Минуло більше трьох років з початку незаконного повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, залишивши країну із збитками у розмірі 524 мільярди доларів, які потрібно відновити упродовж наступних десяти років – і ця сума досі зростає.
Оскільки президент США Дональд Трамп демонструє небажання запроваджувати жорсткі санкції проти Росії, Російська Федерація продовжує завдавати ударів по цивільному населенню та українському бізнесу, а також просуватися на передовій.
Але попри смертельні удари, Україна уже відновлює зруйновані будівлі, не чекаючи закінчення війни – особливо в містах, звільнених від російських військ у Київській області.
Українські компанії інвестують сотні мільярдів у нові приватні активи – але вони не поспішають співпрацювати з урядом у проєктах з відновлення, попри високий попит у державному секторі відбудови.
“Бізнес не виявляє великого ентузіазму щодо участі у програмах відновлення. Хоча формально цього ніхто відкрито не визнає, адже потенційно це великі гроші, які можна заробити”, – сказала заступниця бізнес-омбудсмена України Тетяна Коротка в інтерв’ю Kyiv Post.
Ключова причина – повільність української влади, якій потрібно “бігти щосили, лише щоб залишатися на місці”, сказала Коротка. Ще одна проблема – місцеве законодавство у будівництві досі не повністю оновлене відповідно до останніх інновацій, крім того, в Україні бракує необхідної робочої сили та масштабних інвестиційних можливостей.
Ефективність в уряді України зараз потрібна як ніколи, але влада не демонструє її навіть на стадії проєктного планування, сказала Коротка. Поки що здається, що ні президент України, ні уряд не поспішають вирішити ці проблеми.
Застарілі правила, брак кадрів та повільність українських чиновників ускладнюють процес відновлення. Але справа не лише в уряді – місцеві компанії стикаються з дорогими кредитами та слабким управлінням, а іноземні інвестори залишаються обережними без чітких гарантій.
Що може зірвати плани України з відбудови?
В України є ідеї щодо відбудови – але немає зрілих проєктів
Проєкти відновлення включають сотні потреб у новому житлі, інфраструктурі, оборонному будівництві, заводах, комунікаціях – як на національному, так і на місцевому рівнях.
Лише частина з цих ініціатив включена до “Єдиного портфеля державних інвестиційних проєктів” – дорожньої карти проєктів, що фінансуються з державного бюджету України та міжнародними фінансовими інституціями. Але Україні потрібно ще мільярди доларів, щоб побудувати нову економіку після завершення війни.
Українські чиновники мають ідеї, які потенційно можуть прискорити відбудову, але на перетворення їх у здійсненні проєкти потрібно витратити час, який ніхто не хоче витрачати, сказала Коротка Kyiv Post.
“Вони не можуть сформулювати це детально, але концептуально можуть накидати за п’ять хвилин. Наприклад: “Ось гарний, високий міст, який дозволяє проходити певним вантажним суднам – готово за п’ять хвилин”, – сказала вона.
Але щоб забезпечити необхідні документи та створити конкретний проєкт, потрібно уточнити більше деталей. Має бути чітко визначено, де межі земельної ділянки, хто власники різних ділянок та наявних активів, які технічні вимоги до майбутнього будівництва та які ризики передбачено.
Диявол у деталях: будівництво мостів у Чернівцях, на заході України, і в Харкові, що за 40 кілометрів від російського кордону, – це два абсолютно різні процеси.
“Одне – побудувати споруду в Чернівцях; зовсім інше – в Харкові, де спочатку потрібно розмінувати територію та підготувати ділянку”, – сказала Коротка Kyiv Post.
Українська система права власності часто заплутана для стороннього спостерігача – і це лише один із випадків, коли оформлення документів стає складним.
З різних причин, включаючи спадок пострадянської доби, зміну власності землі після незалежності, іноді корупцію, земельні ділянки можуть належати різним власникам – місцевим органам влади, центральним державним структурам та/або приватним особам. Інвестору потрібно витратити тижні, щоб об’єднати численні ділянки в одну і підготувати землю для будівництва.
Питання власності часто є першою проблемою, з якою стикається будь-який інвестор в Україні, шукаючи ділянку для майбутнього будівництва. Але це ще не все.
Регулювання застаріле й стримує будь-які інновації
Київ хоче “відбудовувати краще”, впроваджуючи більш інноваційне будівництво для створення сучасної інфраструктури, каже Коротка.
Українське будівельне законодавство еволюціонувало з часів СРСР, але останніми десятиліттями темпи інновацій у галузі випереджають правову базу, залишаючи багато нових рішень без можливості реалізації.
Це означає, що будь-які інноваційні ідеї в будівництві можуть бути заблоковані через відсутність відповідних норм, що ускладнює реалізацію проєктів і створює корупційні ризики.
