Попри важкі випробування сьогодення українська культура відроджується й відкриває забуті сторінки своєї історії. Відкриття відбуваються в усіх сферах – від театру до літератури, від поезії та живопису до музики.
Відома культурологиня Вікторія Зубенко, авторка проєкту ZvMYZ та голова ГО Responsible Future, започаткувала проєкт, що має створити єдиний меседж для осмислення наших втрат у сфері музики, подібно до того, як «Розстріляне Відродження» стало символом трагічної долі української літератури та театру.
І вже розпочався процес створення простору для вшанування пам’яті українських композиторів, які стали жертвами репресій, чиї імена були стерті, чия творчість була заборонена та забута.
Kyiv Post поговорив з Вікторією про місію нового проєкту та не лише про це.
КР: Вікторіє! Що для Вас стало імпульсом до започаткування цього проєкту?
ВЗ: надихнув МУР (гурт, який поставив перший в Україні історичний реп-мюзикл, присвячений темі «Розстріляного Відродження» — ред.) Вони влучно й правдиво сучасною мовою, зрозумілою молоді, розповідають про «Розстріляне Відродження». Мене збентежило, коли почула, як вони розповідають про Тичину в своєму музичному реп-форматі. Вони його називають ледь не зрадником Христа та ватником, проте не ставлять під сумнів його як генія. Я слухала МУР і думала: Боже, чи є в українській академічній музиці така особистість, як Павло Тичина? І раптом прозріла: у нас є Борис Лятошинський, який так само працював під пресом КДБ все життя. Так, він не був репресований, тому що він, як і Тичина, погодився на співпрацю. Однак ніхто інший не може поставити себе на його місце. Якщо б не було Лятошинського, не було б основи — цієї класичної потужності, на якій базувалася потім уся сучасна українська академічна музика. Взагалі не було б шикарної української музики. І коли я у Львові цього року була на прем’єрі його опери «Золотий обруч», усвідомила, наскільки ця опера глибинна та актуальна! Мені дуже сподобався музичний матеріал, незважаючи на те, що він мінорний, трагічний. І я пост написала, що страшенно люблю такі інфернальні опери й була впевнена, що такі могли бути створені лише на Заході. І ще всі вагнерівські нотки й Бела Бартока, що в нас такого у житті не було. Але з’ясувалося, що було та є! І воно офігенне! (Усміхається.)
КР: З чого, власне, почалося дослідження велетенського матеріалу?
ВЗ: У цій сфері були напрацювання, окремі ентузіасти вже намагалися щось розповідати про викреслені імена, виконувати забуті твори. Наприклад, симфонічний оркестр «INSO-Львів» записав компакт-диск BRIDGES (на компакт-диску записано твори Андрія Гнатишина, Василя Барвінського та Антіна Рудницького, композиторів, яких підтримав і з якими спілкувався один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини XX століття Андрей Шептицький — ред.) Вийшло два документальні фільми з історією та музикою Барвінського. Столична філармонія почала робити якісь кроки у цьому напрямку, й Фонд Лятошинського, Леся Степанівна Олійник (музикознавиця, громадська діячка — ред.) віднайшла у Відні рідкісні ноти та привезла додому. Але до цього питання немає системного підходу. І я почала міркувати, чому «Розстріляне Відродження» вже вивчають у школах, а про композиторів знає невелика аудиторія.
Мені захотілося створити меседж у сфері музики, який був би схожим на меседж про поетів, письменників «Розстріляного Відродження». Отже, я розпочала цей проєкт з простого дослідження: зробила ресерч в інтернеті та знайшла декілька унікальних статей, познаходила й внесла у свій список понад 40 композиторів. А потім почалося спілкування з людьми, яких професійно цікавить ця тема. Серед них піаністи Роман Рєпка та Тиміш Мельник. Коли зустрілася з Тимошем, одразу зрозуміла, що це «моя» людина і я хочу його долучити до проєкту. Ще їздила до Львова, попрацювала з Іолантою Пришляк з (голова правління Академічного молодіжного симфонічного оркестру «INSO-Львів», заступниця генерального директора Львівської філармонії про проекти оркестру — ред.), подивилася, де саме горіли ноти Барвінського, дізналася, хто наполягав на цьому, а хто намагався захистити… Імена ці всім відомі… І це ми не згадуємо шістдесятників, Сильвестрова та компанію, коли їх усіх заборонили, вигнали зі Спілки композиторів та багато іншого.
