Kyiv Post продовжує цикл розповідей про українців, які під час війни можуть не лише виживати, а й змінювати своє життя, допомагати іншим, працювати заради майбутнього нашої держави.
Ми запросили до нашого ньюзруму Олександра Стеценка, засновника і головного тренера дитячої футбольної школи Junior Kids Academy (“Джуніор Кідс”), що на Софіївській Борщагівці в Бучанському районі Київської області.
Ця розмова була про його кар’єру, футбольну й тренерську, дитячий футбол України загалом і не лише про це.
Олександр Стеценко - футболіст і тренер
КР: Розкажіть про себе.
Олександр Стеценко (ОС): Стеценко Олександр Вікторович. Раніше був професійним футболістом. Починав дитячу карʼєру в ФК “Київ” який розташовувався на Софіївській Борщагівці, а потім перейшов до ДЮСШ “Динамо” (Київ), і вже після випуску з академії почав професійну карʼєру в “Динамо-2”.
КР: можна трошки докладніше про кар’єру.
ОС: Спочатку, паралельно з тренуваннями в академії «Динамо», я грав з тоді ще існуючий клуб «Відрадний», був капітаном одного зі складів цієї команди. «Відрадний» грав добре, ми займали високі місця у чемпіонаті України.
Пограв і за юнацькі збірні України: U-16, U-17. Після випуску з академії «Динамо» я грав за «Динамо-3», «Динамо-2», дубль головної команди. Потім були «Металіст» (Харків), «Арсенал», ФК «Севастополь» (тоді ще український клуб – ред.), чернігівську “Десну”.
Пограв за клуби Таджикистану, Казахстану, Ізраїлю.
Але! Найважливіше для мене, коли озираюся в минуле, навіть не те, в яких клубах я грав, найважливішим для мене стало те, з якими тренерами пощастило (саме так, пощастило – О.С.) працювати. Це і Юрій Олександрович Лень, і Віктор Іванович Кондратов, і Леонід Станіславович Кучук, і Мирон Богданович Маркевич, Юрій Леонтійович Мороз та Юрій Миколайович Калитвинцев і багато-багато інших.
КР: А хто мав найбільший вплив на Ваш розвиток?
ОС: Мабуть, найбільший вплив мали Юрій Лень, Юрій Калітвінцев і Юрій Мороз в юнацькій збірній України.
Про Мирона Маркевича хочу сказати окремо. Я мав щастя працювати з цією людиною, коли грав у Харкові за «Металіст». Саме в цей період я зрозумів, що таке Тренер. Так, у нього були футболісти, яким він пробачав майже все (як-от Олександр Рикун). Але! Мабуть, більше в житті я не бачив іншого такого фахівця, як Мирон Богданович. Він майже ніколи не помилявся, коли оцінював потенціал гравця.
Для нашого футболу Маркевич – це постать, яка за масштабом точно не поступається Валерію Лобановському. Можна сказати, що Маркевич – це «Лобановський часів Незалежності».
КР: Яке ваше найбільше досягнення в кар’єрі гравця?
ОС: Напевно, участь у фіналі азійського Кубку АФК, коли грав за “Істіклол” з Таджикистану. Ми тоді, на жаль, програли 0:1. Але! Враження було яскравим, так. Ну, і гра за юнацьку збірну у фінальній частині Чемпіонату Європи U-17.
КР: Коли завершили кар’єру офіційно так би мовити?
ОС: 2020-й рік, якраз тоді ковід почався, я не зміг виїхати, хоча і була пропозиція в Ізраїлі. Після цього я вирішив, що досить.
Але зовсім з футболу не пішов, пограв у чемпіонаті Київської області за аматорські «Джуніорс», «Штурм», якими тоді керували Дмитро Димнич і Ігор Наконечний. Власне, один з них, Дмитро Димнич, ентузіаст і фанат футболу, пізніше відіграє вагому роль і в розвитку нашої Junior Kids academy.
Ну, а «Штурм» поступово потім перетворився на Колос-2 з Ковалівки.
Про Junior Kids Academy
КР: А коли відкрили власну справу, тобто школу Junior Kids Academy («Джуніор Кідс»)? І чому, власне, відкрили, невже на «наїлися» футболу?
