Вже четвертий рік триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Українці не просто змогли відбити перший великий наступ. Ми продовжуємо жити та розвиватися на тлі війни на виснаження.
Саме люди, які працюють на фронті та в тилу, займаються волонтерством, витрачають власні сили та кошти для допомоги іншим, стали чи не головним активом нашої країни.
Наші люди на тлі війни розвивають свої бізнеси, створюють нові, генерують нові ідеї, які перетворюються на бренди.
Kyiv Post продовжує цикл розповідей про людей, які щодня не словом, а ділом роблять свій внесок у нашу спільну боротьбу та майбутнє відновлення країни.
Цього разу ми поговорили з Дмитром Шоніним, засновником локального кавового бренду Kava Banda.
Свого часу Дмитро, як і багато українських бізнесменів, став частиною волонтерського руху і зараз продовжує допомагати ЗСУ.
Власне, волонтерство надихнуло його на створення власного кавового бренду, який він розвиває і пише власну історію успіху. Поки що лише у Київській області.
Ми зустрілися з Дмитром, щоб поговорити про каву, бренд і про те, як розвивати успішний бізнес навіть в умовах війни.
КР: Коли Ви переїхали до Києва?
Дмитро Шонін (ДШ): До Києва з міста Щастя (неподалік окупованого вже понад 10 років Луганська – ред.) я переїхав приблизно в 2011-му році. Перед переїздом я залишив свій невеликий бізнес (піцерія та кав’ярня - ДШ) у Луганську.
КР: З чого для Вас почалося «підкорення Києва»?
ДШ: Ну, перший мій «похід на Київ» закінчився відразу після початку. Адже відразу по переїзду я зламав собі ногу, порвав зв’язки, і… Повернувся до Щастя. А от потім, місяців через п’ять, а таки переїхав до Києва й досі тут.
КР: І от вже «другий похід» був вдалим?
ДШ: Починалося все важко. Перші кілька місяців я взагалі жив у друзів, бо не мав чим заплатити за оренду квартири. Потім знайшов першу роботу, змінював компанії, види діяльності.
КР: Коли стало зрозуміло, що назад, до Луганська/Щастя не повернетесь?
ДШ: Річ у тім, що я з самого початку знав, не повернуся туди.
КР: Найбільші виклики у Києві, що найбільше запам’яталося з того часу?
ДШ: Найбільшим викликом стало виживання, а от запам’яталося те, що на роботі відразу було видно, хто місцевий, киянин, а хто «понаїхав».
Відразу скажу, що от «місцеві» не горіли бажанням працювати. Я ж, наприклад, майже завжди працював понаднормово, навіть міг і спати у машині, в якій працював. У мене донька народилася у 2012-му, то треба було «гарувати» (посміхається).
КР: Як Ви прийшли до того, щоб мати бізнес і саме у цій сфері, пов’язаний з кавою?
ДШ: Свого часу я потрапив на роботу в кавову компанію Discaf, яка займається всім, що може бути пов’язане з кавою.
Навчався в Італії, отримав сертифікат SCA (Specialty Coffee Association - підтверджує професійний рівень знань та навичок у сфері спеціальної кави, видається після успішного складання іспитів у межах освітньої програми SCA – ред.).
От в цій компанії я отримав той досвід, який мені потім став у нагоді. Навчився обсмажувати кавові зерна, правильно змішувати сорти, став справжнім баристою сам, а потім і очолив відділ бариста. У цій компанії ми запустили школу бариста, навчали людей: розповідали про каву, звідки вона береться, вчили охочих блендуванню.
КР: Що таке блендування?
ДШ: Блендування – це реально мистецтво. По суті, це вміння так поєднати кілька видів зерен кави, з різних регіонів, різної обробки, в одне. Зробити такий собі коктейль, щоб отримати насправді оригінальний смак і аромат.
КР: Можете сказати, що знаєте про каву все?
ДШ: Однозначно, ні! Я майже 10 років у цій сфері, і все одно дізнаюся щось нове майже щодня.
КР: Ну і, власне, як і з чого почався власний бізнес?
ДШ: Свою першу кав’ярню я відкрив кілька років тому в Києві. Відкривав її для себе. Бо от хотілося мені зранку вийти з квартири, де ми жили тоді, та випити смачної кави. І от моя перша кав’ярня стали для мене живим доказом того, що коли ти людям даєш високу якість, де би ти не відкрився, клієнти в тебе будуть і ти зможеш заробляти.
