П’ятнична зустріч президентів Владіміра Путіна і Дональда Трампа продемонструє розбіжності в поглядах усіх сторін на Україну. Путін так багато поставив на війну, що вихід з неї без чогось, що він може назвати перемогою, є немислимим. Для України та Європи стримування російської агресії є питанням існування. Путін розраховує на те, що американський президент буде послідовно дотримуватися своїх принципів транзакційної політики.
Путін досі одержимий ідеєю відновлення російської імперії. Аналітики, які пояснюють ворожість Путіна розширенням НАТО, ігнорують його неодноразові заяви. Будучи заступником мера Санкт-Петербурга, Путін сказав раднику консула США з економічних питань, що його місія полягає у відновленні Радянського Союзу та Російської імперії. Те саме він сказав співробітнику німецького консульства. На той час про розширення НАТО мріяли лише декілька лідерів країн Балтії.
Путін неодноразово повторював подібні заяви директору ЦРУ Вільяму Бернсу і висловлював погрози на Мюнхенській конференції з безпеки у 2007 році.
У версії історії Путіна Україна, Казахстан і країни Центральної Азії ніколи не були «справжніми» державами до приєднання їх до Російської імперії та СРСР. Вони, мовляв, усе ще належать Росії.
Поза цією міфологією Путіна, закінчення війни в Україні ускладнюють численні практичні умови.
Росія втратила понад мільйон людей, у тому числі, можливо, 200 000 загиблих або зниклих безвісти. Вплив війни на жахливу демографічну ситуацію в країні збільшує ймовірність того, що до 2100 року населення Росії скоротиться вдвічі. Сказати російському народу, що все це було даремно, для Путіна неможливо.
Другою перешкодою є те, що перехід економіки з військових на цивільні рейки буде набагато складнішим, ніж у 1990-х роках. Іноземні інвестиції та технологічна допомога будуть обмеженими. Цілі сектори радянської економіки були підірвані режимом Путіна, який вирішив інвестувати у видобуток вуглеводнів, імпортуючи технології. Витрати від трьох до п’яти трильйонів рублів на «імпортозаміщення» мало що дали для збільшення внутрішнього потенціалу в галузі високих технологій.
Третє обмеження повторює те, що підірвало «перестройку» Горбачова і економічну програму Гайдара. Горбачов прийшов до влади, коли світові ціни на нафту впали до найнижчого рівня за десятиліття. Брежнєвська модель інвестицій у вуглеводні з одночасним придбанням технологій провалилася. У той час як Трамп просуває гасло «бури, бури, бури», запускаються нові виробництва, а виробники ОПЕК+ збільшують видобуток, щоб заробити якомога більше. Тим часом китайські електромобілі та відновлювані джерела енергії зменшують попит на нафту і газ, а тому ціни на них залишатимуться низькими.
Найбільш ігнорованим і небезпечним наслідком війни Путіна для росіян є її вплив на російське суспільство та проблеми, з якими воно стикнеться, коли війна нарешті закінчиться.
Після придушення Празької весни 1968 року радянські керівники були настільки переймалися впливом участі в операції на війська, що значній кількості солдатів не дозволяли повернутися додому, деяким роками. Окупація Чехословаччини тривала до 1991 року.
Нещодавно дослідник регіонального відділення Міністерства внутрішніх справ Росії опублікував статтю, в якій висловив занепокоєння щодо наслідків, які відчуває Росія, та більших небезпек, які неминуче виникнуть після закінчення війни.
Найскладнішим питанням є напруженість між зовнішніми та внутрішніми пріоритетами безпеки:
«Можна з упевненістю стверджувати, що спеціальна військова операція вже певною мірою торкнулася життя кожного росіянина. Її проведення впливає на криміногенну ситуацію в країні і неминуче вплине у майбутньому, що робить необхідним вивчення питань про вплив військової діяльності на злочинність у Росії».
Автор зазначає, що звільнення в’язнів для участі в бойових діях не є новим явищем, і порівнює війну в Україні з червнем 1941 року. Постанова Верховного Суду СРСР, видана за два тижні до вторгнення Гітлера, дозволяла звільняти злочинців, засуджених за ненасильницькі злочини, в обмін на вступ до лав армії. Але керівник ПВК «Вагнера» Євгеній Пригожин пропонував помилування засудженим за тероризм, наркоторгівлю, сексуальні злочини та вбивства. Він додає: «Логічним наслідком такого невибіркового підходу є численні злочини, скоєні такими особами після повернення з СВО».
Дані є державною таємницею, тому ніхто не знає, скільки злочинців було завербовано на війну в Україні, а скільком і з них було дозволено повернутися додому. Станом на 1 січня 2022 року, в Росії було 468 000 ув’язнених. Рік по тому їхня кількість становила 433 000. Це зменшення є одним із показників військового призову. Дані за 2024 рік відсутні, але можна припустити, що їх стало значно менше.
Звільнені злочинці були більш схильні до вчинення злочинів, проте обов’язковий термін служби в Україні для них становив шість місяців, тоді як звичайні російські солдати служили два роки або більше. Оскільки на внутрішньому ринку праці Росії було мало можливостей заробити стільки, скільки в армії, кількість тих, що продовжують злочинну діяльність після повернення, залишається великою.
Окрім рецидивів, список проблем, пов’язаних із мобілізацією, включає:
- Велика кількість військових злочинів, скоєних завербованими засудженими та призваними на службу громадянами;
- Прояви екстремізму серед ветеранів, які повернулися;
- Зростання рівня посттравматичного стресового синдрому;
- Високі доходи солдатів, а також вміння поводитися зі зброєю та вибухівкою спонукали багатьох військовослужбовців, які повернулися, вдатися до злочинної діяльності;
- Шахрайство щодо родичів військовослужбовців, які отримали премії або виплати у зв’язку зі смертю;
- Зростання рівня злочинності серед дітей і підлітків, особливо в неповних сім’ях, кількість яких збільшується.
У статті не згадується те, про що повідомляється в інших джерелах. Мігрантів із Центральної Азії заарештували і силоміць відправили на фронт. Громадян Індії, Непалу, Бангладеш та інших країн вербують нібито на цивільну роботу, а після прибуття у них забирають паспорти і відправляють воювати в Україну. Відносини Росії з більшістю цих країн зараз ускладнилися.
Список викликів для майбутнього Росії продовжує поповнюватися. Однак Америка може кинути Путіну рятівний круг.
Перед п’ятничною зустріччю на Алясці російські новинні сайти повідомляли, що туди полетить і делегація керівників російських компаній і бізнесменів, які перебувають під санкціями.
До складу делегації, яку очолює голова Російського фонду прямих інвестицій Кірілл Дмитрієв, входять генеральний директор корпорації «Ростех» Серґєй Чемезов, президент державної нафтової компанії «Роснєфть» Ігор Сєчин, а також олігархи Роман Абрамович, Олег Дерипаска та Леонід Міхельсон. Явна мета, як і під час попереднього візиту Дмитрієва, — запропонувати значні інвестиції в США в обмін на сприятливий результат, а саме зняття санкцй.
Неясно, про що саме вони домовлятимуться на Алясці, і багато що може змінитися. У радянські часи американці ніколи не знали, хто буде в складі делегації, доки та не виходила з літака.
За московськими чутками, російські мільярдери запропонують величезні інвестиції в Аляску та Арктику в обмін на те, чого хоче Путін. Тож залишається високою небезпека того, що трансакції візьмуть гору над безпекою.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.