ОС: Школу я відкрив тоді ж, у 2020-му році. Чому? Ну, по-перше, я завжди в себе бачив у ролі тренера. Ця робота мені завжди подобалася. І тому вирішив почати свою підготовку до тренерської діяльності саме з цього рівня, дитячого.
Отримавши ліцензію в УАФ, я спочатку проводив індивідуальні тренування. Потім в мене була можливість придивитися до роботи київської філії португальської «Бенфіки». Коли навчився трохи в них, зрозумів, як це все працює, відкрив свою.
Змогли домовитися з директором Софіївсько-Борщагівського ліцею і вже 18 жовтня 2020-го року відкрилися. Спочатку була одна група.
Зараз у нас вже чотири групи різних вікових категорій. Найстарші – це змішана група 2013-14 років народження.
КР: Що головне у Вашому підході?
ОС: Головне для нас – це розвиток дітей, ми практикуємо індивідуальний підхід. Втім, найважливішим нашим завданням є через спорт зробити саме достойну людину.
У нас шикарна тренерська команда: В’ячеслав Павлович Богодєлов, який тренує воротарів, ще два футбольні тренери - Олександр Іванович Шумак і Сергій Миколайович Ічанський, а також Олександр Анатолійович Паламарчук, що «ставить» нашим дітям легку атлетику.
Не всі діти, які до нас приходять, стануть професійними футболістами – це очевидно, дуже багато факторів на це впливає. Тому, ми показуємо, пояснюємо, не просто тренуємо, а й виховуємо.
І ми хочемо, щоб діти мріяли! Недаремно кажуть, що мрії здійснюються! От у нас вони тренуються, мріють, і отримують правильне, якщо хочете, виховання (посміхається – ред.).
КР: І все ж таки, Олександр Стеценко, як тренер. Що Ви розповідаєте дітям? Яке розуміння футболу у Вас, що вкладаєте хлопцям?
ОС: Почну з того, що таке для мене футбол, навіть якщо не брати професійний рівень. Можна грати на дитячому рівні, та на будь-якому. Візьмемо, умовного «хлопчика 30 років», який так і не став професіоналом, але все ж таки займався в дитинстві футболом, пробував… Але от не вийшло! Можливо не став грати на дорослому рівні, чи там пограв, але не на професійному рівні.
Так от. Найважливіше, що він пройшов через школу життя, яка називається «футбол».
Перше. Більшість чоловіків, які у дитинстві займалися футболом, залишать при собі позитивні спогади.
Друге. Футбол – це командна гра. Це характер, комунікабельність, вміння знаходити спільну мову з партнерами. Гра – це концентрація всіх базових життєвих принципів, які ти маєш засвоїти, щоб досягнути результату.
Тому так, футбол – це життя.
Футбольна школа – це школа справжнього життя
Про кар’єру та не лише про це
КР: Який у вас був найважчий момент в кар’єрі та як вдалося з ним впоратися?
ОС: У мене було кілька складних моментів. Дві травми в дитинстві, в академії. І вже коли я закінчив кар’єру, ми грали “на область”, я порвав хрестоподібні зв’язки на тренуванні.
Вдалося мені з ними впоратися завдяки підтримці родини та друзів.
Вирішальну роль для футболіста завжди відіграє те, хто навколо нього за межами поля.
КР: А з ким з колишніх колег спілкуєтесь, підтримуєте стосунки зараз?
ОС: Спілкуюся час від часу з Андрієм Ярмоленком, з якими перетинаюся на базі «Динамо» (Олександр Стеценко також працює тренером дитячої команди Динамо 2013-го року народження – ред.). От син Андрія приходив до нас тренування якось, просто, щоб підтримувати форму.
З Євгеном Хачеріді от граємо в одній команді щотижня. Маємо компанію, граємо на стадіоні ім.Баннікова, тож збираємося, підтримуємо форму. Про Євгена можу сказати, він зараз у такій формі, що міг би дати фору багатьом нашим «збірникам» на позиції центрального захисника.
КР: Які зараз цілі і завдання стоять перед «Джуніор Кідс»?
ОС: Розвиток, і ще раз, розвиток дітей. Оскільки ми офіційний партнер «Динамо», то ми, по суті, готуємо дітей для переходу до їхньої академії. Вже чотири наших вихованці тренуються в академії «Динамо». І точно можу сказати, жодна зі шкіл так легко не відпускає дітей в інші академії, як наша. Якщо ми бачимо, що дитина буде краще прогресувати в іншій школі - ми відпускаємо (йдеться про те, що навіть в дитячому українському футболі вже існує конкуренція за найкращих гравців і не завжди вона чесна - ред.)
