У України є секретна зброя. Це не крилата ракета Фламінго і не гексакоптер Баба Яга — а жінка з коротким зеленим волоссям, великою аудиторією у соцмережах і вмінням доводити справи до кінця.
Її звати Анастасія Параскевова — у Twitter вона відома як Ukrainian Ana. Сьогодні вона розповідає Kyiv Post про продовольчий склад: «Мені просто потрібно зібрати 16 000 доларів», — каже вона.
Ми сидимо у кафе у підвалі у Харкові, другому за величиною місті України. Тобто буквально під землею: від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році бари, кав’ярні й навіть школи в підвалах стали новою нормою.
Параскевова говорить швидко. Вона може в одному подиху перескочити від історії Балкан до Baldur’s Gate 3. На її руках — тату, і найвиразніше з них абрикос. Абрикос на її руці — символ пам’яті про батька, який садив дерева й загинув у власному дворі від російського “Граду”.
Тепер Параскевова спрямовує, здавалося б, безкінечний запас енергії на підтримку України у війні — і намагається зробити так, щоб інші двори були безпечними.
Хоч вона й не має офіційної посади, проте саме такі волонтери, як Параскевова, відіграють вирішальну роль завдяки своїй активності в соцмережах і довірі людей. Вони доставляють кошти й спорядження туди, де це найпотрібніше — від дронів і машин до тепловізійного обладнання та генераторів.
Харківський Євромайдан
Параскевова вперше набула досвіду громадянської боротьби саме під час Євромайдану 2013–2014 років, який переріс у Революцію гідності та закріпив прагнення України до західної демократії. Хоча епіцентром був Київ, більшість днів вона проводила на площі Свободи у Харкові, де стала свідком і громадянської відваги, і потурань з боку місцевої влади.
«Спочатку люди не сприймали нас серйозно, а потім поступово почали приєднуватися. Нас було 3 000 постійних учасників, потім 5 000, 10 000 і більше. Ми переросли так звану “опозицію”. З нами було дуже важко щось зробити, хоча вони все одно намагалися нападати», — розповідає Параскевова.
Визначити, хто був росіянином, було нескладно, каже вона. Це переважно були малозабезпечені люди — їх звозили автобусами з Бєлгорода та інших регіонів, щоб створити видимість нібито «спонтанних» антиєвромайданівських протестів. За словами Параскевової, російська ФСБ, ймовірно, платила їм небагато — подекуди лише пляшкою горілки.
За словами Параскевової, більшість місцевих поліцейських або не звертали уваги на протестувальників Євромайдану, або ж відверто підтримували російських провокаторів — адже тоді в Харкові був проросійський мер.
«Вони просто ігнорували все й пропускали їх. Я особисто багато разів бачила, як поліцейські відходили вбік і пропускали людей з битами… Ми з сестрою підійшли до одного поліцейського, бо там був хлопець із пістолетом, і ми сказали: “зробіть щось”. Поліцейський узяв у нього пістолет — і потім віддав назад. Так, це вже був крінж найвищого рівня», — згадує Параскевова, тепер уже сміючись із цього.
Упродовж кількох місяців протестувальники Євромайдану в столиці, озброєні палицями та рогатками, у саморобному захисному спорядженні — лижних окулярах, мотоциклетних шоломах і щитах із дерева та металу — змогли здолати спецпідрозділ «Беркут» і війська МВС, і успішно усунути президента Віктора Януковича, який врешті втік до Росії.
22 лютого 2014 року, за оцінками Параскевової, у Харкові зібралося майже 100 000 людей.
Це був момент тріумфу для Параскевової та таких, як вона — громадян, які повстали проти авторитаризму й допомогли змінити хід української історії. Це була велика перемога молодої незалежної України, але ця перемога швидко опинилася під загрозою.
Коли батальйон втрачає останню машину чи волонтерська кухня опиняється на межі закриття, усі звертаються до Параскевової. А вона звертається до свого акаунта в X. І стається справжнє диво.
Цивільні знову беруться до справи
Невдовзі після втечі Януковича Москва завдала удару. Уже за п’ять днів Крим захопили невідомі «зелені чоловічки». За кілька тижнів півострів анексували. У Донецьку й Луганську російські війська та підтримувані Кремлем бойовики взяли контроль над регіоном. Українську армію застали зненацька, вона була змушена реагувати в авральному порядку.
