Їй усього 23 роки, вона працює у сфері зеленої енергетики — Зінаїда Аверіна ніколи не уявляла, що стане однією з ключових фігур найбільших молодіжних протестів у Києві з часів Євромайдану.
Узимку 2014 року, коли силовики Віктора Януковича стріляли в протестувальників на Майдані, вона була лише в шостому класі. Але тепер вона — учасниця та координаторка демонстрацій, які вибухнули після того, як парламентська більшість у Верховній Раді ухвалила скандальний закон, який обмежив повноваження антикорупційних органів — зокрема, Національного антикорупційного бюро (НАБУ), яке нещодавно порушило справи проти понад десяти депутатів з президентської партії та трьох міністрів, у тому числі віцепрем’єра. Обурення в суспільстві через цей закон швидко переросло в масові протести.
Примітно, що ці мітинги не мають яскраво вираженого лідерства. Молодь, дуже активна у своїх вимогах, використовувала нецензурну лексику, щоб вигнати депутатів, яких підозрювали у спробах заробити політичні бали на протесті. Що потрібно, аби скоординувати такий спонтанний рух? Чого молоді українці чекають від своїх лідерів? Чи справді вони хочуть відставки президента, як стверджують деякі західні ЗМІ та російські пропагандисти? І чому антикорупційні органи раптово стали важливими для цього покоління? Kyiv Post поспілкувався з Аверіною, щоб дізнатися більше.
Отже, чому? Що стало причиною масових акцій, які розпочалися тут п’ять днів тому?
22 липня для мене був звичайний робочий день. Коли я побачила новину, що парламент збирається голосувати за закон, який підірве незалежність антикорупційної системи, я зрозуміла — потрібно щось робити. Потім я подивилася пресконференцію голови НАБУ, і стало зрозуміло: щось справді не так — здається, було перетнуто червону лінію, це сигнал, що наша влада рухається до автократії. Так, можливо, це занадто сильне слово, але я все одно його вживаю. Увечері ми побачили повідомлення від одного з ветеранів, який закликав людей збиратися біля Офісу президента — і багато хто відгукнувся. Я створила груповий чат, щоб координуватися з друзями, і з кожним новим учасником він ріс. Зараз у цьому чаті понад 2 700 молодих людей — усі на зв’язку, організовують дії та ведуть боротьбу за антикорупційну систему.
Скільки вам років? Де ви працюєте?
Мені 23, я вже не студентка — я спеціалістка і старша консультантка. Моя робота ніяк не пов’язана з антикорупцією, це зовсім інше. Я працюю у сфері зеленої трансформації та сталої сільськогосподарської політики.
Наскільки я розумію, ви раніше не брали участі в масових акціях?
Ні, під час останньої великої акції — Революції гідності в 2014 році — мені було лише 12, тому я не змогла тоді брати участь. Але один із меседжів, який ми хочемо донести, — це те, що ми продовжуємо спадок Революції гідності, а антикорупційні органи є частиною цього спадку. Я не є членом жодної ГО чи студентської організації. Я належу до кількох неформальних студентських спільнот — ми здебільшого просто збираємо гроші для наших солдатів на фронті. Окрім цього, я не представляю жодних організацій.
Яка мета?
Усе почалося з закону, який загрожував незалежності антикорупційних органів. Усі наші зібрання зосереджені виключно на реформуванні антикорупційної системи.У груповому чаті наш перший пріоритет був такий: ми підтримуємо нашу владу. Тому що зараз іде війна. Це дуже важливо — йдеться про наше виживання. Усі наші інституції функціонують: президент, уряд, парламент, поліція тощо. Тому це не про вибори чи щось інше — що може бути дуже небезпечним під час війни. Йдеться лише про реформи.
Чого ви очікуєте від влади, щоби припинити протести?
Ми проводимо акції вже п’ять днів. Найбільша була на другий день у Києві — близько 10 тисяч людей, і ще десятки акцій у великих містах по всій Україні. Я думаю, влада почула наші вимоги, тепер ми чекаємо парламентських слухань 31 липня. Вони мають проголосувати за так званий «президентський закон», який відновить незалежність антикорупційних органів. У день перед цим — 30 липня — ми плануємо велику акцію, щоб підкреслити важливість ухвалення цього закону. Якщо його ухвалять, думаю, протести поступово вщухнуть, але в нас ще багато інших антикорупційних реформ, які ми хочемо підтримати.
Чому ці антикорупційні органи і їхній статус такі важливі для українців?
По-перше, як я вже казала, це частина спадку Революції гідності. Та революція була про справедливість і рівність. По-друге, антикорупційна система надзвичайно важлива для нашого шляху до європейської інтеграції. Ці реформи — одна з ключових вимог у цьому процесі. Ми розуміємо, що є критики, які кажуть, що ці антикорупційні органи не такі ефективні, як ми сподівалися, але це не означає, що їх треба скасувати. Вони також є частиною суспільного запиту на справедливість і рівність, і важливі для того, щоб громадянське суспільство могло контролювати владу — переконуватися, що вона діє законно і не займається відмиванням грошей.
Що ви скажете критикам протестів? Ми знаємо, що їх багато критикували і військові, які роздратовані великим натовпом молодих людей у мирному тиловому місті…
Навіть під час війни є різні думки серед наших військових, але одне зрозуміло: багато корупційних скандалів і темних схем трапляються у військових закупівлях — дронів, іншої зброї. Нам потрібна сильна антикорупційна система, щоб запобігати корупції у закупівлях для армії — це зробить нас сильнішими проти Росії. Звісно, Росія хоче ослабити наші антикорупційні органи, бо якщо корумповані чиновники крадуть гроші, призначені на зброю, ми стаємо слабшими. Тому антикорупційні структури особливо важливі під час війни.
Чи стикалися ви з погрозами від поліції чи силовиків?
На даний момент — ні. Але ми усвідомлюємо таку можливість і готові діяти, якщо це станеться. Можу сказати, що поліція працює з нами дуже продуктивно — вони допомагають зробити наші зібрання безпечними та організованими, даючи людям можливість висловити свої вимоги. Поки що це хороша співпраця.
Чому так багато молоді ходить на ці мітинги?
По-перше, після Революції гідності ми — наступне покоління громадянського суспільства. По-друге, під час війни всі важливі теми привертають більше уваги молоді, бо йдеться про наше майбутнє. Багато людей виїхали за кордон, але молодь, яка залишилася тут, хоче допомагати своїй країні під час війни. Тому вона прокидається і починає думати про те, що для неї важливо. І по-третє. Багато людей зараз в армії, і солдатів призивають із 25 років і старше, тож молодші часто відвідують мітинги, щоб представляти також і тих, хто на передовій.
Ну і останнє, але не менш цікаве – чому картон?
Ми — українці, і навіть під час війни в нас є почуття гумору. Усі хочуть проявити себе, виділитися та підтримувати цей вогонь — бути креативними й водночас зосередженими на нашій меті!