Армія у широкому розумінні завжди є особливою організацією, такою собі «державою у державі». Вона функціонує за своїми законами, статутами, внутрішніми процедурами.
Саме тому військову службу не завжди можна звести до загального правового регулювання, застосувати трудове законодавство до регулювання військової служби чи матеріальної відповідальності, цивільне законодавство до регулювання майнових відносин — вона вимагає окремої системи правових норм і власних інституцій, у тому числі — юстиції.
Водночас ступінь потреби окремого регулювання визначається завданнями, які покладаються на армію.
Якщо це паркетна бутафорна армія, бо це є традиційний атрибут держави, вона може не мати отієї винятковості, тоді не потрібно особливих органів військового правопорядку.
Якщо ж на армію покладаються серйозні завдання, зокрема оборона від загрози, що постійно існує, або безпосереднє відбиття збройної агресії, то й армія може й повинна мати окрему розгалужену інфраструктуру військової юстиції.
Україна, на жаль, тривалий час рухалася першим шляхом.
У перші роки незалежності було обрано модель радше імітації армії: хлопці та дівчата йшли підписували контракт через порівняно вищу оплати праці (грошове забезпечення), гарантії зайнятості, гіпотетичну можливість вирішення живого питання, кращі умови соціального, зокрема пенсійного забезпечення….
У той же час, військові частини достатньо часто виживали за рахунок господарської діяльності. (До речі, ухвалений в 1999 році закон “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, який регулює відносини про ведення підсобного господарства досі є чинним).
Військові ж тоді комісаріати занепадали і на початок повномасштабного вторгнення фактично перетворилися в архіви особових справ та карток військовозобов’язаних.
Лише з початком мобілізації у 2014 році, з моменту заходу російської армії в Крим, почала проводитися робота щодо реанімації мобілізаційних заходів в країні.
І тут виникає логічне питання, чи не було це складником знищення армії для нейтралізації спротиву в разі агресії Росії?
Важливим складником забезпечення ефективної роботи військової організації є також освітня діяльність та наукове забезпечення.
Не треба проводити великих досліджень, аби зрозуміти, як активно закривалися військові навчальні заклади, бо це було логічним наслідком зменшення армії.
Можна пригадати, що десь наприкінці 90-х років ХХ ст. була спроба розвивати військове право як науковий напрямок, була відкрита військова аспірантура і навіть почали захищатися перші дисертації.
Водночас під тиском заяв про те, що військового права не існує, що це все якісь вигадки й не потрібно ніякого військового права, ця спеціальність у вищих навчальних закладах України була закрита
І можливо саме це рішення призвело стратегічно негативних наслідків: у 2014 році, а ще виразніше у 2022-му, доводилося приймати нормативні акти в умовах воєнної загрози, фактично на коліні, без достатнього залучення експертів з військового права.
Сьогодні дискусія про створення військових судів, військової поліції чи інституту військового омбудсмана виглядає поверненням до ідей, які давно мали бути реалізовані. Але сама наявність інституцій не є гарантією їхньої дієздатності.
Малоймовірно, що створення військової поліції чи військових судів, які зараз обговорюють, в один день зробить армію сильнішою та принесе перемогу над ворогом.
Вирішальними є не тільки організаційні форми, а й зміст — науково обґрунтоване військове законодавство, підготовка кадрів і розуміння державою того, що військова служба потребує особливого правового забезпечення.
Стосовно військових судів, то варто сказати, що в свій час вони мали достатньо серйозну практику, в тому числі щодо розгляду справ щодо захисту прав військовослужбовців від неправомірних дій військового командування.
А нині, вирішуючи питання про доцільність їх створення, слід змінити профільний Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який досі ставить перепони на шляху до посади судді особам, які закінчили військові навчальні заклади чи захистили дисертації у військових навчальних закладах.
Отже, військова юстиція Україні безумовно потрібна. Але справжнє питання — якою вона буде: декларативною, створеною «для галочки», чи такою, що стане дієвою частиною оборонної спроможності.
Погляди автора не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.