До початку повномасштабного вторгнення Росії Люба Шипович жила в США, працювала інженером-програмістом і підприємцем у сфері технологій. Коли в Україні почалася війна, вона закрила свою фінтех-компанію, виплатила співробітникам тримісячну зарплатню і повернулася додому.
«До війни я керувала успішною фінтех-компанією і планувала розширити діяльність на Європу. Все знищила Росія», — каже Шипович. Вона вирішила використати свої технічні знання на користь опору України.
Шипович стала співзасновницею Dignitas після роботи в некомерційній організації Razom for Ukraine, яку вона також заснувала у 2014 році. Але не всі, хто приєднався до Razom, хотіли перейти до роботи над проєктами підтримки військових.
«Наприкінці 2022 року ті з нас, хто зосередився на військових і ветеранських проєктах, вирішили відокремитися і створити нову організацію. Razom була переважно гуманітарною організацією, і ми постійно сперечалися про те, чи слід підтримувати військові ініціативи», — каже Шипович.
Dignitas була офіційно заснована в лютому 2023 року з підрозділами в США та Україні. Вона зосередилася на впровадженні нових технологій в армію та на порятунку якомога більшої кількості українських солдатів.
«Коли ми відокремилися від Dignitas у 2023 році, я відчував, що ми дійсно популяризували дешеву технологію FPV серед широких мас і сприяли її широкому впровадженню», — сказав Дмитро Кавун, президент і співзасновник Dignitas. «Зараз фонд зосереджується на наземній робототехніці».
На четвертому році виснажливої війни Україна стикається з кризою робочої сили. Не маючи чисельної й фінансової переваги над ворогом, вона обороняється за допомогою машин. Попри чисельну перевагу російської армії, за даними США, Україна завдала їй набагато більших втрат: на кожного вбитого українця припадає близько 14 загиблих російських солдатів. І Київ хоче й може збільшити цей коефіцієнт.
Шипович взялася за вирішення цієї проблеми, розпочавши з дронів. Однією з успішних ініціатив у рамках Dignitas була програма Victory Drones, започаткована Марією Берлінською, яка допомогла розширити використання дронів для потреб української армії. «Ми були першими, хто провів публічні кампанії зі збору коштів на FPV-дрони», — розповіла Шипович.
Її команда першою зібрала громадські кошти на FPV і розпочала навчання з використання їх у навчальних центрах ЗСУ, згодом переконала закупівельну агенцію Міністерства оборони почати закупівлю.
Ще до того, як наземна робототехніка стала популярною, Шипович вже закладала основи. Два роки тому Dignitas розпочала першу кампанію зі збору коштів на «наземні дрони-камікадзе», як їх тоді називали. Було закрито 70% збору, і кілька одиниць були доставлені на поле бою під Авдіївкою.
З міркувань безпеки цю ініціативу тримали в секреті від ЗМІ, що дало інженерам час вдосконалити технологію без відома Росії. Наприкінці 2023 — на початку 2024 року деякі українські підрозділи вже використовували ці ранні моделі роботів у бою.
Зараз компанія зосереджується на наземній робототехніці, працюючи над тим, щоб українські військові могли швидко впровадити та розгорнути безпілотні наземні системи (БНС) на всіх фронтах. «Сьогодні 99% наземних дронів, що використовуються у військових цілях, виготовлені в Україні», — сказала Шипович. Остання ініціатива, яку започаткувала Dignitas, — Victory Robots.
«До використання роботів втрати в логістиці були високими – до 10 транспортних засобів на тиждень у нашому секторі, переважно пікапи. Іноді по два за одну ніч», – розповів Андрій з позивним «Студент», командир батальйону «Булава» 72-ї механізованої бригади ЗСУ.
Боєць 3-ї штурмової бригади Костас із позивним «Ель Греко» сказав, що наземні роботи використовуються до трьох разів на ніч для евакуації. За його словами, що близько 80% їх використання припадає на логістику та евакуацію поранених. Він підкреслив, що часто це – єдина можливість врятувати пораненого.
Однак розширення використання наземних роботів не обходиться без проблем. Шипович пояснила, що для належної роботи вони потребують стабільного зв’язку, і цю проблему намагаються вирішити всі підрозділи, що використовують їх. Найгірший сценарій – це втрата зв’язку з роботом під час евакуації пораненого з поля бою. Оскільки ці системи все частіше використовуються для медичної евакуації, потреба в надійному зв’язку буде тільки зростати.
