлюднення закону автоматично переходить до Голови Верховної Ради, що забезпечує повне завершення законодавчого процесу.
Хоча чинний Регламент Верховної Ради не містить детальних технічних інструкцій щодо цієї процедури, ця прогалина не скасовує Конституції України.
Що стосується вищезгаданого закону, то питання виходить далеко за межі окремих фермерів - воно стосується фундаментального функціонування конституційного ладу України, верховенства права та довіри суспільства, міжнародних партнерів та фінансових ринків до державних інституцій.
Згодом можуть відбутися громадські та експертні дискусії щодо тривалості мораторію, підтримки постраждалих фермерів та створення умов для того, щоб вони могли використати свій досвід і відновити свій агробізнес.
Мораторій на стягнення боргів: Ризик чи необхідний крок для відновлення?
Постійне заморожування фінансових зобов’язань неминуче порушить баланс між захистом виробників та забезпеченням стабільності фінансової системи. Це може послабити довіру інвесторів та ускладнити залучення нового фінансування.
Однак сьогодні пріоритет інший: створити умови для відновлення економіки. У цьому контексті тимчасовий мораторій на стягнення боргів не є загрозою — це необхідний інструмент.
Йдеться не про відмову від зобов’язань, а про відтермінування шоку. Бізнесу — особливо у виробничому секторі — потрібен простір для дихання, щоб зберегти робочі місця, відновити ланцюжки поставок та утримати експортні позиції. Водночас фінансова система отримає час на адаптацію, розробку нових ринкових інструментів та залучення внутрішніх інвесторів.
Висновки
На даному етапі мова не йде про вибір між підтримкою банків або постраждалих від війни підприємств. Завдання полягає у створенні платформи для відновлення України, де обидва сектори відіграють ключову роль. Агрокооперація — це той пазл, який допоможе вирівняти ризики та можливості для всіх сторін.
Висловлені думки належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post