Пане прем’єр-міністре,
Дозвольте почати з вибачень. На Всесвітньому телебаченні BBC напередодні виборів у квітні я порівняв Вашу харизму з “бурулькою посеред канадської зими”. Сподіваюся, ви мені пробачили. Зрештою, бурульки можуть бути гострими, міцними і - коли їх торкається сонячне світло - напрочуд сліпучими.
Ваш перший візит до Києва в неділю, що збігся з 34-ю річницею незалежності України, показав багатьом українцям, що Ви, насправді, можете бути всім цим.
Ваша здатність зберігати стабільність Канади під час хаотичної дипломатії Дональда Трампа не залишилася непоміченою. Від каральних тарифів до легковажних розмов про анексію Канади — Трамп ставиться до нашої країни щонайбільше як до розмінної монети. За нагоди, він, мабуть, продав би Канаду одному зі своїх приятелів за безцінь.
І все ж, як я вже казав аудиторії CNN та BBC, президенту Володимиру Зеленському варто було б вивчити, як ви, як представник найстарішого і найближчого союзника Америки, маєте справу з головним світовим акробатом - людиною, яка щохвилини змінює свою думку.
Проте, якщо бути відвертим, я часто критикував підтримку України з боку Канади.
За вашого попередника Джастіна Трюдо Оттава, схоже, вірила, що санкції самі по собі приборкають Владіміра Путіна. Це не так. Росія, за активної допомоги Ірану, Північної Кореї та Китаю, стала вправною у захисті своєї воєнної машини від санкцій.
Більшість західних лідерів, включно з Трюдо, змарнували вирішальні місяці на те, щоб набратися витримки і дати Україні те, про що вона благала - потужну наступальну зброю для удару по російській військовій машині - з лютого 2022 року. Результат: Українці все ще гинуть сотнями щодня, і цьому не видно кінця.
І це підводить мене до вашого візиту. Відверто кажучи, багато українців уже втомилися від закордонних лідерів, які приїжджають задля фотосесій: покласти вінок, пройтися бруківкою Києва, зробити спільний кадр із президентом Зеленським, якого вихваляють іноземні ЗМІ, — і знову поїхати.
Ця війна призвела до втоми не лише на лінії фронту, але й у серцях звичайних людей, які задаються питанням, чи не обмежується підтримка Заходу символічними жестами.
З усією повагою, пане Карні, ваш час доцільніше було б використати у Вашингтоні — переконуючи пана Трампа не лише утриматися від погроз Канаді, але й припинити підривати саме виживання України.
Тож обережно, на кону — виживання. Останніми тижнями Wall Street Journal повідомляв, що Пентагон блокує запуск Україною ракет дальнього радіусу дії в Росію, а в Associated Press стверджували, що пан Трамп припиняє постачання систем Patriot та інших критично важливих засобів протиповітряної оборони.
Це не просто погана політика - це смертний вирок для Одеського морського порту, критично важливої артерії в глобальному ланцюгу постачання продовольства, звідки я пишу цього листа.
Ви приїхали з тим, що канадські медіа назвали “новою” підтримкою. Насправді ж мільярд доларів у вигляді дронів, бронетранспортерів, боєприпасів і грошей був просто перерозподілений із попередньої обіцянки Канади в рамках G7 на $2 мільярди. Важливо — так, але ж це ніяк не нове.
І я підозрюю, що значна частина цих витрат буде зарахована як внесок Канади до зобов’язань НАТО у розмірі 5% ВВП на оборону. Визначення “оборонні витрати” — зручне і гнучке. Італія, зрештою, зарахувала міст на Сицилію вартістю 13,5 мільярдів євро як частину свого внеску в НАТО.
Ваша заява про те, що ви не виключаєте відправки канадських військ до післявоєнної України, була належним чином відзначена.
Наразі військова присутність Канади залишається символічною та значущою: завдяки операції “Юніфайтер” 45 000 українських солдатів пройшли канадську підготовку, спочатку на українській землі, а тепер у Польщі. Це нагадування про довгу історію канадсько-української військової співпраці.
Але українці не можуть чекати післявоєнних обіцянок від “коаліції охочих”, членом якої є Канада. Їм потрібна допомога зараз.
Напередодні вашого візиту канадські чиновники повідомили журналістам, що Росія робить “повільний прогрес” у своїй кампанії з повторного захоплення українських територій, тоді як, за оцінками канадської розвідки, Україна щодня втрачає 500 військових.
П’ятсот! У 34-ту річницю незалежності ця цифра є гірким нагадуванням про колосальну ціну свободи.
Пане прем’єр-міністре, якби я міг звернутися до Вас з одним проханням, то воно було б таким: не допустіть, щоб Україна стала пішаком у вашингтонських торгах чи в «творчій бухгалтерії» НАТО. Не допустіть, аби ваш перший візит запам’ятався лише як чергова фотосесія. Канадці знають, що означає захищати суверенітет під тиском. Українці ж живуть цим щохвилини.
Я колись жартував, що ви схожі на бурульку. Сьогодні українцям потрібен канадський лідер, який буде непохитним, гострим і сліпучо ясним.
Будьте цією бурулькою, пане Карні — не лише на київському Майдані Незалежності, а й у коридорах Вашингтона, де нині торгують долею України.
З повагою,
Майкл Боцюрків (гордий громадянин Канади),
Одеса, Україна