28 вересня на цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі відбулася національна прем’єра українського повнометражного ігрового фільму «Вічник» режисера Івана Ніколайчука.«Вічник» — масштабний та амбітний проєкт, події якого розгортаються у складні й часто драматичні періоди української історії ХХ століття.
Варто зазначити, що стрічку створено за романом відомого письменника, лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця, — і це перша екранізація його творів.
Роман «Вічник. Сповідь на перевалі духу» Мирослав Дочинець написав на основі щоденників реальної людини — закарпатського цілителя й мудреця Андрія Ворона. Книжку перекладено 14 мовами світу та перевидано понад десять разів.
Шлях фільму до глядача був нелегким — достоту як і життя його головного героя.
Ідея екранізувати роман Мирослава Дочинця виникла в української студії Constant Production ще у 2013 році. Тоді кінематографісти отримали згоду письменника на створення фільму та розпочали роботу над сценарієм.
Перед командою постало непросте завдання — знайти відповідну кіномову для літературного твору обсягом у кількасот сторінок, із великою кількістю персонажів і подій, що розгортаються на тлі історичних процесів на Закарпатті середини ХХ століття — і не лише там.
Андрій Ворон — людина, наділена незвичайним і неординарним талантом, — став не лише свідком, а й учасником подій, які принесли у його життя важкі випробування.
Роман, як і створений за ним фільм, — це історія про людський дух, його силу та незборимість.
«Полюбіть свою долю. Відкрийтеся їй і терпляче прийміть її такою, якою вона є. І вона прийме вас такими, якими ви є», — говорив Андрій Ворон. І це лише одна з його багатьох мудростей, зафіксованих у тексті Мирослава Дочинця.
Сьогодні цей образ звучить особливо актуально — він суголосний сучасним подіям. Адже ми всі переживаємо один із найтяжчих моментів української історії, живучи у час війни, розв’язаної злостивим і агресивним сусідом проти нашої держави, а отже — і проти кожного з нас.
Тому реалізація такого масштабного кінопроєкту — та ще й у час війни — вимагала не лише значних коштів, а й неабияких зусиль усієї команди кінематографістів. До того ж, «Вічник» став режисерським дебютом Івана Ніколайчука.
Найпершим викликом, звісно, був пошук акторів, здатних достовірно втілити образ головного героя у різні періоди його життя. З цим завданням органічно та переконливо впоралися Павло Текучев, актор Київського театру імені Лесі Українки (молодий Андрій Ворон), та Олег Мосійчук, головний режисер Тернопільського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, який зіграв дорослого Андрія.
Варто відзначити ретельну роботу над підбором акторів, які втілили на екрані інших героїв стрічки. Анастасія Іванюк, акторка Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, зіграла Терку — кохану Андрія Ворона. Олександр Польченко, актор театру і кіно, журналіст, виконав роль аптекаря Джордже.Окремої уваги заслуговує участь у фільмі наших захисників. Роман Мацюта — кіноактор, музикант, співак і воїн ДУК — створив образ сотника Скобала. А Даніїл Мірешкін, актор театру і кіно, продюсер, а нині офіцер «Азову», зіграв легендарного розбійника Шугая.
Після затвердження акторського складу розпочалася кропітка й тривала підготовка до зйомок. Необхідно було знайти відповідні локації, збудувати декорації, розробити та пошити костюми, виготовити пластичний грим тощо.
Згідно зі сценарієм, значну частину стрічки знімали в Карпатах — у Національному природному парку «Вижницький», на перевалі Німчич, поблизу відомої геологічної пам’ятки природи — скель, знаних як «Протяті Камені» (або «Протяте Каміння»), зокрема біля групи скель «Соколине Око», а також в урочищах Лужки та Сухе поблизу Берегомета.
Інші місця натурних знімань — на річці Черемош, поблизу Сокільської скелі, на озері Гірське Око в Нижньому Ялівці, а також у кількох відомих локаціях Верховини — у селі Дземброня, біля Вухатого Каменя та в урочищі Темний ліс.Чернівцям же у стрічці довелося «зіграти роль» закарпатського міста Хуст. У самому Хусті зйомки були неможливі: сучасна забудова поруч із автентичною будівлею Сойму, де 15 березня 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України, не дозволяла провести повноцінні фільмування.
Знімали також поблизу Києва — на студії «Вікторія фільм», де спеціально для стрічки відтворили декорації сталінського табору в Сибіру, збудували карцер і залізничний вагон.
Однією з найбільш вражаючих локацій у фільмі стала вугільна шахта, де разом з іншими засудженими радянською владою працює Андрій Ворон. Кінематографісти знайшли надзвичайно вдале рішення: вони доопрацювали павільйон вугільної промисловості на колишній Виставці народного господарства, а після завершення зйомок подарували цю декорацію Національному виставковому центру України, де тепер проводять екскурсії.
Уже з переліку знімальних об’єктів можна скласти уявлення про масштаб проєкту. Роботу над фільмом розпочали на початку вересня 2023 року, а завершили наприкінці червня 2024-го.
Варто згадати членів творчої команди, які відповідали за візуальне втілення сценарію:
- художниця з костюмів — Наталя Стєпанєєва;
- художниці з гриму — Лілія Хома та Дар’я Юзвенко;
- художник-постановник — Олександр Батєнєв;
- оператор-постановник — Сергій Ревуцький.
У створення картини не було вкладено жодної копійки державних коштів. Основне фінансування забезпечили приватні інвестори, за активної підтримки місцевих органів влади та військових адміністрацій. Як згадують учасники знімальної групи, підтримували всі, хто міг, — адже цей фільм сприймали як частину культурного спротиву російській агресії.
До роботи над фільмом долучилися й закордонні партнери — кінематографісти з Канади та Фінляндії. Канадські компанії The Post Partners і PurpleDog Post Production відповідали за етап постпродакшну: виготовлення титрів і субтитрів, кольорокорекцію та майстеринг фільму. Монтаж «Вічника» здійснювався у трьох містах — Києві, Торонто та Таллінні, столиці Естонії.
Фінська компанія MRP Matila Röhr Productions Oy, за підтримки Фінського кінофонду та YLEISRADIO, профінансувала роботи зі звуком, зокрема — перший в історії українського кіно запис звукової доріжки у форматі Dolby Atmos.
Окремої уваги заслуговує музичне оформлення фільму. У картині використано, зокрема, твори композитора Романа Григоріва та пісню «Гей, пливе кача» у відомому виконанні гурту «Піккардійська Терція». Водночас головною музичною темою «Вічника» стала легендарна «Мелодія» Мирослава Скорика. Зізнаюся, цей вибір спершу мене здивував і викликав запитання.
Адже цей твір був написаний для стрічки «Високий перевал», створеної відомим українським режисером Володимиром Денисенком на кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка у 1981 році.
Втім, уже після перегляду фільму я дійшов висновку: а чому б і ні? Ця композиція Мирослава Скорика давно стала своєрідною музичною візитівкою України — так само, як «Щедрик» Миколи Леонтовича чи стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина». «Мелодія» часто звучить у виконанні різних музикантів і колективів, її включають до концертних програм і за кордоном, і в Україні.
«Мелодія» Мирослава Скорика теж давно стала впізнаваною — і, як то кажуть, «працює». Тож і у «Вічнику»вона зворушує однаково — і українську публіку, і іноземних глядачів.
Серед моментів, які викликали радше не зауваження, а роздуми, — відсутність коротких історичних пояснень у фільмі. Ймовірно, доцільно було б додати більше інформації про події, що відбувалися на Закарпатті у той період. Це допомогло б глядачам, особливо іноземним, краще зрозуміти історичний контекст.
Подібне рішення часто застосовують у західному кінематографі — за допомогою титрів із зазначенням року, місця дії або стислих історичних довідок. Такий прийом дозволив би глибше занурити аудиторію у складний історичний фон подій, про які розповідає фільм.
У будь-якому разі цікаво буде побачити, як сприйматимуть «Вічник» глядачі — і в Україні, і за кордоном. Міжнародна прем’єра фільму відбулася 13 жовтня на Варшавському міжнародному кінофестивалі, і є надія, що його фестивальна історія успішно триватиме.
На українських екранах стрічка має з’явитися наприкінці січня наступного року.
Гадаю, буде доречним завершити одним із мудрих висловів Андрія Ворона, що звучать у фільмі:
«Життя триватиме, допоки ти рухаєшся, просуваєшся вперед, стаєш сьогодні більш умілим, ніж учора, якщо пам’ятаєш про свої недоліки і не маєш гордощів».