Від інавгурації 20 січня президент США Дональд Трамп не виконав жодної зі своїх гучних обіцянок — ані власних, ані тих, що їх озвучували його прибічники:
- мирне врегулювання [війни в Україні] протягом 24 годин після вступу на посаду
- вторинні санкції проти країн, які імпортують російську нафту, — крок, що посилив би тиск на крихку економіку Путіна
- додаткові системи ППО або більш потужне далекобійне озброєння, зокрема ракети Tomahawk, для України.
За цей час він кілька разів натякав на запровадження нових санкцій проти Росії — спершу «через 50 днів», а згодом уже «через 12». Якщо пам’ять не зраджує, тоді я назвав це типовим трампівським «два тижні» — тобто «ніколи».
Трамп також намагався представити Путіна у більш «людяному» світлі — ніби це взагалі можливо.
Говорить багато — робить мало
Відмова Білого дому передати Україні ракети Tomahawk і перекрити Путіну «криваві» фінансові потоки — два кроки, які могли б забезпечити Україні вигідне врегулювання або фактичну воєнну поразку Росії, — лише підтверджує, що Трамп, як і той самий вовк із приказки, не змінює свого норову.
Як я писав раніше у The Independent, Трамп 2.0 розглядає Путіна як свого потенційного «молодшого партнера». Трампу потрібен Путін, щоб ізолювати Китай, а Путіну потрібен Трамп, щоб вижити.
Уявіть: якби після ганебної поразки своїх проксі у Сирії, мільйона втрат у війні проти України, зруйнованої економіки та відсутності будь-якої перемоги, російський президент так і не зміг домогтися суттєвих територіальних здобутків — еліти у військовому командуванні, політичному керівництві та серед олігархів швидко припинили б його правління.
Трамп це розуміє — як і те, що, схиливши Київ до поступок, він назавжди зробив би Путіна своїм боржником. Водночас ключовою умовою будь-якого тривалого миру — sine qua non — є не лише повне виведення російських військ, а й вступ України до НАТО та Європейського Союзу. І саме цього Трамп категорично не підтримує.
Трійка Трамп–Путін–Маск прагне посилити свій вплив у Європі, активно просуваючи праві партії, які значно менше підтримують Україну.
Президент Володимир Зеленський опинився між двох вогнів — ситуацію ускладнює його невдале рішення зустрітися з Трампом у двосторонньому форматі, особливо у Білому домі. Не менш ризикованими були б і двосторонні переговори США та Росії, чи тим паче тристоронні зустрічі у форматі Україна–Трамп–Путін.
Увага до деталей
Я наполягав, щоб український лідер не проводив двосторонніх зустрічей із Трампом, а зустрічався лише під егідою тих, хто справді може стати гарантами майбутнього мирного договору — європейських держав.
Коли президент Трамп форсував врегулювання в Газі — у спробі здобути Нобелівську премію миру (яку він так і не отримав), — йому забракло уваги до того, що саме має означати цей «мир» на практиці.
Без міжнародних миротворчих сил під проводом арабських країн на місцях ХАМАС і Ізраїль уже відновили удари, а прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу — знову призупинив гуманітарну допомогу.
Вести війну проти Росії й забезпечити мир та безпеку для України — це насамперед про роботу з деталями. Геополітичний курс Дональда Трампа не має нічого спільного з інтересами України чи Європи. Крапка.
Поки він скеровує федеральні сили проти міст із традиційно демократичним електоратом, варто пам’ятати: переважна більшість лідерів як Демократичної, так і Республіканської партій, а також американський народ підтримують українців.
Попри свої ілюзії безсмертя, усі тирани мають строк придатності.
Наша видатна поетеса Майя Енджелоу писала: «Коли хтось показує тобі, хто він є, повір йому з першого разу.»
Президент Трамп уже не раз показував Україні, хто він є насправді. Президенту Зеленському варто це усвідомити — і діяти відповідно.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.