КР: Маєте у планах розширення?
ОС: Наразі ні, працюємо в межах своїх можливостей. Якби в нас було більше часу, ми могли б там збільшити групи. Бо, в першу чергу, це соціальний проєкт. У нас дійсно немає комерційної складової. Форму ми дітям видаємо безкоштовно, наприклад.
Так, зараз деякі витрати змушені покласти на плечі батьків (участь команди у турнірах – ред.), що і так загалом нормальна практика для всіх футбольних шкіл в околиці, та і не тільки.
Але, ми завжди прагнемо зменшити фінансове навантаження на батьків, тому постійно шукаємо спонсорів нашого проєкту!
КР: Питання філософське. Український футбол зараз в якому стані, на Вашу думку?
ОС: Він зараз просто у комі.
КР: А дитячий футбол України загалом?
ОС: Дитячий на початковому етапі розвитку. До «широкомасштабки» загалом наш футбол був на непоганому рівні, але велика війна внесла свої корективи, очевидно. Втім, зараз клуби все одно намагаються продовжувати утримувати свої школи, академії, з’являються нові футбольні школи/клуби.
КР: Чи є різниця у підходах у різних клубів до підготовки дітей?
ОС: Є. Ми можемо порівнювати багато клубів. Але у всіх клубів буде одна ціль - підготувати гравця.
Питання, яким чином працюють академії. Очевидно, «Динамо» і «Шахтар» лідери в плані селекційної роботи: від найменшого віку до уже юніорів. Всі діти, якщо у них буде вибір, підуть до «Динамо» чи «Шахтаря». А от всі інші українські професійні команди вже беруть тих, хто «залишився».
Понад те, у «Динамо» і «Шахтаря», так вже склалося історично (принаймні, поки що), є більше можливостей брати участь у престижних міжнародних турнірах. Це і робить різницю.
Загалом, якщо говорити про розвиток юнацького футболу, то варто сказати, що наші юнаки після випуску з академії опиняються в трохи дивній ситуації. У сімнадцять років, коли вони закінчують футбольну академію, вони вже укладають професійні контракти, але продовжують грати на юнацькому рівні, у командах U-19.
Чому б нашим клубам не заявляти юнаків до 19 років, наприклад, у Вищу, чи другу лігу? Бо це вже дорослий футбол, там все набагато інтенсивніше, вища конкуренція. І це однозначно сприяло б їхньому зростанню.
КР: Чого глобально бракує українському дитячому футболу? Кажу зараз, насамперед про перехід від дитячого/юнацького футболу до дорослого? Видається, в Європі статистика набагато краща, ніж у нас.
ОС: Насамперед, проблема, мені видається, у менталітеті. Спосіб життя, обставини, в яких наша країна опинилася – зараз мають вирішальне значення для формування дорослого футболіста.
Також давайте звернімо увагу на те, що ніхто зараз не знає статистики, яка частина молодих гравців їдуть за кордон.
Та і загалом, не дуже вірно говорити, що у нас статистика переходу в дорослий футбол гірша, ніж у Європі, адже ми не знаємо реальної європейської статистики.
І давайте вже відверто, кількість професійних клубів у країнах Європи набагато, на порядок більша, ніж у нас. Це все разом і робить ту різницю в розвитку гри, яка, на жаль є, і не нашу користь.
КР: А що можете сказати про рівень підготовки дитячих тренерів?
ОС: Так, і це питання лишається проблемою. Реально багато людей, які просто вдають з себе тренерів. Часто-густо вони не мають ліцензії, наприклад. Тому ми завжди рекомендуємо батькам, та навіть дітям: ви хоча б запитайте у такого «тренера» – що робите, для чого? Для того, те чи інше тренування взагалі? Це теж проблема, і проблема всюди.
КР: Останнє питання. Якби ви були на моєму місці, що би Ви, як журналіст, запитали у Олександра Стеценка?
ОС: Мабуть, єдине питання, яке є в мене зараз до самого себе: коли будеш тренувати професійну команду?
Але всьому свій час… (посміхається – ред.).