«Ми цілком задоволені громадянами Колумбії», – сказав Мерль, український заступник командира 4-го батальйону «Хартії» – бригади Національної гвардії України.
«Вони приїжджають сюди, щоб захищати й обороняти нашу Батьківщину. Вони - відмінні бійці. З початку існування “Хартії” колумбійці брали участь у найскладніших місіях разом із деякими підрозділами спецпризначення ГУР (Головного управління розвідки України)».
Він уточнив, що така похвала можлива лише з урахуванням «часу та зусиль», необхідних для подолання культурних відмінностей.
«Ми багато планували, щоб зрозуміти їхнє мислення, цінності, ставлення», – пояснив він.
Ймовірно, йшлося і про необхідність забезпечити їм належний відпочинок та достатню кількість їжі – особливо *arroz con pollo* (традиційної колумбійської страви з куркою та рисом).
«Після створення цих умов солдати стали справді ефективними!»
Підрозділ «Гуахіро»
Було досить дивно побачити український військовий підрозділ з іспанською назвою «Гуахіро».
Ла-Гуахіра – департамент у Колумбії, найпівнічніша точка Південної Америки. Перший латиноамериканський солдат, який загинув у боях разом із «Хартією», був звідти. Його позивний «Гуахіро» і став назвою підрозділу. Це перейменування вшановує його пам’ять, а також є знаком поваги до майбутніх колумбійських новобранців.
З часом «Хартія» здобула репутацію елітної бригади, що робить її привабливою для іноземців, які шукають можливість воювати в Україні. Нову емблему «Гуахіро» офіційно запровадили у квітні 2025 року.
«Можливо, через нашу бригаду, яка належить до Національної гвардії, пройшли сотні колумбійців, – сказав Мерль. – Хоча близько 7 000 служили у Збройних силах України».
Позивний «Чорний Яструб» – командир невеликої групи колумбійських солдатів, які погодилися на інтерв’ю. Він родом із Боготи та служить у «Хартії» вже вісім місяців.
«Чорного Яструба» був завербований ще перебуваючи в Колумбії через Zoom-дзвінок з «Мачете» – аргентинським сержантом, який уже воював в Україні. Це нетипово, адже більшість колумбійців – принаймні у ЗСУ – приїжджали власним коштом і самостійно.
«Ми втратили п’ятьох товаришів під час тієї операції в листопаді», – з жалем говорить «Чорний Яструб», дивлячись на пам’ятний камінь. Їхні п’ять імен були останні у списку.
«Але ми відвоювали території на Харківщині й продовжуємо наступ», – додав він.
«У Колумбії я служив у повітряних силах. Ми мали перевагу – у партизан не було доступу до гелікоптерів. Тут я теж у наступі, але це механізовані бої. Танки. Дуже важко, бо у ворога так багато технологій – тут сильні проти сильних», – сказав він.
«Чорний Яструб» зазначив, що колумбійські комуністичні партизанські угруповання – зокрема Революційні збройні сили Колумбії (FARC) – завжди отримували підтримку від Росії. Їхніх бійців часто тренували росіяни, а зброю вони отримували через Венесуелу.
Він вважає, що саме тому громадянська війна в Колумбії досі не закінчилася. І додає, що іронічно воювати тепер безпосередньо проти Росії.
«Ті з нас, хто був солдатом у Колумбії, мають поклик служити, – пояснює він. – Це як лікар, який біжить до людини з інфарктом, знаючи, що зараз врятує життя.
Україна – це країна, яку окупували терористи, що вбили багато мирних людей. Ми маємо допомогти».
Якщо ти будеш поводитися як «Рембо» – тебе знищать
Позивний «Вікінго»
«Скажіть, як мені стати, бо я не модель», – пожартував «Вікінго». Коли прес офіцер зазначив, що він виглядає інакше, ніж інші колумбійці, той відповів: «Бо я красивий!» – з типовим для пайсів акцентом і дотепністю.
«Я з Антіокії, найкращого місця, звісно!»
Але невдовзі розмова перейшла на серйозні теми:
«Святі угодники, війна тут на іншому рівні. Не можна просто битися один на один. Не можна показувати свій силует. Тут усе – це укриття. Якщо ти будеш поводитися як «Рембо» – тебе знищать».
Він розповів, як одного разу камікадзе-дрон влучив у край його окопу, але не вибухнув. «Це було якесь чудо Боже, що він не здетонував – могло бути дуже погано».
Позивний «Гуардіан»
«Гуардіан» не служив у «Хартії». Йому не пощастило опинитися в гостинній та професійній бригаді. Він і його друг потрапили у ЗСУ неофіційним шляхом і стали жертвами недобросовісного командира, який експлуатував їх як іноземців без документів.
