Вже четвертий рік триває новий етап російсько-української війни – повномасштабне вторгнення. Українці знайшли в собі сили відбити перший великий наступ і зараз мають вести війну на виснаження з Росією.
У такій ситуації саме люди, які працюють на фронті та в тилу, займаються волонтерством, витрачають власні сили та кошти для допомоги іншим, стали чи не головним активом нашої країни.
Їхня щоденна праця майже непомітна назагал, але завдяки їй цементується фундамент Перемоги України.
Kyiv Post розпочинає цикл розповідей про таких людей. Вони щодня не словом, а ділом роблять свій внесок у нашу спільну боротьбу та майбутнє відновлення країни.
Цього разу ми поговорили з Арутюном Папояном, головою громадської організації «Від села до міста», яка працює на теренах Бучанського району Київської області.
Говорили про діяльність його організації, про допомогу людям і не лише про це.
KP: Розкажіть трохи про себе. Який Ваш шлях до волонтерської діяльності та керівництва ГО?
АП: У 2022 році я був командиром у нашому місцевому ДФТГ (Добровільне формування територіальної громади - ред.) з перших днів (широкомасштабного вторгнення – ред.) займався обороною нашої громади, пішов добровольцем у ЗСУ. Коли звільнився зі служби, повернувся додому. Тоді зрозумів, що й тут треба людям допомагати, вирішив займатися волонтерством, яке переросло потім у благодійну діяльність.
Коли ситуація на фронті відносно стабілізувалася, стало зрозуміло - людям потрібно допомогти визначитися, що робити далі.
Ми створили громадську організацію, яка повинна працює над створенням концепції розвитку громад під час війни і вже в післявоєнний період.
КР: Чим наразі займається ваша організація? Які головні напрямки роботи?
АП: Ми сконцентрувалися на роботі з громадами. Зокрема, зараз головним проєктом стали наші авторські тренінги «Толерантна розмова» для людей з кола спілкування військових, тобто рідних/друзів.
Вчимо цивільних правильного сприйняття військових і даємо алгоритм дій з різними психічними розладами військових: депресія, ПТСР, контузія. Ми розповідаємо про ці розлади, щоб люди не боялися.
Адже наша реальність така, що багато людей стали побоюватися агресії від військових і ветеранів.
Не через те, що ті справді зробили щось погане, а через те, що вони десь почули – військові чи ветерани можуть бути агресивними. І ми намагаємося людям довести, що це не так.
Не кожен ветеран агресивний і не кожен агресивний чоловік – це ветеран
Окрім цього, у нас зараз дуже активно проводяться тренінги з домедичної підготовки. Ми живемо в умовах, коли не знаємо, куди може «прилетіти». Тому такі знання критично важливі для порятунку людей.
Ще одним важливим напрямком роботи зараз стала організація різноманітних святкових заходів для дітей, які під час літніх канікул не всі можуть поїхати до дідусів-бабусь, а діти ВПО взагалі, фактично, прикуті до нового місця.
КР: Як вам вдається організовувати людей, залучати людей, волонтерів? Як це відбувається? Вже є сформована, цілісна команда?
АП: Нашою головною проблемою стало зараз, навіть не те, що немає волонтерів. Люди, які готові допомогти та витратити свій час і сили, завжди є.
Головною нашою проблемою зараз стало забезпечення стабільного фінансування.
Наша ГО, по суті, почалася з ініціативи кількох підприємців-однодумців, які свого часу, у 2022-му році, об’єдналися для того, щоб допомагати нашим воїнам. Потім це все перетворилося на те, що є зараз, на повноцінну громадську організацію.
Зараз ми забезпечуємо потреби ГО за рахунок того, що кожен з команди співзасновників може вкласти у спільну справу. Тобто, основа нашого бюджету – приватні внески.
Втім, завдяки цьому ми абсолютно незалежна організація (посміхається).
Свого часу ми отримували гранти під конкретні мініпроєкти. Наприклад, сонячні панелі для амбулаторії ми встановили за грантові кошти.
КР: А чому так?