“Навіть якщо найкраща у світі інфраструктурна компанія прийде допомагати нам – за великі гроші, які, до речі, будуть – вона все одно не зможе реалізувати інноваційну ідею”, – сказала Коротка Kyiv Post.
Однією з таких інновацій, яку не дозволяє жодне українське регулювання, є, наприклад, високі дерев’яні будівлі в аеропортах, каже Коротка – як дерев’яні споруди в аеропорту Принс-Джордж (Канада) та в Норвегії – вежа Мйостарнет, 85-метрова будівля з дерева.
Місцева влада й уряд України не завжди погоджуються між собою
“Коли вся країна має згуртуватися – або принаймні не тягнути у різні боки – тому що все це формує репутацію України як надійного та передбачуваного партнера, всі мають веслувати в одному човні”, – сказала Коротка Kyiv Post.
Неважливо, чи проєкти відновлення фінансуються з Києва або Вашингтона – вони реалізуються локально, а уряд та місцева влада мають мати спільне бачення. Але цього може не статись – через особисті мотиви, непорозуміння між чиновниками або корупцію. Це ще один ризик як для держави, так і для приватного сектору в реалізації масштабних проєктів відновлення.
Реформа децентралізації в Україні, розпочата у 2014 році, щоб залишити більше коштів і повноважень на місцях, зараз також надає громадам більше автономії у реалізації проєктів відновлення, але вона може мати і зворотний бік – якщо місцева влада вирішить діяти всупереч загальнонаціональним пріоритетам.
Реформа децентралізації в Україні підвищила довіру до місцевої влади приблизно на 17% у громадах, які отримали більше повноважень після її запуску, згідно з дослідженням науковців Гельге Арендса, Тимофія Брика, Бенедикта Германа, Фелікса Резеля. Громади взяли на себе відповідальність за утримання місцевих послуг – від шкіл і бібліотек до центрів охорони здоров’я та пожежних станцій.
Реформа також стала ключовим фактором, що допоміг Україні вистояти під час повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року, за словами дослідників.
“Зростання рівня довіри завдяки реформі децентралізації може пояснити ключову роль громад, які зіграли у зміцненні стійкості під час вторгнення 2022 року, адже уповноважені громади, які мають сильну довіру громадян, можуть діяти ефективніше”, – пишуть науковці.
Мінус – зловживання довірою у громадах, яке може бути використане для особистих цілей місцевих політиків або тому, що громади бачать ситуацію інакше, ніж центральна влада. Це ризик для майбутньої відбудови, але Україна вже стикалась із ним у минулому.
У 2020 році, коли Україну накрила пандемія COVID-19, уряд поділив країну на червоні, жовті та зелені зони залежно від поширення вірусу.
Влада була стурбована масовим спалахом інфекції в Харкові, Тернополі та Луцьку, оголосивши їх “червоними зонами”. Але місцева влада відмовилася виконувати вимоги “червоної зони”, зокрема зупинку транспорту.
Тоді мер Тернополя Сергій Надал заявив, що урядове рішення ґрунтується на спалаху в одному невеликому місті, тож позначення всієї області як червоної було помилковим, повідомляло DW. Невідомо, чому тодішній мер Харкова Геннадій Кернес відмовився виконати рішення. Іронічно, що Кернес помер у 2020 році від COVID-19.
Кернес також був відомий через кумівство та корупцію. Джерела Kyiv Post у місті казала, що будь-який підприємець, який хотів відкрити бізнес, мав платити 20% хабаря від доходу меру. Чи була причина його відмови в урядових розпорядженнях – політичним популізмом і прикриттям корупції? Тоді він не коментував свої дії.
Коли йдеться про інвестиції, такий ризик корупції або просто непорозуміння з місцевими політиками може зупинити будівництво.
“Роботи будуть проходити в конкретному регіоні, трубопровід прокладатимуть у конкретному місці, а людей найматимуть локально в конкретних громадах. Уся ця відбудова насправді відбувається на місцях – уся країна має рухатися в одному напрямку”, – пояснила Коротка Kyiv Post.
Президент України Володимир Зеленський має рішення цієї проблеми – створення інституту префекта, який був передбачений реформою децентралізації ще у 2014 році, додала Коротка.
Інститут префектів має на меті запобігти ухваленню формально правильних, але по суті абсурдних рішень місцевою владою. Якщо якась місцева рада ухвалює рішення, що суперечить національному законодавству, префект має мати повноваження зупинити це рішення.
Впровадження інституту префектів обговорювалося до початку повномасштабного вторгнення Росії, але ці зусилля були зупинені, коли Україна почала воювати. Частково це пов’язано із запровадженням воєнного стану, який залишає владу на місцях у руках військових адміністрацій – органів, які координують прийняття рішень у сфері оборони, ухвалених у столиці.
Але досі невідомо, чи повернуться Зеленський, український парламент або уряд до завершення реформи децентралізації шляхом створення інституту префектів.
