Україна відкрила поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) на південь від Києва. Ідея створення окремого військового цвинтаря з’явилася ще в 2015 році, але дуже довго банально бракувало політичної волі.
До того ж, українці звикли ховати своїх загиблих родичів на кладовищах своїх міст і сіл, де їхніми іменами названі вулиці, де їх знали особисто. Та й відвідувати могили там простіше.
Втім, після 2022 року справа зрушила з місця. І причин цьому було дві.
По-перше, спротив масштабній російській агресії прискорив процеси національного самоусвідомлення. Багато українців почали переходити з російської мови спілкування на українську (відбулася так звана ре-українізація простору після десятиліть русифікації), також виник запит на створення власних меморіальних традицій.
«Культура пам’яті, поваги і вшанування складається з багатьох речей. Велике число – речей матеріальних. Це можуть бути музеї, монументи, кладовища. Це – частина пам’яті. Зараз Україна створює, точніше, відроджує свої традиції пам’яті і створює пам’ять про нинішню війну», – каже історик, колишній керівник Інституту національної пам’яті Антон Дробович. Саме він був одним із ініціаторів створення Національного військового меморіального кладовища.
Друга причина – насущна і практична. На кладовищах Києва закінчуються місця для поховань військових. Власне, місця на кладовищах столиці та області – найбільшій в Україні за кількістю населення – це проблема й для цивільних. З усіх кладовищ Києва відкритим для поховань наразі лишається лише одне. На інших кладовищах, вже заповнених, були створені почесні ділянки для поховань військових, але й вони закінчуються – зокрема, й на Південному кладовищі, сусідньому з НВМК.
Працівники некрополів сказали Kyiv Post, що місця на кладовищах можуть закінчитися найближчими місяцями, а кінця війни не видно – навпаки, Росія прагне воювати далі, та ще й розширювати театр бойових дій (що продемонструвала вторгненням своїх дронів у повітряний простір Польщі).
Тож Kyiv Post вирушає за південні околиці Київ, щоб побачити кладовище.
Концепція
Кладовище зведене поряд з уже існуючим – Південним – одним із найбільших кладовищ Києва. Туди прокладена нова дорога, повсюди встановлені вказівники.
Між кладовищем і містом курсує безкоштовний автобус, там же обладнано паркінг.
Втім, будівельні роботи продовжуються.
Наразі облаштовано лише кілька секторів для поховань.
Їх буде значно більше. Зараз підготовлено місце для 6000 могил. Всього площа кладовища має скласти більше 130 гектарів.
«Сектори тут чітко прямокутні, простір поділений рівними доріжками між секторами, все вказує на мілітарність і дисципліну», – розповідає ветеран Кирило Дороленко, заступник начальника Управління, начальник відділу патріотичного виховання Управління вшанування та увічнення Міністерства у справах ветеранів – саме це відомство опікується концепцією НВМК, яке є державним підприємством.
Що спільне, що відмінне з американською і європейською традицією?
Під час формування концепції кладовища вивчали приклади багатьох некрополів світу. Зокрема, американського Арлінгтона, французських Верденського меморіалу та Нотр-Дам-де-Лорет тощо.
«Спільне з Арлінгтоном – це те, що є уніфікація поховань. Єдиний стиль, чітка організація простору, тобто стандартизація. Ну і, само собою, єдине велике військове кладовище», – каже Дробович.
Схожим є й загальний дизайн. Зелена трава, відкрита площа (втім, деякі дерева були збережені). Так само, як і в Арлінгтоні, могили доглядатиме держава. Вічно.
«Не будуть допускатися штучні квіти та індивідуальний дизайн могил. Ніяких огорож і великих пам’ятників теж не буде, єдиний охайний вигляд буде зберігатися. Допускаються живі квіти, але як тільки вони будуть в’янути, втрачати свій вигляд, їх прибиратиме персонал. За могилами буде цілодобовий догляд і нагляд, будуть встановлені камери та цілодобова охорона», – каже представниця кладовища Леся Качор.
На кладовищі вже відбуваються перші поховання.
Поки їх тут 27. Усі захисники (особи яких поки не встановлені) були поховані з відповідними військовими почестями.
Місця для нових могил готують працівники кладовища. Вони акуратно відгортають землю – відповідно до концепції, газон має бути чистим, постійно працює полив, щоб у спекотну погоду трава не всихала.
«Тільки обличчя не фотографуйте, давайте зі спини», – каже, трохи посміхаючись, один із копачів.
На кладовищі вжито всіх заходів безпеки – адже для терориста, для якого не існує норм моралі, не існує жодних обмежень – так, одного з ракетних ударів було завдано два роки тому на Харківщині по людях, які поминали загиблого військового. Тоді загинули десятки мирних людей.
Поховання буде можливим не лише традиційним – у труні, а й в урні, яку поміщатимуть у колумбарій – прикрашену стилізованим тризубом стіну.
