Верховна Рада України ухвалила в другому читанні та в цілому законопроєкт №11469 «про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», в якому йдеться про введення множинного громадянства в Україні.
Тож тепер законно українці зможуть, отримуючи паспорт іншої країни, залишатися громадянами України. І, навпаки, громадяни інших країн зможуть отримати українське громадянство, не відмовляючись від свого паспорту.
Цей закон можна вважати проривом, оскільки до цього в Україні було дозволене лише єдине громадянство. Тобто, якщо громадянин України набував громадянства іншої держави, він мусив позбавитися громадянства України, і навпаки – іноземець не міг набути українського громадянства, не відмовившись від свого.
Втім, вже на етапі розробки законопроєкту він викликав масу скепсису, і наразі все виглядає не так безхмарно, як заявляють високопосадовці. Kyiv Post розбирався, що добре, а що – не дуже з новим законом, і що може зіпсувати багато його позитивних положень.
Чому?
Множинне громадянство зберігає громадянство України в разі набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави, в разі набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів-іноземців, в разі автоматичного набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем.
«Багато громадян України зараз перебувають як біженці у країнах Європейського Союзу. Загалом, їх більше 7 мільйонів. Війна затягується, багато українців вже перебувають там більше трьох років. Ми маємо зберегти їх в українському громадянстві, бо за такий час вони почнуть отримувати документи інших країн, і ми можемо їх втратити», - кажуть Kyiv Post у Міністерстві єдності Українців, яке й було головним розробником законопроєкту.
Український парламент дав сумарно 243 голоси за цей закон. Деякі діячі опозиції прямо вказували, що він критично необхідний для збереження майбутнього нації, і також підтримали його.
«Демографічна катастрофа, яку переживає Україна, не має аналогів у сучасному світі. До вкрай низької народжуваності, великої кількості загиблих і покалічених через війну додається масова еміграція, особливо жінок і дітей. Стрімке скорочення населення у поєднанні з поступовою втратою багатьма українцями за кордоном зв’язку з батьківщиною є прямим шляхом до вимирання українців як нації. Українці мають стати глобальною нацією. Зупинити цю катастрофу можливо, лише докорінно змінивши застарілу, а часом просто безвідповідальну політику у сфері громадянства. Це наш шлях до перемоги України», – написав народний депутат Володимир В’ятрович.
Як це працюватиме?
Втім, це не всі бонуси закону.
Так, він спрямований також і на українську діаспору. Так, тепер багато українських громадян, які є українцями за походженням, зможуть отримати українське громадянство, залишаючись при цьому громадянами своїх країн, таких як США, Канада, Європейські країни.
Зокрема, люди, які мають офіційний статус закордонного українця, зможуть подаватися на громадянство після року проживання в Україні замість п’яти.
Крім того, отримати українське громадянство зможуть і громадяни інших країн, які воюють в Силах оборони України, роблять видатний внесок у її розвиток тощо. Ця норма спрямована і на осіб з країни-агресора, які відмовились від громадянства Росії. Загалом, українське громадянство буде неможливо отримати, якщо людина має громадянство Росії, Північної Кореї або Білорусі (країн, які визнані Україною країнами-агресорами). На думку юристів, це великий прорив, який гарантуватиме прихисток тисячам людей, які добровільно взяли в руки зброю, особливо з тих країн, які не схвалять їхнє повернення після війни.
Для отримання громадянства потрібно буде проживати в Україні протягом 5 років і скласти іспити з української мови та історії.
І тут починаються складнощі.
Що не так, і чому це не спричинить навали мігрантів?
Багато українців негативно сприймали перспективу множинного громадянства, оскільки довгий час політики-популісти лякали їх «навалою мігрантів» з країн Азії та Африки, які нібито легко отримають українське громадянство.
Насправді, це не так. І настільки не так, що багатьом людям, які щиро захочуть отримати громадянство України, для цього дведеться ще неабияк постаратися.
Одна з проблем нового закону, який насправді є важливим, – це те, що він майже не змінює механізм процедури набуття громадянства.
Так, зокрема, тести з історії України та української мови потрібно складати не онлайн, а виключно очно.
Мало того, є всього лише чотири місця, де можна це зробити – одне в Харкові, одне у Києві і два – у Львові.
«Це неймовірно абсурдно, адже все одно ти складаєш ці тести, сидячи за комп’ютером, приблизно як іспит з теорії водіння, коли ти отримуєш водійське посвідчення. Зрозуміло, що заради цього потрібно буде приїхати в Україну фізично, пожити тут на час цих іспитів. Звісно, не кожен буде це робити, тим паче зараз. А чому не онлайн? Ви будете здивовані – частина депутатів була налякана, що у випадку онлайн-процедури українське громадянство зможуть через комп’ютерні програми допомоги «хакнути мільйони китайців». І ці законотворці погрожували заблокувати голосування, якщо ми не залишимо діючу норму», – сказало нам джерело в Міністерстві єдності.
Крім того, за даними УВКБ ООН (організації ООН у справах біженців), один такий іспит коштує 9 000 гривень, тобто більше 200 доларів.