АП: Ми подаємося майже на всі профільні конкурси, грантові програми, вже два роки поспіль, але… Мабуть, таким маленьким організаціям, як наша, важче привернути до себе увагу, ніж великим загальнонаціональним проєктам…
До прикладу, ми зараз розпочинаємо співпрацю з організацією «Серце Азовсталі». Дуже крута організація. Вона робить дуже багато крутих речей. Річ лиш у тім, що вона працює на такому високому (якщо хочете) рівні, загальнонаціональному. А от роботи з тими ж хлопцями «на місцях» у таких великих загальнонаціональних організацій практично немає.
Таким організаціям, як ми, які працюють «на землі», з тими ж воїнами у лікарнях, отримати грант, навіть невеликий, дуже важко. Хоча і є що показати, є результати, звітність прозора, ми звітуємо повністю і т.п.*
У загальнонаціональному масштабі, на мою думку, простіше взяти 50 організацій і роздати 50 маленьких грантів, і тоді буде більше людей працювати, ніж цю суму отримує одна велика організація, в них і так проблем немає.
Нагадаю лиш про те, що більшість великих підприємств і так працюють з цими великими організаціями.
А нам, маленьким, часом важко. Втім, це не заважає нам робити конкретні і дуже важливі речі.
*Раніше Kyiv Post писав про те, що більшість громадських організацій (ГО) та благодійних фондів (БФ) в Україні не подали річної фінансової звітності за 2024 рік. Втім, як свідчить досвід ГО «Від села до міста», навіть суворе дотримання всіх правил не завжди допомагає «малим організаціям» з отриманням зовнішнього фінансування.
КР: Продовжуючи тему співпраці… З ким зараз співпрацюєте, як у вас налагоджена взаємодія з владою на різних рівнях?
АП: Щодо взаємодії з владою на різних рівнях. Загалом, ми «мирно співіснуємо» і насправді маємо адміністративне сприяння. Влада – і селищна, і районна, і обласна – багато в чому допомагає, або принаймні не заважає.
Але! Проблема в тому, що відсутні механізми підтримки подібних організацій з боку органів влади. Може, часом місцева влада і могла би допомагати з фінансуванням певних проєктів, але механізму немає. Як це вирішувати? Поки невідомо.
КР: Які ваші найуспішніші проєкти?
АП: Найбільш успішним нашим проєктом стала «Толерантна розмова», однозначно. У межах цього проєкту ми зараз проводимо 2-3 тренінги на місяць. На одному з них виступив і наш Михайло Панчишин (Ptashkin), ветеран, свого часу переможець восьмого сезону талант-шоу «X-Фактор» і тринадцятого сезону шоу «Голос Країни».
КР: На продовження теми: які найбільш актуальні натепер проблеми ви бачите? Чим будете займатися в майбутньому?
АП: Є задумки про подальшу роботу. Місяць тому мене попросили очолити місцеву асоціацію ветеранів, створену в Боярці (містечко у Фастівському районі Київської області – ред.). Головна ідея цієї організації – створити своєрідний хаб, назвімо його «ЦНАП для ветеранів». Тут будуть сконцентровані всі послуги: юридичні, психологічна допомога тощо. Головне, щоб хлопці розуміли: є місце, куди вони прийдуть і обов’язково отримають допомогу. Зараз ми цей проєкт «запускаємо». Тобто, приїжджаємо в приміщення і власними руками його ремонтуємо – фарбуємо стіни тощо. Це теж робота (посміхається)
КР: Ви, як людина, яка займається волонтерством вже не перший рік, що можете порадити людям, які стають на цей шлях?
АП: Мабуть, найголовніше – почніть з того, щоб об’єднуватися з тими, хто вже має досвід. Зараз волонтерство в Україні на такому етапі, коли вже є, скажімо так, «професіонали», які вміють цим займатися. Зараз вже насправді багато організацій, куди люди, які прагнуть щось зробити, можуть прийти зі своїми ідеями.
КР: Як ви рятуєтесь від вигорання?
АП: Чесно? Постійно про щось думаю, голова повинна бути зайнята. Тоді просто немає часу на «вигорання». Я насправді люблю свою роботу. І от коли я бачу результат, я отримую задоволення. Коли люди після наших тренінгів виходять з усмішкою, я щасливий. І от це відчуття не дає мені «вигорати» та надає сил і енергії.