Вторгнення Росії вплинуло на українську економіку – і ці проблеми досі не вирішені
Крім повільності держави й відсутності координації між місцевою владою та центральним урядом, українська економіка досі переживає проблеми, спричинені вторгненням Росії.
Більшість українських біженців за кордоном були працездатного віку, що означає, що після початку війни Україна втратила значну частину трудових ресурсів. Внутрішньо переміщені особи раніше працювали на підприємствах, зруйнованих на окупованих територіях, і таких самих підприємств не було на безпечніших територіях далеко від фронту.
Після 2022 року задоволення зростаючого попиту на робочу силу ускладнилося подальшою міграцією за кордон і мобілізацією до Збройних Сил України.
Український бізнес постійно шукає заміну мобілізованим працівникам і тим, хто виїхав. А працівники, які залишилися, не завжди мають навички, що відповідають новим потребам економіки.
Одним з рішень для подолання браку робочої сили могла би стати політика залучення працівників з-за кордону, сказала Коротка Kyiv Post. Але вона не впевнена, що таке рішення не викличе внутрішніх конфліктів – українці можуть бути не готові бачити приплив іноземців на будівельних майданчиках, зазначила вона.
Ще одна проблема – скорочення української економіки, яке поглибило існуючу до війни проблему – відсутність масштабних інвестиційних проєктів.
Якщо Україна хоче зростати на 5% ВВП щороку, їй потрібно $10 мільярдів прямих іноземних інвестицій на рік плюс відповідна база внутрішніх інвестицій. Якщо ж ціль – 10% зростання, цю суму слід подвоїти, раніше писав Kyiv Post.
«Україна не має масштабних проєктів, які справді могли б привабити великих гравців ринку – і це завдання, яке Україна має вирішити», – сказала Коротка.
«Проєкти треба масштабувати, особливо на зруйнованих територіях поблизу фронту. Іноді краще побудувати новий об’єкт, ніж ремонтувати той, що сильно пошкоджений. Інакше ми не повинні очікувати, що глобальні гравці ринку братимуть участь у відбудові України», – пояснила вона.
Місцевим фірмам важко через дорогі кредити, а глобальні інвестори вимагають гарантій
Попри те, що безпекові ризики залишаються серйозною проблемою для бізнесу в Україні, відбудова ускладнюється й ринковими причинами, сказала Коротка Kyiv Post.
Внутрішні бар’єри, які обмежують здатність бізнесу брати участь у відбудові, суттєво відрізняються між місцевими та міжнародними компаніями.
Для бізнесу з українським капіталом головною перешкодою часто є доступ до доступного фінансування, за словами Короткої.
“Кредити залишаються дорогими, а багато малих і середніх підприємств взагалі не можуть отримати доступ до програм кредитування”, – сказала вона.
Це часто пов’язано зі слабким корпоративним управлінням, нерозвиненими системами комплаєнсу та поганими фінансовими показниками – низькою прибутковістю й нестабільними грошовими потоками.
“Багато компаній також стикаються з нестачею кваліфікованого персоналу, що додатково ускладнює їх здатність масштабуватись або змагатись за проєкти відбудови”, – додала заступниця бізнес-омбудсмена.
У свою чергу, міжнародні інвестори більше зосереджені на гарантіях, пояснила Коротка.
Глобальним компаніям в Україні потрібен юридичний захист, страхові механізми й чіткі правила гри. «Без цих гарантій багато світових фірм не готові вкладати кошти, навіть якщо бачать перспективу у відбудові», – сказала вона Kyiv Post.
Системна стратегія — ключ до повоєнних інвестицій в Україну
За словами заступниці бізнес-омбудсмена, Україні потрібне системне бачення відбудови, яка б передбачала вирішення ключових викликів та структуру майбутньої економіки України. Вона не повинна бути просто папером, створеним формально для міжнародних донорів.
Стратегія має бути дорожньою картою, якою користуватимуться всі учасники процесу, чітко визначаючи, хто що робить.
Україні бракує лідерства у створенні такого плану – урядові інституції, створені для координації відновлення, поки не проявили справжньої ініціативи, залишаючись тіньовими табличками на дверях, пояснила Коротка Kyiv Post.
Але час спливає. Основні зусилля українського уряду спрямовані на оборону країни від смертельних ударів Росії та шкоди від війни. Водночас відбудова – це процес, що відбувається паралельно з війною – і політика відбудови має розроблятися так само стратегічно, як і оборона на фронті.
Для цього українська бюрократія має оновитися миттєво – кошти на відбудову поки що закладені лише в планах міжнародних партнерів України, але одного дня вони можуть зникнути. Ринкові ризики мають бути зменшені завдяки політикам і рішенням уряду. Інвестпроєкти більше не повинні бути схемами, намальованими на серветці, а мають стати життєздатними проєктами з повним пакетом документів, підготовленим усіма державними інституціями України.