Британія має давні зв’язки з гірничодобувною галуззю України. У 1870-х роках валлійський інженер Джон Г’юз завіз в українські степи обладнання для доменних печей і вугільних шахт і заснував поселення, яке стали називати за його іменем – «Юзівка» (нині Донецьк). Відтоді розпочався промисловий бум, який перетворив Донбас на потужний вугільно-металургійний регіон Європи.
Велика Британія могла б відкрити нову золоту добу української гірничої промисловості
За півтора століття логіка змінилася, але можливості залишилися тими самими. Зараз Україна має одні з найбагатших у світі покладів літію, рідкісноземельних магнітів та надчистого графіту — саме тих ресурсів, які дозволять Лондону звільнитися від залежності від поставок з Китаю.
Знову ставши одним із провідних інвесторів, Велика Британія може допомогти відкрити нову золоту добу української гірничої промисловості, забезпечуючи себе критично важливими мінералами, без яких не може обійтися її власна зелена економіка.
Новий торговельний пакт між США і Великою Британією та положення, які можуть змусити британських виробників вилучити китайські деталі зі своїх ланцюгів постачання, викликали бурхливі протести з боку Пекіна. Незабаром після опублікування угоди міністерство закордонних справ Китаю лицемірно попередило Лондон, що «співпраця між державами не повинна проводитися проти або на шкоду інтересам третіх сторін». І це говорить Пекін, який найбільше сприяє війні та вбивчій машині Росії.
Нещодавно міністр закордонних справ Девід Леммі заявив, представляючи парламенту останній звіт «China Audit», що Пекін вже «встановив домінування над найважливішими ланцюгами постачання мінералів», залишивши Велику Британію вразливою в усьому – від катодів для акумуляторів до компонентів радарів.
Отже, саме те, що не подобається Китаю, дає Великій Британії шанс: якщо китайські компоненти стануть тягарем для трансатлантичної торгівлі, британська промисловість повинна забезпечити себе некитайською сировиною. І мало які можливості є настільки стратегічними чи настільки недорозвиненими, як ресурси, що лежать у надрах України.
Перш за все, Україні потрібен капітал, а Британії – велике «некитайське» джерело магнітних металів у дружній країні.
Україна має поклади 22 з 34 мінералів, які Брюссель визначає як «критичні», серед них неодим, лантан, церій та ітрій — метали, необхідні для вітрогенераторів, систем наведення ракет і систем електроприводу.
Геологічні дослідження свідчать, що Україна також має 1/5 світових запасів графіту і пів мільйона тонн літію, що може перетворити її на європейського лідера. Однак карти радянських часів є неповними, сучасних досліджень щодо доцільності видобутку майже немає, а російська окупація зробила кілька перспективних родовищ недоступними.
Перш за все, Україні потрібні капіталовкладення для нових досліджень, бурових робіт і пілотних заводів з розділення металів, а Великій Британії – велике «некитайське» джерело магнітних металів у дружній країні. Потенціал партнерства очевидний.
Згідно з підписаною 30 квітня цього року угодою між Вашингтоном і Києвом про інвестиції в обмін на мінеральні ресурси, спільний фонд відновлення частково фінансуватиметься за рахунок майбутніх доходів від видобутку. США мають преференційний доступ. Однак, що дуже важливо, угода не є ексклюзивною. Україна зберігає право власності на свої надра і вже залучає інших союзників.
Перший заступник міністра економіки України заявив, що ведуться переговори з Великою Британією, Францією та Італією, а уряд готує сто ділянок для спільних ліцензій до 2033 року. Отже, для України залучення другого інвестора з G7 знижує геополітичні ризики, а для Великої Британії це запобігає тому, що американці заберуть собі найбагатші поклади, а європейці залишаються прохачами.
Британська участь має комерційний сенс і для самої країни. Завод Pensana Saltend у Йоркширі має стати одним із перших на Заході підприємств із розділення рідкісноземельних елементів, але йому потрібне надійне джерело сировини. Британським ланцюгом від видобутку до виробництва магнітів, що простягається від Полтави до Гамберу, можна було би постачати сировину для Saltend, сертифікувати кінцеву продукцію для експорту до США та зменшити викиди вуглецю і витрати на транспортування, пов’язані з імпортом зі східної півкулі.
