Четвертий рік Україна відбиває широкомасштабне вторгнення РФ. «Велика війна» – час, коли на авансцену вийшли люди, біографія яких точно не вказувала на те, що вони повинні працювати над тим, чим їм довелося займатися. Втім, саме такі люди робили важливі речі, приймали непрості рішення, брали на себе відповідальність в умовах початку повномасштабного вторгнення.
Kyiv Post поговорив зі Златою Некрасовою, яку свого часу спробували пов’язати з розкраданням «гуманітарки» у Запоріжжі в 2022-му році. На той момент вона була заступницею голови Запорізької ОДА, відповідала за гуманітарний напрямок роботи адміністрації, про що більшість людей забувають. Хоча, саме їй довелося займатися складними питаннями і часто просто рятувати людей.
Вашій увазі та на ваш розсуд розмова, в якій колишня чиновниця не уникає відповідей на питання про свою роботу в ОВА, скандал у ЗМІ, та про те, чим живе зараз.
Kyiv Post (KP): Розкажіть про свою роботу в Запорізькій ОВА на початку повномасштабного вторгнення.
Злата Некрасова (ЗН): Загалом тоді на посаді заступниці голови ОВА я займалася координацією роботи лікарень, організацією евакуації та розміщенням людей, які залишилися без дому. Також була відповідальна за транспортування важкопоранених дітей за кордон: для реабілітації, протезування за потреби.
В цій історії ми тісно співпрацювали з народною депутаткою Марією Іоновою. Вона допомагала організувати виїзд таких дітей за кордон, також сприяла тому, що деяким дітям вдалося допомогти з протезуванням.
Найбільше мені запам’яталися дві місії: евакуація цивільних з «Азовсталі» і дитячого будинку з міста Пологи.
Пологи росіяни захопили дуже швидко і дитячий будинок майже відразу опинився в окупації. Довгий час не було жодної можливості вивезти дітей: вони були під постійними обстрілами, їх фізично неможливо було забезпечити продуктами харчування, медикаментами. На той момент ще не було ніяких «зелених коридорів» для цивільних, чи чогось подібного.
Домовитися з росіянами про “зелений коридор” не виходило, мені довелося просити про допомогу нашого владику Луку (місцевий архієрей РПЦвУ – ред.), з яким познайомилася раніше, оскільки я була відповідальна і за релігійний напрямок. Саме він через «свої зв’язки» зміг домовитися з російськими військовими, сам погодився поїхати за дітьми на окуповану територію. Я теж була готова їхати, щоб врятувати дітей, але мене відговорили, бо точно не варто було віддавати в руки ворогу заступницю голови місцевої адміністрації.
Священнику довелося пережити багато принижень від чеченців на Василівському блокпосту: його залякували, принижували, змушували навіть піднімати рясу. Вся місія тривала п’ять днів, але дітей, зрештою, вивезли.
Мабуть, це був перший реальний успіх, який дав відчуття радості в той важкий час.
Евакуація цивільних з «Азовсталі» вже відбувалася під кураторством Офісу Президента. Саме представники ОП погоджували з військовими РФ «зелений коридор», я ж була відповідальна за організацію автобусів, зустріч і розміщення людей, які приїхали.
Прибували ці люди у шоковому стані: їм потрібно було організувати крім розміщення, кваліфіковану психологічну допомогу, допомогти з відновленням документів, і подальшою евакуацією до більш безпечних регіонів України.
Тоді нам вдалося евакуювати понад 50 людей, серед яких були й діти.
КР: Як працювала місцева влада протягом перших місяців вторгнення? Ваша думка?
ЗН: Ви знаєте, не можу нічого поганого сказати. Бо всі старалися, це правда. Дійсно всі працювали, як єдиний механізм, забувши про свої регалії, посади, намагалися дати результат. Так, наприклад, в.о. мера Запоріжжя, Анатолій Куртєв, розпорядився передати увесь міський транспорт для евакуації людей з окупованих територій.
Єдиним, мабуть, неприємним моментом стала історія, коли група, сформована з екіпажів «швидких», які вийшли з Донецького напрямку, відмовилися їхати на окуповану територію, щоб забезпечити евакуацію наших поранених з «Азовсталі». Тоді мені довелося телефонувати особисто головному лікарю екстреної медичної допомоги з проханням надати транспорт. Адже цю місію ми не мали права провалити. Мені це вдалося, наші, запорізькі, «швидкі» поїхали. Але через те, що росіяни тоді порушили всі домовленості, місія залишилася незавершеною.
КР: Про скандал з «гуманітаркою». Чим зрештою закінчилося розслідування НАБУ?
ЗН: Спробую пояснити коротко. До 2 квітня 2022 року я взагалі не мала жодного стосунку до розподілу гуманітарної допомоги. Коли мені доручили зайнятися цим питанням, я почала з інвентаризації того, що отримала. До моменту, коли я взялася за це, питанням розподілу займалися Руслан Шиханов, на той момент один із заступників голови ОВА, та його помічник, Артур Бойко. Втім, мабуть, через те, що я була медійною особою, питання про те, де «гуманітарка»? посипалися до мене.
Я звернулася до Шиханова з проханням вийти до людей і пояснити ситуацію. Але, зрозумілої та чіткої відповіді я від нього не отримала, розмова про це між нами відбулася приблизно 20 березня 2022 року.