КР: Війна парадоксальним чином пробудила багатьох із нас і змусила деколонізувати наші памʼять і свідомість. І роботи тут непочатий край.
ВЗ: Саме так! Я багато разів задавалась питанням: чому з часів відновлення Незалежності ці процеси починали окремі люди, однак це дотепер нічим не закінчувалося? Будь-який композитор скаже: я пишу музику, щоб її грали. Коли я слухала «Русалчин Великдень» Леонтовича, я розуміла, що це настільки витончено красивий музичний матеріал, мені було байдуже саме сценічне втілення Уривського (усміхається), я в цьому контексті говорю виключно про музику! Як можна було Леонтовича, творчість якого вивчали навіть у «совку», не ставити такий спектаклі?! Деколонізація, яка триває зараз, мала розпочатися раніше. Проте все серйозно стартувало тільки з війною. І, слава Богу, процес розпочався. Мене зацікавили композитори, які не були розстріляні, не вмерли в ГУЛАГу, а прожили своє життя. Як вони жили-працювали, написавши таку велику кількість творів, яку просто потім «ув’язнили» в архівах. Це феномен! Ірина Буданська, (засновниця культурного центру Дом Майстер Клас і співзасновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage — ред.) покликала мене розповісти про цей проєкт. І ми разом трансформували попередній меседж «Розстріляна музика» у «Звільнена музика». І цю музику треба звільнювати не з потойбіччя й не з попалених нот, а передусім з архівів. Розумієш? З архівів, де вони — покинуті, нікому не потрібні — досі вкриваються пилом…. Мова йде про тисячі нот…
КР: Які першочергові завдання проєкту?
ВЗ: Декомунізація — це передусім повернення правди, справедливості. Юрій Шевченко давно написав твір «Ми є» (парафраз на тему Національного Гімну України — ред.) Ми всьому світові розповідаємо, що так — ми є. А вони кажуть: добре, що ви є, а що у вас є? Чи нічого нема? А в нас все є. Проблема, що все розкидано по бібліотеках від Австралії до Відня. Отже, нам, по-перше, треба зібрати все докупи й паралельно представити цю спадщину українцям. Хай свої закохаються у своє! А потім і весь світ.
Ми ще на Помаранчевому Майдані стояли з Лілією Пустовіт (українська дизайнерка — ред.) і давали одному медіа інтерв’ю, в якому розповідали, що саме тут і зараз ідентифікуємося, що ми нарешті свій гімн вивчили. А що таке ідентичність? Її основа-основ — культура. Музика — серце ідентичності. І тому культура — мова, література, музика — завжди головна мішень окупанта.
Отже, маємо у проєкті такі завдання: по-перше — познайомити з невідомими шедеврами; по-друге — зробити меседж, який би все об’єднав; по-третє, сформувати культурний суб’єкт.
Якось під час спілкування з чатом GPT (усміхається) він сказав мені таку красиву річ, що вся моя діяльність — це контраргумент до руського миру. І він не у політичних заявах, а у партитурах, що звучать в Україні й будуть звучати на сценах світу.
КР: Які масштаби культурних втрат саме серед музикантів через репресії? Чи є якась статистика?
ВЗ: Невідомі масштаби. Немає статистики. Можливо, наш проєкт когось надихне, або знайдемо якійсь грант і зможемо представити й певні чіткі цифри.
КР: На яких, наприклад, топ-композиторах серед імен проєкту «Звільнена музика України» та хочеш особливо наголосити?
ВЗ: У моєму списку до 50 композиторів розстріляних, замордованих і практично забутих. Представлю лише маленьку галерею портретів:
Яків Степовий (1883-1921) був художнім керівником Театру музичної драми. А головним режисером у цьому театрі був Лесь Курбас, якого пізніше розстріляють як «українського націоналіста».