«Багато іноземців, а часто це особи без громадянства або біженці з інших країн, просто не можуть собі дозволити тести і підготовку до них», – каже Анастасія Коваль, юристка, яка займається справами біженців в Україні.
Та й самі тести, за словами співрозмовників Kyiv Post, як і перевірки, виглядають принизливими для тих діячів української еміграції, які все життя просували український порядок денний за кордоном, ще навіть коли Україна не була незалежною державою.
«Нас багато народжено в сім’ях українських політичних мігрантів після Другої Світової війни, і ми розмовляли українською мовою все життя, розказували світові про Україну, ще коли тут (в Україні – ред.) була Українська Радянська соціалістична республіка – частина Радянського Союзу, а тепер ми маємо ще доводити, що ми це (громадянство – ред.) заслужили», – каже нам один із британських журналістів українського походження.
Те, що за лаштунками: бюрократична машина та «невидимі» люди
Проблеми полягають також і в тому, що сам по собі закон не унормовує дуже багато явищ, які вже склалися де-факто в Україні. Зокрема, він не полегшує отримання громадянства для апатридів – осіб без громадянства, яких наразі (за даними ООН) нараховується більше 236 000. І кількість їх зростатиме.
За словами Коваль, це відбувається тому, що Державна міграційна служба – орган, який займаєтсья видачею посвідок біженця, дозволів на проживання або громадянства – поводиться вельми консервативно, і багато людей, які роками не можуть дочекатися посвідок біженця або дозволу на проживання, народжують дітей, які, таким чином, не зможуть скористатися зконом про множинне громадянство.
«Закон гарантує громадянство для дітей тих людей, які проживають в Україні, або ж для дітей, які народилися у громадян України. Але оскільки люди документів цих чекають роками, і багато їх так і не отримали, виходить, що діти опиняються без можливості отримати громадянство. Закон ці норми не міняє», – зазначає Коваль.
Ще одна проблема – це те, що закон ніяк не змінює підзаконну базу, а головне – функціонування головного органу, Державної міграційної служби, сумновідомої своїм формалізованим ставленням до будь-яких запитів на громадянство, статус біженця, і видає дуже багато відмов у порівнянні з погодженнями. Так, дружина відомого блогера та громадського діяча Миколи Малухи – громадянка РФ, яка 15 років живе в Україні, підтримує Україну і є законною дружиною громадянина України. Вона не може отримати громадянство вже кілька років. Цей випадок широко обговорювався в українському сегменті інтернету.
«В законі сказано, що якщо твої предки народилися в Україні, Українській Радянській соціалістичній республіці, навіть в Українській народній республіці, аж до 1917 року, вони можуть претендувати на громадянство України. Але коли моя дружина, що має предків звідси з 1920 року, звернулася до державних органів, їй відповіли, що закон законом, але архів зберігає дані лише за останні 75 років, тож 1920 рік перевірити немає можливості. І все, це підстава для відмови. Отак в Україні буває, що в законі написано одне, але практично твою долю вирішує підзаконна бюрократія, або ж настрій чиновника – чи захоче він займатися твоїм питанням. І цей процес у нас тягнеться роками», – каже Малуха.
Ще одна категорія громадян, яка опинилася фактично за бортом – діти і дорослі жителі окупованих Росією територій.
«Ситуація там дуже складна. Росія проводить примусову і дуже жорстку паспортизацію. У дітей, які ще не мають паспорта, вилучають українське свідоцтво про народження, а потім змушують брати російський паспорт. Відмовитися неможливо – система побудована так, що ти будеш повністю виключений з життя, не зможеш вчитися в школі, лікуватися тощо. На жаль, Україна не має механізму відновлення громадянства, і видача паспорту для людини, яка змогла вирватися з окупації, нагадує процес опізнання безвісти зниклого – вимагаються свідки, свідчення батьків… А що робити молодим людям, у яких батьки – прибічники російської окупації, і ці молоді люди втекли від них?», – каже біженка з Луганська, кандидат історичних наук Вікторія Пилипенко.
За словами Коваль, Україні необхідно діяти рішучіше – визнати громадянство Росії на окупованих територіях недійсним.
«Інформація про паспортизацію на окупованих територіях втрачена, І стосовно дітей, які на момент окупації були неповнолітні, інформації в державних реєстрах немає. І часто навіть за кордоном вони лишаються без можливості отримати громадянство. Є випадки, коли молодим людям, які обрали вирватися в Україну, а не жити в окупації, доводилося ставати апатридами», – каже Коваль.
«Вся проблема – в підзаконній базі і в державних органах. Закон може бути хорошим, але він не збільшить кількість громадян, якщо головний державний орган у цьому питанні нереформований і дуже консервативний. А все тому, що на відміну від інших структур (поліція, прокуратура, тощо), він не на виду, і більшість українців не стикаються з ним, тож і суспільного запиту на його покращення немає», – наголошує Малуха.
Тож цей закон можна розцінювати лише як початок змін, а не як зміну загалом.
Це визнають і нардепи.
«Цей закон перше, але не останнє з важливих рішень у сферах громадянства, демографії та міграції. Рішень, які мають бути системними й відповідальними. Бо йдеться про майбутнє нашої країни та нації», – визнає В’ятрович.