В Одесі живе не так багато іноземців, як у Києві, де є посольства, іноземні компанії та численні міжнародні організації, але ця жвава спільнота має помітний вплив на соціальне та культурне життя міста.
Першою вражаючою особливістю є те, що ця громада – майже виключно чоловіча. Багато хто з них одружені з українськими жінками, але навіть розлучені часто вирішують залишитися в Одесі. Інші іноземці – керівники або підприємці, які працюють, зокрема, в цифровому секторі та морському судноплавстві. Другою особливістю є те, що вони переважно європейці. Усі ці іноземці – кожний по-своєму – привносять у життя міста елементи своїх національних традицій.
На початку повномасштабного вторгнення Росії більшість іноземців одразу виїхали з України разом зі своїми сім’ями через Молдову, до кордону з якою – лише година їзди. Проте дехто з нас залишився в Одесі, хоча наші посольства настійливо закликали нас покинути країну, яка опинилася в стані війни. Найбільш рішуче налаштованою залишитися в місті після перших обстрілів була невелика група італійців.
Що стосується соціального життя, то на «Золоту пальмову гілку» (яку вручають у Каннах) заслуговують французи Одеси – її найбільша і найгостинніша громада. Нащадки герцога Рішельє (легендарного французького мера Одеси, чия статуя височіє над Потьомкінськими сходами) добре інтегрувалися в місцеву громаду і часто організовують соціальні заходи.
«Я родом з Парижа, але douceur de vivre (фр. “краса життя) в Одесі не має собі рівних», — каже Борис Рінкур – француз, бабуся якого є українкою. Він організовує аперитиви у французькому стилі, де келих вина (французького й не тільки) є майже обов’язковим. Ці довгоочікувані події приваблюють інших іноземців і багатьох українців. Раніше Борис керував баром Le Petit Paris (фр. Маленький Париж) – легендарним місцем зустрічі французької громади, але його довелося закрити. Відтоді аперитив став ледь не візитівкою міста для приїжджих.
Іншим улюбленим місцем французів в Одесі є My Winebar, власником якого є винороб Едуард Городецький. До речі, він є почесним консулом Франції. Досить багато одеситів розмовляють французькою завдяки дуже активній організації Alliance Française, яка пропонує курси французької та культурні програми. Є також державна середня школа № 10, яка спеціалізується на викладанні французької мови.
На другому місці — німці, багато з яких походять з Баварії та Франконії. Вони створили свою офіційну групу Deutscher Stammtisch Odessa (нім. Німецький круглий стіл / місце зустрічі) і на Октоберфест і Різдво організовують свої традиційні свята в приватних двориках з пивом, ковбасками (найкращими в місті), картопляним салатом і, за можливості, традиційними костюмами. В інший час група етнічних німців і німецькомовних зазвичай зустрічається в пивних пабах.
«Я вперше приїхав сюди багато років тому як студент університету, — каже Міхаель Лоффлер, ключова фігура в німецькій громаді. – Це місто одразу ж зачарувало мене своїм безтурботним і дещо недисциплінованим способом життя. Я одружився з одеситкою, в нас дві доньки». У місті часто можна почути німецьку мову завдяки курсам, які проводить Баварський дім.
Третя за чисельністю громада – італійці, досить багато з яких можуть по праву називати себе корінними одеситами. Деякі приїхали ще до розпаду Радянського Союзу. Вони стали свідками надзвичайної трансформації міста і з ностальгією згадують «бурхливі» перші роки століття, коли відкривалися перші бари й нічні клуби, коли Одеса починала жити «по-західному». П’єтро, який живе тут уже 25 років, жартома називають «мером». За кілька днів після початку російського вторгнення він виїхав з усією родиною, але кілька місяців по тому повернувся. «Я не міг дочекатися, щоб повернутися, — сказав він, — моє життя тут». Улюблене місце зустрічі одеситів-італійців — італійський ресторан Antica Cantina, яким керує найвідоміший італійський шеф-кухар Одеси Роберто Армаролі. Він – один із небагатьох, хто ніколи не покидав її попри ракетні та дронові атаки.
«Язык Италии златой звучит по улице веселой», — писав Олександр Пушкін про Одесу з її тоді значною італійською громадою. Зараз це вже не так, але до війни в місті було багато приватних курсів італійської мови. На жаль, усі викладачі виїхали до Європи, а Міністерство закордонних справ Італії більше не відправляє викладача мови до Одеського університету імені Мечникова.
Втім, італійці Одеси не відчувають себе відірваними від Італії. У вересні 2023 року в місті відкрилося Почесне консульство Італії — перше італійське дипломатичне представництво в Одесі з часів Другої світової війни.
В Одесі живуть не тільки європейці. Тут на приватних зібраннях або зустрічах англомовного клубу часто можна зустріти американців, хоча їхня громада не така згуртована, як громади європейців. Їхнє улюблене місце – ірландський паб на Дерибасівській. У них також є своя культурна пам’ятка – Американський дім, заснований незадовго до вторгнення. Тут досі проводяться різноманітні заходи, діють курси англійської мови.
Серед інших англомовних, які живуть і працюють в Одесі, — британці, канадійці, ірландці, австралійці, які часто зустрічаються в Corvin Pub в історичному центрі. Є також є данці, фіни, греки й турки.
Іноді для всієї іноземної громади влаштовуються групові екскурсії до Музею образотворчих мистецтв, фотовиставки та вистави в Оперному театрі – найгарнішому в Україні.
Картину доповнюють численні іноземці, які працюють у гуманітарних організаціях, хоча вони, як правило, ведуть окреме життя і не надто залучені до життя міста через тимчасовий характер їхньої роботи. Для іноземних резидентів, які бажають долучитися до місцевих благодійних та культурних проектів, існує Rotary Club Odessa International, де офіційною мовою є англійська.
Ось так живуть іноземці в найліберальнішому та найвідкритішому місті України, населення якого до 1917 року було переважно іноземного походження.