Віктор Косенко (1896-1938) — його твори були вилучені з продажу та з концертних програм. Косенко очікував, що його заарештують, і так його мучило це очікування, що він сам прийшов до НКВС, після чого помер.
Павло Сениця (1879-1960) — його творчість була визнана «контрреволюційною», і було заборонено друкувати та виконувати його твори.
Федір Якименко (1876-1945) емігрував і його ім’я було викреслене з нашої пам’яті, і музика його не звучала до останнього часу.
Василь Барвінський (1888-1963) — композитора Барвінського та його дружину заарештували та відправили до ГУЛАГу. А його рукописи зібрали на подвір‘ї Львівської консерваторії та привселюдно спалили.
Борис Кубрик (1897-1952) засуджений на 10 років ув’язнення у мордовських таборах, звідки не повернувся.
Костянтин Шипович (1907 - 1942) один з найменш відомих нині композиторів. У свої 16 років він заявив про себе як радикальний новатор-авангардист. Під час сталінського терору композитор був заарештований, а у віці 35 років Шипович помер від тяжких наслідків ув‘язнення.
Володимир Флис (1924-1987) був заарештований НКВС і засуджений до 25 років неволі за «зраду батьківщини і контрреволюційну діяльність».
Мрію представити належним чином і Стефанію Туркевич, нашу першу професійну жінку-композиторку, ім’я якої за радянських не згадували, твори якої були повністю заборонені.
Це тільки дев’ять імен!
КР: Акордом першого дня вельми популярного фестивалю Kyiv Bouquet Stage, який відбудеться в Софії Київській 14-17 серпня, стане Симфонічний концерт-презентація «Звільнена музика України».
ВЗ: Так, цей концерт виконуватимуть Liatoshynskyi Capella Orchestra, диригентка – Катерина Ніколенко, солістка – Анна Хмара (фортепіано). Взагалі, я мріяла, щоб перший концерт проєкту прозвучав саме на фестивалі Kyiv Bouquet Stage. Спостерігаю, що люди. яким небайдужа українська культура, особливо у ці темні часи справді об’єднуються. І я дуже щаслива, що культурний центр Дом Майстер Клас так палко підтримав цей проєкт!
Звісно, ми хотіли почати з Барвінського. Барвінський звучав у Києві, Львові. Кожен раз, як слухаю його Концерт для фортепіано з оркестром, думаю про людей, палких прихильників Чайковського, і мені хочеться звернутися до них: люде, будь ласка, зверніть увагу на рідну музику неймовірної краси, ви можете зробити заміну шовіністичному імперському Чайковському! Ми хочемо почати з Барвінського, бо він наш — рідний, розгорнутий, емоційно насичений. І перший великий концерт на фестивалі у Софії Київській ми починаємо саме з Концерту Барвінського.
Вочевидь на фестивалі представимо фрагмент симфонії Павла Сениці, те, що ми зможемо відновити швидко, тому що важко працювати з партитурами, написаними від руки, які й в архівах фактично загублені. Чому Павло Сениця? Тому що це фактично перша цілісна українська симфонія, написана свідомими українцем у 1905 році. Без Сениці ніяк! Завершить програму твір Костянтина Шиповича. Він настільки цікавий, про нього треба писати окремо.
Нині ми стаємо свідками, як розпочинають нове життя викреслені з пам’яті наші українські шедеври.
***
Симфонічний концерт-презентація «Звільнена музика України» відбудеться у день відкриття фестивалю 14 серпня о 19:00 у виконанні Liatoshynskyi Capella Orchestra. Диригентка – Катерина Ніколенко, солістка – Анна Хмара (фортепіано).
Окрім великого концерту-презентації, плануються два невеликі камерні концерти Тимоша Мельника та Романа Рєпки.
«Звільнена музика України» — це довготривалий дослідницько-культурний проєкт, який поєднує аналітичну роботу, творчу інтерпретацію та публічну презентацію. Це відновлення й повернення до публічного простору музичної спадщини українських композиторів, репресованих радянською імперією.