Тоді я почала сама розплутувати цей клубок, провела інвентаризацію, виявила величезні недостачі. Після цього Шиханов відразу пішов на лікарняний, потім звільнився, і я його більше не бачила.
Саме я подала офіційні заяви у всі правоохоронні структури про розкрадання гуманітарної допомоги. Далі, я вважаю, проти мене почалася справжня медіа атака, яку розпочала 5 квітня 2022 року народна депутатка Юлія Яцик у своєму пості, де вона просто називає мене злодійкою. Хоча! Я можу довести, що саме до неї є купа питань, на які вона досі не дала відповіді. Наприклад, вона не пояснила, куди поділися 7 вагонів гуманітарної допомоги, які вона отримувала свого часу.
У проваджені НАБУ я ніколи не була в статусі підозрюваної, а проходила там лише свідком. Потім НАБУ передала справу до Національної поліції з формулюванням, що у цьому проваджені немає суб’єктів, які можуть бути їхніми підслідними.
І от від Нацполіції по справі, де я була заявником, я вже не отримувала жодного виклику на допит, нічого подібного. Фактично, за моїми зверненнями, які я подала відразу, вже третій рік тиша.
КР: Тобто, Ви не отримали відповіді на свої запити щодо результатів розгляду Ваших заяв, правильно?
ЗН: Не зовсім так. Наприклад, з поліції мені відповіли, що вони (заяви – ред.) зареєстровані ЄРДР, і все. Втім, за моєю власною інформацією, жоден з учасників першого гуманітарного штабу регіону не був викликаний навіть на допит. Але! Всі документи в мене є і всі свої слова я можу підтвердити. Докладно всю історію я розповідаю у своєму Телеграм-каналі, хто захоче, може зайти туди і все побачити.
КР: Все ж таки. Про Вашу біографію відомо багато. Загалом, до роботи в ОВА у Вас все було добре, була репутація благодійниці. Навіщо Ви пішли на державну службу? Для чого?
ЗН: Насправді я не планувала піти в політику чи на державну службу. У мене був благодійний фонд, який займався допомогою дітям, лікарням. По суті, я наважилася на це після дзвінка представника Офісу Президента. Завдяки діяльності фонду мене помітили, запросили в політику, мотивуючи це тим, що саме так я зможу примножити всі хороші справи, допомагати якомога більше розвитку міста, розвитку дитячих будинків.
КР: Скажіть, будь ласка, Ви відчуваєте власну відповідальність за те, що багато людей тоді, у 2022-му, не змогли отримати допомогу?
ЗН: Знаєте, я відчуваю відповідальність за одне. За те, що досі не довела ці справи до кінця. І ті люди, які реально обкрадали людей в найбільш важкі дні, досі на волі на свободі, і продовжують наживатися, працювати в адміністрації. За себе, я точно знаю, що робила. Моя совість чиста перед людьми.
Я точно знаю, що робила набагато більше, ніж було у моїх посадових інструкціях: особисто розводила гуманітарну допомогу в «сірій зоні» (Оріхів, Плавні, Кам’янське - ред.) під обстрілами, наприклад. Робила я це для людей, а не для іміджу, про це я практично не писала у своїх соцмережах. Вважаю, що зробила максимум, що могла зробити в тих умовах і на тій посаді.
КР: А чим Ви зараз займаєтесь після того, як звільнилася з посади?
ЗН: Займаюся дітками, планую масштабувати свій бізнес у б’юті сфері. Також розробляю зараз проєкт допомоги жінкам, але про це поки детально не можу розповісти.
КР: Власне, про стиль життя і про «знамениті» фото з відпочинку. Що б ви сказали тим людям, які хейтили вас?
ЗН: Знаєте, часто кажуть: ніхто не пам’ятає, ким ти був, всі бачать, ким ти став. Так як я живу зараз, я жила загалом протягом останніх десяти років. Ще до роботи в адміністрації я подорожувала, одягалася в брендовий одяг.
Так, в перший робочий день в мене на руці був Rolex, взута я була в чоботи Gucci та був на мені костюм, по-моєму, Bottega. Але! Всі ці дорогі речі я відобразила у своїй декларації, коли пішла на роботу в адміністрацію. Втім, чомусь більшість журналістів воліють про це не говорити, а роздувають міф про те, що я «розбагатіла на гуманітарці».
Є речі, які на фото, і їм більше 7 років. Нікого це не хвилює. Звісно, я могла б одягнути «сіре пальто», показувати себе такою собі «сірою мишкою» але і це буде неправда!
Дуже хочеться, щоб люди дивилися не на зовнішній вигляд, а на вчинки.
КР: Ви плануєте повертатися в політику або на державну службу?
ЗН: Все залежить від відповіді на прості питання: з ким і для чого? Якщо отримаю сама для себе відповіді на них, тоді так – подумаю про те, щоб повернутися до активної громадської/політичної діяльності. В іншому разі – ні, не буду навіть думати.
КР: Про вас. Як можете себе описати одним реченням? Хто така Злата Некрасова?
ЗН: Злата Некрасова – та, хто не боїться говорити правду, навіть якщо за це доведеться дорого заплатити.
КР: Якби Ви були журналістом, що б Ви запитали у Злати Некрасової?
ЗН: Ти могла влитися в систему і бути як всі. Чому пішла проти неї? Мабуть, таке питання я сама собі б і поставила.