Згідно з повідомленням Washington Post, російський лідер Владімір Путін під час телефонної розмови з президентом США Дональдом Трампом цього тижня висунув «умову для закінчення війни»: Україна має віддати Росії всю Донецьку область.
Путін намагається завоювати всю цю територію вже більше 10 років. Чому йому це не вдалося?
Війна Росії на материковій частині України розпочалась у квітні 2014 року на Донбасі. Українські позиції там особливо добре укріплені. Хоча Росії вдалося майже повністю завоювати Луганську область Донбасу, з початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року в Донецькій області Москва досягла лише незначного успіху.
Чому він взагалі намагається?
Згідно з російською конституцією, зміненою в 2022 році, Донецька область, серед інших, офіційно (хоча й незаконно) є частиною Російської Федерації. Як так званий «гарант» російської конституції, Путін зобов’язаний забезпечити її виконання.
Ще важливішим за цю формальність є символічне та стратегічне значення цього регіону і нездатність Росії, після більш ніж 11 років війни, завоювати цю східну область України. Очевидна незручність цієї ситуації для Путіна є головною причиною його вимоги про капітуляцію України.
Міцні укріплення, географічне розташування та геологічні особливості частини Донбасу, яку утримують українські війська, мають велике військове значення. Якщо ця територія потрапить під контроль Росії, це відкриє шлях для подальшого просування вглиб України. Цей регіон також має значні природні ресурси.
Як показав хід війни навесні 2022 року, кінцевою метою Росії є Київ – столиця, а не східна чи південна частина України.
Путін добре знає, що Україна не готова поступитися жодною територією. Чи є ця «пропозиція» ще одним прикладом його тактики затягування часу?
Москва намагається зробити Вашингтон своїм агентом у тристоронніх переговорах щодо Донбасу. Якщо Трамп посилить тиск на Зеленського, щоб той погодився на територіальні поступки на Донбасі, Путін може тільки виграти. Якщо Зеленський відмовиться, Трамп вважатиме, що він не хоче миру, а отже буде проблемою для мирних зусиль американського президента та його амбіцій щодо Нобелівської премії миру. Якщо Зеленський погодиться, Росія отримає стратегічну перевагу для свого наступного нападу на центральну частину України.
За найсприятливішого для Москви сценарію територіальні поступки Зеленського Росії можуть спровокувати громадянську війну в Україні. Така внутрішньополітична ескалація була однією з головних цілей Москви з початку військового вторгнення в Україну на Кримському півострові в лютому 2014 року.
Водночас Путін вимагав ще більше території на серпневому саміті на Алясці. Чому не зараз?
Путін, мабуть, усвідомив, що не може домогтися виконання своїх максималістських вимог. Донбас важливий з військово-стратегічної точки зору. Якщо він зможе просунутися туди завдяки відступу України, то в нього з’явилася б можливість завоювати інші частини України. Добровільна відмова від важко завойованих і добре захищених частин Донбасу викликала би велике обурення, особливо серед українських військових і ветеранів.
На Донеччині Україна закріпилася глибоко і створила своєрідний «фортечний пояс». Наскільки великою є небезпека, що в разі втрати Україною цієї території вона не зможе стримати майбутній наступ російських військ далі, вглиб країни?
Якщо урядові сили залишать сильно укріплені частини Донбасу, ризик більш глибокого наступу різко зросте. Як показав хід війни навесні 2022 року, кінцевою метою Росії є Київ – столиця, а не східна чи південна частина України.
Як конкретно виглядає цей оборонний пояс у Донецькій області?
Географічні умови контрольованих урядом частин Донбасу сприятливі для оборони. За останні 11 років Україна створила там систему траншей, бункерів, укріплень, баз і ліній постачання, які можна добре захищати. Росія неодноразово намагалася зламати цей «фортечний пояс», використовуючи великі військові ресурси та підрозділи.
Можна припустити, що зараз Донбас має репутацію як в українській, так і в російській арміях зони смерті для російських солдатів. Тому Путін і намагається вирішити цю оперативну, стратегічну та політичну проблему для Москви не військовими засобами, а шляхом переговорів.