Першим протестом за демократію та національне самовизначення на Майдані в Києві була не Помаранчева революція 2004 року і не Євромайдан 2013-2014 років.
Менш відомий, ніж ці прояви народного опору, протест у жовтні 1990 року був примітним тим, що відбувся до проголошення незалежності України в серпні 1991 року і за понад рік до розпаду Радянського Союзу.
Десятки студентів розбили імпровізований наметовий табір у центрі Києва і оголосили голодування, поки радянська влада України не поступилася і не задовольнила більшість їхніх вимог. Вони навіть змусили піти у відставку прем’єр-міністра України радянської епохи.
Цей успішний акт ненасильницького опору став відомий як «студентська революція» або «Революція на граніті» і залишається одним з найважливіших моментів громадянського опору в сучасній Україні.
Що стояло за цим?
До 1990 року політика гласності та перебудови радянського лідера Михайла Горбачова вивільнила сили, які Кремль вже не міг контролювати.
У листопаді 1989 року впала Берлінська стіна. Комуністичні режими у Східній Європі руйнувалися. Балтійські республіки рухалися до незалежності - Литва у березні 1990 року, а за нею Естонія та Латвія.
В Україні демократичні прагнення придушувалися місцевою комуністичною владою під керівництвом Володимира Щербицького. Після його заміни у вересні 1989 року Україна почала наздоганяти інших.
Українська Радянська Соціалістична Республіка проголосила суверенітет 16 липня 1990 року, хоча ця декларація була скоріше символічною, ніж реальною. Багато українців сумнівалися, що їхні політичні лідери, зокрема, ті, хто входив до новоствореної демократичної коаліції «Рух», мали волю до повної незалежності.
Комуністична партія України все ще мала монополію на владу, а її лідери чинили опір змінам. Військовий призов продовжував відправляти молодих українських чоловіків до Радянської армії, часто до віддалених республік або зон конфлікту. Українська мова залишалася маргіналізованою та поступалася російській в суспільному житті, попри те, що вона була мовою титульної нації. У школах викладали повністю радянізовану версію історії, яка мінімізувала українську національну ідентичність.
Найбільше занепокоєння? Горбачов намагався запобігти розпаду Радянського Союзу за допомогою нового Договору про Союз.
Українські студенти бачили достатньо. Натхненні успішними протестами в інших частинах Радянського Союзу та Східної Європи, вони вирішили діяти.
Безпосереднім приводом стало відкладення обговорення критичних питань українським парламентом. Розчаровані тим, що здавалося політичним боягузтвом і нескінченними затримками, студенти різних київських університетів вирішили, що необхідно діяти.
2 жовтня 1990 року перша група зібралася на площі, яка тоді називалася площею Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності). Протест щодня набирав обертів і отримав свою назву від гранітних сходів і тротуару, де студенти розбили табір і оголосили голодування.
Вимоги
Вимоги були сміливими, навіть революційними.
Студенти хотіли, щоб український парламент відмовився підписувати новий Союзний договір, який би утримував Україну в реформованій радянській структурі. Вони закликали до відставки прем’єр-міністра Віталія Масола, якого вважали символом старого радянського ладу. Вони вимагали націоналізувати майно Комуністичної партії, яке, на їхню думку, належало українському народу.
Але це ще не все. Українські призовники повинні служити тільки на території України. Депутатів парламенту, які голосували проти українського суверенітету, необхідно переобрати. Студентські активісти, яких затримали під час попередніх протестів, мають бути звільнені з гарантіями, що мирний протест не будуть переслідувати.
Студенти організувалися з вражаючою ефективністю. З’явилися лідери — Олесь Доній з Національного університету імені Тараса Шевченка та Маркіян Іващишин стали публічними обличчями руху.
Вони створили координаційний комітет для ухвалення рішень, спілкування із засобами масової інформації та чиновниками. Прихильники приносили їжу, воду, ковдри та інші необхідні речі. Активність на площі підтримували виступи. Охоронні команди запобігали провокаціям та підтримували порядок.
З кожним днем протест привертав увагу мешканців Києва, ЗМІ та діячів культури. Працівники кількох великих промислових підприємств почали розглядати можливість власної підтримки. У повітрі відчувалась розмова про загальний страйк. Влада звернула на це увагу.
За лаштунками переговори стали більш інтенсивними. Високопосадовці, зокрема голова Верховної Ради Леонід Кравчук, зустрілися зі студентськими лідерами, щоб домовитися про компроміси.
17 жовтня, через 15 днів, коли ослаблені учасники голодування отримували медичну допомогу, стався прорив. Український парламент відреагував на зростаючий тиск громадськості та погодився на більшість вимог.
Масол подав у відставку. Парламент відклав підписання нового Союзного договору, залишивши Україні можливість вибору. Він зобов’язався забезпечити, щоб українські призовники служили в межах України, а також погодився розглянути питання про націоналізацію майна Комуністичної партії та гарантувати право на мирні протести.
Студенти перемогли. Завдяки мирному опору, моральній мужності та рішучості вони змусили уряд піти на поступки.
Спадщина
Революція на Граніті ефективно трансформувала українське громадянське суспільство та політичну культуру. Вона продемонструвала, що після відмови від тоталітаризму мирні протести можуть бути успішними, а звичайні громадяни, особливо молодь, можуть впливати на політичні результати. Вона заохотила інших бути більш сміливими у боротьбі за незалежність України та демократичне майбутнє і підкреслила, що дороги назад немає.