Цивільні технології дешевші, але часто ненадійні, тоді як військові системи стабільніші, але дуже дорогі. Наразі кілька команд намагаються створити доступні та надійні системи зв’язку для поля бою.
«Зараз головна проблема – обмежена кількість наземних дронів у підрозділах, — сказав Сергій Кузан, голова Українського центру безпеки та співробітництва, колишній радник Міністерства оборони. – Широко використовуються дрони-камікадзе та FPV-дрони, а от наземних систем ще мало».
«Волонтери рухаються швидше, ніж уряд, – сказала Шипович – Вони створюють прототипи, будують MVP [мінімально життєздатні продукти], випробовують техніку в бойових умовах на передовій і допомагають підрозділам подолати бюрократичні обмеження, особливо в галузі досліджень і розробок, де несертифіковане обладнання все ще має велике значення. Ми створюємо і тестуємо рішення, доводимо їхню цінність, а потім домагаємося їхнього впровадження урядом». За її словами, Україна вже має понад 200 сертифікованих моделей.
Команда Шипович завоювала довіру Генерального штабу ЗСУ і керівництва Міністерства оборони, налагодивши з ними прямі канали співпраці. Партнери на передовій радо приймають їхню підтримку, але перешкоджають додаткові вимоги.
Проте команда продовжує впроваджувати інновації, просуваючи ідеї та заповнюючи прогалини між потребами передової та військовим керівництвом.
Щомісяця Шипович їздить на фронт, щоб зібрати відгуки та визначити проблемні місця різних бригад. Вона збирає ефективні практики та ідеї, а потім допомагає підрозділам, які зазнають труднощів, впровадити те, що працює. Її мета — з’єднати військові підрозділи по всьому фронту, щоб вони могли безпосередньо обмінюватися знаннями та рішеннями, оскільки деякі з них працюють ізольовано, але досягають дуже хороших результатів.
Олександр із позивним «Привид», командир взводу наземної робототехніки батальйону «Антарес» бригади «Рубіж», сказав, що волонтери, такі як Dignitas, відіграють дуже важливу роль у налагодженні зв’язків між розробниками технологій та військовими: «Вони допомагають швидко тестувати нові рішення, адаптувати їх до реальних умов бойових дій і швидко доставляти на передову те, що дійсно працює».
За словами Шипович, хоча мета полягає в тому, щоб наземні роботи з часом могли самостійно виконувати місії, ця здатність ще не повністю розвинена. На відміну від FPV-дронів, які навіть у разі втрати зв’язку можуть летіти на ціль, орієнтуючись на заздалегідь встановлені радіомаяки, наземні роботи стикаються з більш складним і непередбачуваним рельєфом.
Дорога може змінитися за одну ніч через обстріли або міни, що робить прокладений маршрут ненадійним. Вона зазначила, що використання штучного інтелекту в наземних роботах обмежують дуже конкретні сценаріями, і навіть для повітряних дронів автономне наведення досі не є повністю надійним.
Вона визнає, що роботи ще не можуть повністю замінити піхоту, але така довгострокова перспектива є. На її думку, машини можуть і повинні взяти на себе завдання вивести солдатів з окопів і від фронту.
Дивлячись у майбутнє, Шипович бачить кардинально інший фронт і вірить у технологічний щит, який захищатиме Україну за підтримки цифрової інфраструктури. «Роботам, як і людям, треба відпочивати, тільки замість води та їжі їм потрібні електрика і технічне обслуговування», – каже вона.
На її думку, майбутні укріплення України повинні інтегрувати мережі LTE, Wi-Fi-мости та підземні системи підтримки, розроблені спеціально для роботизованої війни. Вона вважає, що вони не будуть схожими на традиційні окопи – це будуть мережі автономних вогневих точок, пов’язаних із прихованими зарядними станціями.
Так само, як солдати потребують відпочинку та постачання, робототехнічні сили України потребуватимуть енергії, ремонту та можливості передавати дані, що закладе основу для технологічного щита, який може визначити майбутнє української оборони.
«Інші країни вивчають наш підхід, тому що те, що працювало в лабораторіях або на полігонах США, не працює у сучасних реаліях війни. Українські інженери створюють майбутнє війни не тільки для України, а й для всього світу», – підкреслила Люба Шипович.