Ярослав Грубич – оператор і відеорежисер, солдат, наш колега в Kyiv Post – втратив праву руку під час виконання бойового завдання на фронті.
Ярослав першим повідомив про це у соцмережах — без відчаю, з гумором і оптимізмом. В його пості було кілька емодзі, трохи гумору і одна фраза, яка вдарила, як ножем: «Пережив дещо страшне цього тижня».
«Вижив ... Лівою рукою навчаєшся швидко, якщо мати бажання ) ) але вже обіцяють, як сказали, «нову сексуальну руку». А може я погано почув, бо слух втратив на деякий час, самі розумієте…», – написав Ярослав у Facebook.
Навіть після такого він залишився собою, тим самим Ярославом – емодзі, жарти, трохи азартності, оптимізм. Він подякував своїм рідним і друзям: «Здаватися не можна . Тримайтесь … і нас не здолати. Дякую рідним, друзям за слова підтримки».
Ярослав завжди йшов туди, де найнебезпечніше. Він знімав відеорепортажі, записував голоси військових, працював під вогнем.
Разом із репортерами Kyiv Post він виконував дуже ризиковану роботу в найчутливіших місцях. Він знімав російських і чеченських вояків, взятих у полон у боях на півночі України, записував інтерв’ю з китайськими військовополоненими, документував досі втаємничені операції на засекречених військових базах. У кожному місці — в напрузі, небезпеці, в умовах секретності – він залишався зосередженим, спокійним і глибоко професійним.
Ярослав Грубич фільмує тренування евакуації пораненого. Фото: Катерина Захарченко.
Ярослав Грубич знімає російських військовополонених у таборі утримання. Фото: Катерина Захарченко.
Разом із командою Kyiv Post він робив репортажі про обміни полоненими, спілкувався з операторами дронів перед бойовими завданнями і бійцями Сил спеціальних операцій після рейдів.
Разом з Ярославом Kyiv Post записував інтерв’ю з іноземцями, які воюють за Україну, з військовими розвідниками, які працюють під прикриттям, з медиками, які рятують життя під вогнем. І завжди вмів знайти правильний ракурс – не задля драматизму, а заради правди.
Оператор Ярослав Грубич і журналістка Катерина Захарченко виконують редакційне завдання на тренувальній базі Інтернаціонального легіону.
Ярослав часто їздив до прифронтових міст і на передову, де документував перебіг війни, фіксуючи те, що відбувалося занадто близько до вогню – там, куди більшість людей не може дістатися.
Він знімав війну не як видовище, а як реальність. Він не шукав ідеального освітлення — він шукав правду. В його кадрах – чіткість, повага, відчуття присутності. Він знав, коли наблизити камеру, а коли відійти. Вона ніколи не зраджувала довіри.
А коли камера була вимкнена, він все одно дивився, все одно слухав. Не для того, щоб зняти репортаж, а просто, щоб бути присутнім. Ми сперечалися про монтаж, лаяли батарейки, сміялися з поганої кави. І крізь усе це він залишався незмінним — стійким, чесним і людяним.
Ярослав Грубич і Катерина Захарченко у редакційному відрядженні
Ярослав щиро любить Україну — своїми вчинками, вибором місця зйомок у найнебезпечніших місцях, своїм бажанням показувати правду про війну, своєю службою в армії. Він люто ненавидить Росію — країну, яка веде цю війну, яка руйнує і вбиває.
Ми, команда Kyiv Post, пишаємося тим, що Ярослав є одним із нас, і надсилаємо йому підтримку та побажання швидкого і повного одужання.
Вибрані фрагменти з найсильніших робіт Ярослава Грубича: