Антон Шеховцов — політолог, один із провідних світових дослідників радикальних правих сил у Європі. Народився в Севастополі за радянських часів. Разом із доктором Андреасом Умландом є засновником Центру демократичних принципів — некомерційної організації, створеної в 2020 році для моніторингу та аналізу спроб авторитарних режимів, заснованих на неліберальних системах цінностей, чинити згубний вплив на Європу. Шеховцов розповідає Kyiv Post про психологічну війну та про те, чому Росію обурює відкриття архівів КДБ в Україні.
Штефан Шохер: Ми бачимо цілу серію порушень Росією повітряного простору та територіальної суверенітету європейських країн. Що це таке?
Антон Шеховцов: На мій погляд, це психологічна війна проти тих країн, які підтримують Україну. Такі інциденти траплялися в Румунії, Польщі та країнах Балтії, але не в Словаччині чи Угорщині. Росіяни також заявили, що в Польщі у них не було цілей, тож вони не атакували жодних баз, об’єктів чи будівель.
Головна мета Росії — підірвати підтримку України. Росіяни, схоже, використовують емоції та страхи населення, щоб переконати уряди цих країн відмовитися від підтримки України. Навіть коли російські винищувачі порушили повітряний простір Естонії, у них не було жодних військових цілей. Метою було чинити психологічний тиск.
ШШ: Але таке може мати й зворотний ефект.
АШ: Однак ми ще не бачили, щоб це сталося. А зараз НАТО розділилося в думках щодо того, як реагувати на ці порушення. Дрони можна просто збивати. З винищувачами все інакше. Якщо не можеш перемогти ворога в кінетичному бою, робиш так, щоб ворог розділився. І це одна з цілей Росії.
ШШ: Росія діє на багатьох різних рівнях. Чи можна цьому системно протидіяти?
АШ: Наративи, які використовує Росія, можна розділити на дві категорії: стратегічні й тактичні. Стратегічні наративи — це ті, в які вірить сама російська влада – наприклад, що Захід становить загрозу для Росії. Вони вірять, що західна демократія та західні цінності – це загроза, і кажуть, що саме вони представляють і захищають справжні цінності. Вони також вірять, що більша частина України є частиною російської цивілізації.
Є ще тактичні наративи, які служать для підкріплення стратегічних наративів або просто виконують деструктивну роль – наприклад, що Україна – це нацистський режим. І в той же час вони поширюють тактичний наратив, що Україна не має ідеології, що Україна просто ніщо. Але не можна бути одночасно і тим, і іншим: або ти нацистський режим, або ти не маєш ніякої ідеології.
ШШ: Цей наратив про нацизм, що походить із радянських часів, викликає запитання, чи визнавала коли-небудь Росія, що Україна – не Росія, і змушує замислитися, як довго Росія планувала цю війну.
АШ: Нинішнє російське керівництво має з цим проблему. Але одна справа — бачити проблему, а інша — щось із цим робити. Іноді є ідеї, але якщо немає ресурсів для реалізації, то нічого не робиться. У якийсь момент вони подумали: так, у нас є достатньо грошей, у нас є достатній вплив на європейські країни. Тож спробуймо.
З точки зору російського режиму, Україна – це зрадник.
ШШ: Коли, на вашу думку, з’явилася ця ідея?
АШ: Я вважаю, що ця ідея була у них із самого початку. Путін – співробітник КДБ. І саме в цьому полягає різниця між політиками з цивільним минулим і людьми зі спецслужб. Для спецслужб не існує сірих зон. Є загроза – ви її усуваєте. Політики з іншим досвідом ведуть переговори. Для Путіна переговорів не існує.
ШШ: Іншим принципом є секретність. Київ відкрив архіви КДБ. Наскільки це є ударом для російського уряду, який складається переважно з людей з КДБ?
АШ: Це удар. Україна була частиною радянської епохи – центральною частиною. Наприклад, у країнах Балтії не було вищих шкіл КДБ, тому що Москва ніколи не довіряла балтійцям. Але довіряла українцям. Ось чому Україна має так багато файлів. У Москві відкриття цих архівів розглядають як ворожий акт. Якщо подивитися, кого саме вбиває Путін, то це переважно люди, які зрадили спецслужби. Їх вважають зрадниками. А зрадників можна покарати тільки одним способом: їх потрібно усунути. З точки зору російського режиму, Україна – це зрадник.
ШШ: Погляд Росії на Україну виражається в риториці чистої ненависті. Ця українофобія – реакція на український опір, чи вона вроджена?
АШ: Найпростіше визначення українофобії — це заперечення права української нації на існування як окремої від росіян нації. Це має свої корені в Російській імперії, де було немислимо, щоб українська етнічна спільнота розглядалася як політична нація; натомість її вважали або незначною групою неосвічених людей, або просто частиною більшої російської нації. Сьогоднішня Москва заперечує суверенітет України та її право на існування як незалежної нації. Українофобія глибоко вкорінена в російській політичній культурі.
ШШ: В інформаційній війні є дві сторони: відправник і одержувач. Яку роль у кінцевому підсумку відіграють прогалини в знаннях, коли Росія поширює свої наративи?
АШ: Коли йдеться про тему, в якій ви не дуже обізнані, ви берете перші шматочки інформації, які трапляються вам на шляху, і тримаєтеся їх. Це психологічне явище. Багато людей не мають достатньо інформації. І тут з’являється Росія і каже: «Ну, України не існує». Це одна зі стратегій Росії.
ШШ: Але це працює і в зворотному напрямку. Нещодавно один відомий німецький комік сказав, що спочатку він підтримував Україну, але потім ознайомився з інформацією і тепер вважає дії Росії законними і виступає за мир з Росією.
АШ: Ця риторика про мир є надзвичайно ефективною. І ця риторика теж не нова. Радянський Союз робив дві речі щодо Заходу: у країнах, де комуністичні чи соціалістичні партії були легальними, він фінансував ці партії. А в країнах, де комуністичні партії були або нелегальними, або маргіналізованими, радянська влада давала гроші рухам за мир і тим, хто виступав проти мілітаризації або виробництва зброї.
А тепер росіяни домоглися того, що проти війни (тобто проти підтримки України в цій війні) стали виступати й крайні праві. Ідея така: чим швидше ви припините підтримувати Україну, тим швидше закінчиться війна. Це, звісно ж, буде військовою перемогою Росії. А ще росіяни маніпулюють цим наративом і кажуть: якщо ви підтримуєте підтримку оборони України, то ви підтримуєте війну і все те жахливе, що коїться на війні.
ШШ: Чи є достатньо розуміння, чим насправді був Радянський Союз?
АШ: Я вважаю, що на Заході це мало розуміють. Ніколи не було трибуналу. І ніколи не було справжньої дискусії про нелюдськість Радянського Союзу. Радянський Союз вбив мільйони людей. Однак після Другої світової війни йому пробачили ці злочини. На мою думку, це одна з причин того, чому Росія поводиться так, як поводиться сьогодні. Це зло, це політичне зло так і залишилося непокараним.