«Ми були другою групою у 59-й бригаді, після того як перша розпалася. Ми втратили 10 чи 11 людей за одну місію», – згадав «Гуардіан». «Колумбійці, які потрапили в пастку, залишені напризволяще, просили допомоги по рації, лежачи й стікаючи кров’ю. Це було жахливо».
Його товариш додав: «Іноді українські солдати супроводжують тебе до певної точки, обіцяють прикриття, а потім зникають».
«Гуардіан» отримав поранення від уламків дрона у свій перший день і досі має шрами. «Було важко. Шість днів у окопах – день за днем і вночі без виходу. Усі повернулися живими, хоча троє товаришів заблукали серед росіян більш ніж на тиждень, один з них з кульовим пораненням у ногу».
Він вважає, що Україна отримала потужний ресурс завдяки колумбійцям, та не завжди було зрозуміло, як ним скористатися.
«Можливо, вони спершу хочуть берегти своїх», – сказав він. – «Завжди є транспорт, щоб привезти солдатів, але ніколи – щоб вивезти когось».
Коли їх врятували, їх звинуватили у залишенні позицій – хоча, за його словами, це зробили українські військові. Їх також безпідставно звинуватили у крадіжці набоїв, використавши це як привід звільнити без виплати.
«Нам дали 72 години, щоб поїхати. Ми не хотіли порушувати контракт, але вибору не було», – додав він.
Їм не виплатили кошти за два місяці, навіть попри те, що бійці намагалися подати офіційну скаргу з копіями паспортів та листом.
Крім того, поранення «Гуардіана» класифікували як легке, щоб уникнути повної компенсації – хоча він місяць лікувався і досі має уламки металу, які неможливо видалити.
Вони згадали колумбійця з позивним «Ендервей», який через TikTok звів їх із 59-ю бригадою.
«Є 95% ймовірності, що він корумпований і в долі, – сказав «Гуардіан». – Можливо, 5%, що він теж став жертвою дезінформації згори. Не знаю. У будь-якому разі, для багатьох із нас ціна була надто високою».
Бійцям протягом багатьох місяців обіцяли повернути військові посвідчення, але цього так і не сталось – вони залишилися, по суті, неофіційними найманцями.
Бачити на власні очі, як ступаєш на тіла. Дехто божеволіє
Андрес і Пабло
Андрес і Пабло – ветерани, які співмешкали з іншими колумбійцями, далеко від фронту. Андрес із Боготи, Пабло – з карибського містечка Кордова.
Андрес відновлювався після перелому ребра, а Пабло, який пробув в Україні вдвічі довше за своїх сусідів, отримав травму голови.
Мені розповіли, як Андрес повернувся на поле бою, щоб врятувати іншого колумбійця, який за кілька хвилин до того отримав важке поранення ноги.
«Як я міг залишити свого друга Арабе, як собаку?» – запитав Андрес. «Він так багато зробив за останні дні – врятував перуанського хлопця переламаною ногою. Нога того хлопця почала покриватися личинками мух.
Було б несправедливо залишити Арабе в подібній ситуації після того, як він сам врятував життя перуанця!»
Пабло тихо слухав, можливо торкався власних спогадів. Та зауважив, що двоє кульгавих на полі бою – це подвійна ціль для дронів.
«На передовій всюди лежать тіла українців і росіян, – сказав Андрес. – Це гірше, ніж у фільмах жахів. Без цензури. Бачити на власні очі, як ступаєш на трупи. Дехто божеволіє».
Пабло з чорним гумором додав: «Бачиш гарний шолом на землі – може, підійде? Береш, а там череп. Відрізана голова. Такого в Колумбії не було!»
На яскравому колумбійському прапорі, що висить на вікні їхньої кухні (зображення нижче), написано «Grito de Independencia» — «Крик незалежності», що символізує героїчну боротьбу за незалежність від Іспанської імперії в 1810 році.
Є певні паралелі з Україною, яка бореться з тінями Радянського Союзу. «З часів, коли Сімон Болівар боровся з іспанцями в центрі країни, в серці кожного колумбійця живе ідеологія, – сказав Андрес. – Героїзм існує».
Він сказав, що відчуває велику симпатію до українських селян і фермерів, визнаючи їхню скромність. Це нагадує йому колумбійські села – з курками, яйцями і добротою простих людей, які хочуть допомогти.
«Ми не злочинці», – додав Пабло. – «Ми хороші люди».
«Я не найманець», – підсумував Андрес. – «Я служив Колумбії сім років. У мене бездоганна службова репутація. Ми маємо військовий досвід – і це те, що можемо дати Україні».
Від автора: Особлива подяка «Хартії», «Чорному Яструбу», «Вікінго», Андресу, Пабло, «Гуардіану» та його друзям за час і відвертість.