КР: Тобто?
ДШ: Річ у тім, що першу кав’ярню я відкрив у найгіршому місці в тому районі. Це було підвальне приміщення у недобудованому житловому комплексі, у не дуже «багатому» районі Києва. Здавалося б, що може бути гірше для такого закладу? Але! Цей мій проєкт став успішним, і це дозволило згодом розширитися. І от наразі в мене вже три кав’ярні.
Найголовніше, що я дав людям тоді та даю зараз – це новий рівень смаку та сервісу.
КР: Що ще стало «фішкою»?
ДШ: Десерти! Наші авторські (сертифіковані – ДШ) десерти, які придумує і виготовляє моя дружина. За рахунок того, що ми самі їх виробляємо, ми змогли зробити їх набагато дешевшими відносно конкурентів. І це дало нам оптимальне співвідношення ціна/якість. Ба, навіть не так! У нас насправді якість вища за ціну.
КР: Чого найбільше боялися, коли відкривали перш кав’ярню?
ДШ: Нічого. Серйозно! Взагалі. Бо я її відкривав для себе.
КР: І що було далі?
ДШ: Далі було повномасштабне вторгнення. У мене залишився великий запас кави, яку я викупив у компанії, що стала моїм останнім місцем роботи.
Почав цю каву роздавати військовим. Так для мене почалося волонтерство. Мій брат служить в авіації, тож, насамперед я і мої друзі допомагали саме нашим пілотам.
Ба більше! Те, що моя перша кав’ярня була у підвалі, несподівано стало перевагою. Адже люди забігали туди, як у сховище під час повітряних тривог. Навколо моєї першої кав’ярні почало формуватися невелике, але згуртоване ком’юніті.
І от завдяки цій команді, як ми казали тоді, «наша банда», яка ще й могла допомагати військовим льотчикам, у мене виникла ідея назви власного бренду – Kava Banda.
КР: І так з’явилася наступна кав’ярня?
ДШ: Саме так. Наступні свої кав’ярні я називав лише Kava Banda.
КР: Як зараз формуєте свою команду, набираєте людей?
ДШ: Спочатку я завжди працював на кожній кав’ярні сам. Бо я розумію, що треба давати людям не тільки смачну якісну каву, і десерти (а в нас вони найкращі, так – посміхається), а й сервіс. Зараз люди йдуть за сервісом, за спілкуванням. Я своїм працівникам завжди кажу, що готувати каву навчити можна кожного, а спілкуватися з людьми, слухати і чути їх – це може на кожен. Тому головний критерій відбору для мене – не лише зовнішність, а й вміння слухати та підтримувати розмову.
КР: І про плани на майбутнє давайте трохи поговоримо…
ДШ: У планах поки що відкриття нової кав’ярні, розвиток того, що є. Ну, і звісно, не забуваю про брата військового, про його побратимів. Адже саме завдяки ним ми тут зараз можемо говорити про плани на майбутнє.
КР: Нова кав’ярня теж буде Kava Banda?
ДШ: Так. Однак це буде Kava Banda у розширеному форматі. У ній будуть не лише кава/десерти/снеки, а й повноцінні сніданки/обіди. Тобто, це буде місце, де можна буде якісно і смачно поїсти, а не просто випити кави та перекусити.
Загалом, у мене є мрія. Зробити місце, куди люди будуть приходити за справжньою, чистою кавою. Якщо хочете, можна сказати true coffee. Тобто, не просто купувати еспресо/американо/капучино, а от прийти і замовити, наприклад, «бразильський еспресо», чи, скажімо, «ефіопський»… Мені дуже хочеться прищепити людям культуру кави. Для себе я вже давно зрозумів, що «істина у каві». І цей мій проєкт буде точно вже не заради заробітку (посміхається).
КР: Що можете порадити тим людям, які хочуть почати власну справу?
ДШ: Філософське питання. І от, що я порадив би. Почніть з того, щоб досконально, до найменших дрібниць, розібратися у сфері, в яку збираєтеся «зайти». Якщо це про каву, то треба багато про неї знати, треба спілкуватися з людьми, які «в темі», треба зрозуміти те ком’юніті, до якого ви долучаєтеся. Ну і не боятися.
Але! Починати бізнес, не розуміючи «бази» – запорука провалу. У такому випадку краще задонатити на ЗСУ ті кошти, що зібрали на стартовий капітал.