Але українці не чекали наказів. Цивільні й ветерани самоорганізувалися у загони, стримуючи ворога, поки регулярне військо ставало на ноги. Революція гідності навчила їх діяти «знизу догори».
Оборона Донецького аеропорту стала символічною. Військові, багато з яких були добровольцями, витримали безперервні обстріли, вогонь снайперів, морози й брак постачання, здобувши прізвисько «кіборги». Один із них, позивний Махно, нині командує підрозділом «Фенікс» 113-ї бригади — частиною, яку сьогодні підтримує Параскевова.
«Це не просто наша особиста війна чи війна нашого підрозділу… Це війна українського народу, — каже Махно. — Йдеться не лише про територію. Йдеться про виживання.»
Дрони, техніка та підтримка бойового духу
«День, коли хтось не привезе дрон, може стати днем чиєїсь смерті», — каже Махно.
А Параскевова привезла вже чимало. Журналіст і друг Дівін Вудолл, який часто наймає її як фіксера, каже, що вона зібрала «чортову купу» коштів.
Ми супроводжуємо Параскевову на позицію підрозділу «Фенікс» — за 30 кілометрів від росіян. Там солдати збираються біля пікапа з кулеметом на кузові, готові виїжджати полювати на дрони.
Кулеметник Женя відмовляється від інтерв’ю: його вуха досі дзвенять після нічного вибуху.
«Було страшно, — каже інший боєць із позивним Артист. — Вибухи зенітних установок гриміли просто над нами, а ми ж не взяли парасольки. Але так, це був звичайний робочий день».
Цей підрозділ складається з добровольців, і саме його Параскевова підтримує регулярно, адже державного фінансування катастрофічно бракує.
«Зазвичай я багато працюю з 43-ю механізованою бригадою, з 138-ю, з “Кракеном”, з 116-ю. Нещодавно переважно з хлопцями з 113-ї територіальної “Фенікс”, — розповідає Параскевова. — Іноді з іншими підрозділами… Але саме цих я підтримую щомісяця.»
Постачання їжі для міста під ударами
Наступного ранку ми відвідуємо волонтерський центр «Душа Харкова» — продовольчий склад, на який Параскевова збирає 16 000 доларів. На вході видно сліди від уламків.
«У 2022 році був удар, тоді загинув охоронець, — каже Параскевова. — Волонтери завжди під прицілом».
Всередині волонтери ріжуть буряк і цибулю на борщ, який готуватимуть у величезному казані; на стінах розвішані прапори підрозділів, які вони підтримують. Кухню також прикрашає велике зображення марки зі Зміїним, де український військовий показує середній палець російському кораблю.
Параскевова записує відеозвернення для своїх підписників: «Ці люди щодня готують їжу для родин переселенців. Вони роблять це від самого початку повномасштабної війни. Я познайомилася з ними особисто, і, на жаль, зараз у них виникли труднощі…»
Потім вигукує: «Один дубль!» — і усміхається.
Після цього ми разом із організаторами складу завантажуємося у фургон і відвозимо продукти до двох шкіл, зокрема для дітей і дорослих з особливими потребами. Директорка школи зустрічає нас усіх обіймами.
Харківська чарівниця
Харків живе під постійною загрозою — дрони, ракети, плануючі бомби. Але коли батальйон втрачає останню машину чи волонтерська кухня опиняється на межі закриття, усі звертаються до Параскевової. А вона звертається до свого акаунта в X. І стається справжнє диво.
Коли Росія у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення, українське громадянське суспільство вибухнуло активністю. Хтось пішов на передову, хтось їздив у гарячі точки евакуйовувати людей, інші долучалися до кіберзахисту чи надавали психологічну допомогу. Параскевова зрозуміла, що її найкращий внесок — це фандрейзинг і адвокація. За її оцінками, ці зусилля вже зібрали близько 600 000 доларів на різні потреби.
Для Харкова Параскевова робить більше, ніж просто збирає гроші — вона підвищує шанси міста на виживання. Дрон за дроном, обід за обідом, маленьке диво за дивом.