Право на поховання мають загиблі в ході бойових дій при захисті України, а також, після війни – герої України, кавалери орденів високих ступенів. Перепоховання з інших кладовищ доступні лише в унікальних випадках – для героїв України або ж у випадку перепоховання урни з прахом.
«Процедура виглядає так: до нас звертається родина загиблого, коли має весь пакет документів і визначилася зі способом поховання – традиційне, або колумбарій – та тим, який вигляд матиме надгробний камінь», – пояснює Качор.
На могилах встановлені дерев’яні монументи, які за рік будуть замінені на постійні – з білого природнього каменю. І саме в цьому відмінність від Арлінгтона чи інших військових кладовищ на Заході.
«Ми пішли іншим шляхом. Ми вивчали історію українських мілітарних поховань, які не були знищені окупаційними формуваннями різних імперій, в першу чергу – Російської та Радянської, які знищували або просто занедбували українські військові поховання, бо вони, як чужорідні імперській політиці русифікації, мали би просто зникати, як і українці», – каже Дороленко.
Традиційним для поховань буде козацький хрест – масивний хрест з широкими кінцями (променями), які розширюються від основи до країв. Такі хрести ставили на могилах українських козаків у XVII-XVIII століттях. Вони збереглися на багатьох старовинних українських цвинтарях.
На хресті з білого природнього каменю буде портрет загиблого, його ім’я та прізвище, за бажання – позивний. На зворотному боці – стилізований тризуб.
Але відмінність від американського меморіального кладовища буде не лише у формі хреста, а й у альтернативі.
«Ми допускаємо встановлення традиційного прямокутного надгробку – для тих випадків, якщо людина сповідувала іншу віру, або не сповідувала жодної. Україна – дуже строката і різноманітна країна, серед українських захисників воює багато не лише християн, а і юдеїв, і мусульман, і атеїстів», – каже Дороленко.
За його словами, також поки триває дискусія щодо можливості зображення нагород загиблого – орденів і медалей – на зворотній стороні хреста або надгробного каменю.
Що ще?
Кладовище – поки що лише на початковому етапі свого розвитку. Основне будівництво триває поряд. Тут будують дренажну систему для нових ділянок, адміністративний корпус, ритуальну залу та новий крематорій.
Це буде перший крематорій, який буде збудований в Україні за останні 35 років. Качур каже, що він буде сучасним та екологічним на відміну від уже існуючих – Київського, Харківського, Одеського і Севастопольського. Втім, більшість поховань будуть традиційними.
А ще на території кладовища буде військовий музей.
«Це буде в першу чергу музей, що розповідатиме про війну та битви, в яких загинули ті, хто поховані тут. Він зберігатиме та поширюватиме пам’ять про них у першу чергу. І в другу чергу, цей музей розказуватиме про розвиток і тяглість української військової історії та української військової справи», – каже Дробович.
Не без проблем
Кладовище створювалося не без проблем. Як це буває з будь-яким великим об’єктом у Київській області, де земля буквально золота, за неї ведуть боротьбу забудовники, мешканці, які хочуть бачити зелену зону, і держава, в якої є свої інтереси.
Дискусії навколо місця майбутнього кладовища тривали кілька років, хоча, за словами Дробовича, альтернативи обраній місцевості не було.
«Фактично, від самого початку це була єдина велика ділянка. У Києві знайти більш 200 гектарів для великої кількості поховань практично неможливо. В області це була єдина ділянка, яка знаходиться недалеко від столиці – 15 хвилин на машині по трасі по прямій. Через плутанину в комунікації хтось вважав, що таким місцем може бути Биківня на іншому березі Дніпра, але це було неможливо через наявність у Биківні іншого меморіального заповідника та малої площі можливого кладовища», – пояснює Дробович.
Найбільше протестували мешканці сусідніх сіл. Вони бояться, що система дренажу кладовища може не впоратись, і їхні колодязі можуть бути отруєні, хоча поряд знаходиться таке ж велике Південне кладовище, а майбутні поховання біля цих сіл відбуватимуться за кілька десятків років у дальніх зонах кладовища.
Інженер Антон Граждан, який знайомий з документацією ділянки, каже - все питання - в якості системи дренажу.
“Рівень грунтових вод там відповідає рівню поховань. Тобто, щоб робити поховання без ризику для грунтових вод, було зроблено дренаж. Питання, чи він буде обслуговуватися належним чином наступні роки і десятиліття”,- каже інженер.
А ще люди побоюються, що кладовище поряд із їхніми селами буде відлякувати від них потенційних покупців котеджів і землі під забудову.
Вони щодня приїжджають на цвинтар, спілкуються, сперечаються з його працівниками. Поліція, яка охороняє кладовище, не втручається, вхід на нього – вільний. Під час нашого візиту туди також приїжджали активісти з місцевих селищ, і Дороленко довго спілкувався з ними.
Працівники НВМК визнають – звикнути до сусідства з великим меморіалом вийде не одразу. Втім, це вже є початок нової історії пам’яті, яка стане частиною нової української історичної традиції.