Це повністю відповідало би «диверсифікації та дружнього аутсорсингу», до чого закликає Стратегія критичних мінералів. Це також надало би відчутну економічну підтримку союзнику в часи війни, стабільність якого є настільки ж важливою для європейської безпеки, як постачання зброї чи зенітно-ракетних комплексів.
Є певні складнощі практичного характеру: необхідно привести українську систему і процедури публічної звітності про розвідку родовищ у відповідність до міжнародних стандартів; необхідно відновити зруйновані російськими ударами електромережі задовго до того, як зможуть запрацювати гідрометалургійні заводи, а приватні страховики вимагатимуть надійного покриття політичних ризиків, що є проблемою в Україні з початку вторгнення. Але в цьому Британія має досвід: лондонські брокери домінують на ринку пов’язаних із війною ризиків; співробітники Британської геологічної служби вже беруть участь у спільних проєктах з картографування; лондонські компанії, що займаються зеленим фінансуванням, шукають саме такі високоефективні механізми відновлення, які нещодавно запровадив Вашингтон.
Це довгострокова гра, в якій можуть перемогти лише ті, хто має політичне бачення та тверді переконання, поза межами авторитарних режимів, що не мають обмежень у часі.
Тристороння робоча група Україна - Велика Британія - США могла би виділити певну частку майбутніх ресурсів для британських переробників – паралельно, але незалежно від американських обсягів, не сповільнюючи загальний графік інвестицій. Транші капіталу можуть надійти від Британського інфраструктурного банку або Британської міжнародної інвестиційної компанії, підкріплені гарантіями фінансування розвитку та страхуванням експортних кредитів від воєнних збитків.
Уряди країн Центральної Азії вже зрозуміли, як перетворити увагу Лондона на конкретні партнерства. 2 червня в Палаті лордів відбувся круглий стіл на тему «Середній коридор: стратегічні інвестиції та можливості співпраці». Участь узяли посли Казахстану, Азербайджану та Туреччини, лорди, представники органів влади та британські інвестори. Були запропоновані нові проєкти з видобутку корисних копалин у Казахстані, маршрути транспортування та опції залучення британського капіталу.
Такий рівень публічної дипломатії надає імпульсу: міністри звертають увагу, далі йдуть гроші з Сіті, а політичні перешкоди усуваються в режимі реального часу.
Організувавши аналогічний форум високого рівня, об’єднавши українських гірників із лондонськими фінансистами та надавши своєму послу і міністрам платформу в парламенті, Україна може продемонструвати, що її родовища літію, графіту та рідкісноземельних металів відкриті для бізнесу та диверсифікувати підтримку, яку матиме не лише з Вашингтона. А Велика Британія бачитиме Україну не тільки як партнера з безпеки, а й як постачальника ресурсів на заміну Китаю.
Сьогодні інвестиції у видобуток українських руд рідкісноземельних металів навряд чи зможуть одразу похитнути глобальну частку Китаю на ринку, а підтримка таких проєктів може бути складною для демократичних урядів, які побоюються втратити популярність на наступних виборах. Це довгострокова гра, в якій можуть перемогти лише ті, хто має політичне бачення та тверді переконання, поза межами авторитарних режимів, що не мають обмежень у часі. Але вона перенесе Вестмінстер з лекційного залу до шахти, поєднавши риторику про стійкість із реальними активами в найменш розвиненому гірничо-рудному регіоні Європи.
Ця перспектива є набагато більшою, ніж альтруїстична обіцянка відбудови – це пряма відповідь на закиди Пекіна, що Британію можна «змусити» вибирати між доступом до торгівлі з США та китайськими інвестиціями.
Закріпивши своє наступне покоління вітрових турбін, електромобілів та радіолокаційних установок в українських надрах, Велика Британія обере зовсім інше – суверенітет ланцюга поставок, побудований разом, а не проти двох найближчих партнерів.
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.