24 жовтня в Лондоні відбулася зустріч, на якій прем’єр-міністр Кір Стармер зібрав лідерів європейських країн із неформальної «коаліції охочих», за участю Володимира Зеленського.
Мета очевидна: перетворити політичні заяви на фінансовий та енергетичний тиск, що вимірюється тижнями, а не кварталами.
Стармер наголосив на необхідності «завершити роботу» щодо використання заморожених російських державних активів для захисту України й підкреслив, що Лондон готовий співпрацювати з ЄС, аби розблокувати ці кошти у короткостроковій перспективі.
Якщо домовленість призведе до конкретних рішень у найближчі тижні, Європа вперше за тривалий час може змінити темп своїх дій щодо війни в Україні.
Сигнали з Лондона пролунали одразу після європейського саміту в Брюсселі, де лідери підтвердили політичний намір продовжити фінансування України у 2026–2027 роках, але так і не досягли остаточної згоди щодо використання заморожених російських активів як застави для так званої «репараційної позики».
Бельгія, на території якої зберігається найбільша частка заморожених російських активів у кліринговій системі Euroclear, наполягає на чітких юридичних гарантіях і розподілі ризиків.
На саміті в Брюсселі лідери дійшли згоди, що існує політична готовність діяти, однак юридичні та операційні механізми ще не визначені.
Саме тому скликали зустріч у Лондоні: щоб пришвидшити процес і встановити конкретні терміни рішень уже на цю зиму — а не відкладати їх на наступний рік.
Часткові рішення більше не впливають на ситуацію на землі
Виступаючи в Лондоні, Володимир Зеленський звернувся до Вашингтона та європейських столиць із чітким посланням: часткові рішення більше не впливають на ситуацію на землі.
Він заявив, що нові санкції США, запроваджені проти двох великих російських нафтових компаній, не матимуть належного ефекту, якщо не охоплять увесь сектор.
Зеленський закликав розширити ці обмеження та зміцнити військові спроможності України — зокрема, забезпечити системи, які дозволили б завдавати ударів по російських логістичних маршрутах.
У практичному вимірі це означає посилення протиповітряної оборони українських міст узимку та ефективніше стримування постачання пального, боєприпасів і техніки до російських підрозділів на фронті.
Стармер доповнив обговорення питаннями енергетичної безпеки, наголосивши, що країни, які підтримують Україну, мають системно виводити російську нафту й газ зі своїх ринків — щоразу, коли це юридично й технічно можливо.
На практиці це передбачає три кроки: суворіші вторинні заходи проти посередників, точніший контроль за перенаправленням товарів і звуження можливостей так званого «сірого танкерного флоту», що обходить санкції.
Перекриття фінансових каналів
У поєднанні з чинним обмеженням ціни на російську нафту та новими європейськими ініціативами це поступово перекриє фінансові канали, через які Кремль продовжує отримувати значні валютні надходження.
Якщо ці заходи буде запроваджено одночасно й без винятків, їхній ефект може стати відчутним уже взимку, коли тиск на російський бюджет є найбільшим.
Як використати рекордні відсотки й заставу, не підриваючи правовий порядок і фінансову стабільність.
Чи має Європа фінансовий механізм, здатний підтримувати такий темп?
Наразі в Європі перебуває близько €210 млрд євро російських державних активів, із яких приблизно €185 млрд зберігає клірингова система Euroclear.
Більшість цих активів уже конвертовано в готівку після погашення облігацій, решта має дозріти у 2026–2027 роках.
Це створює юридичне й політичне мінне поле: як використати рекордні відсотки й заставу, не підриваючи правовий порядок і фінансову стабільність.
Наш портал детально висвітлював це питання 27 вересня в матеріалі «Позика під репарації: як ЄС намагається перетворити російські активи на політичний важіль».
Політичний жест без реального ефекту
Тому Лондон відіграє вирішальну роль — головний заклик полягає в тому, щоб не чекати грудня чи весни, а вирішувати ключові питання вже цієї зими.
Роль Британії не обмежується заявами. Лондон працює над тим, щоб поєднати три ключові напрями: фінансову підтримку, енергетичну політику та протиповітряну оборону.
Пріоритет очевидний — захист енергетичної інфраструктури й українських міст, які взимку знову зазнаватимуть постійних дронових і ракетних атак.
Виробництво в Європі боєприпасів та комплектуючих для ППО тепер таке ж важливе, як і санкції.
У цьому контексті європейське виробництво комплектуючих для ППО й боєприпасів набуває такого самого значення, як і санкції. Якщо не вдасться підтримувати постачання на рівні, що відповідає інтенсивності атак, санкції не змінять ситуації на полі бою.
Коаліція охочих
У політичному вимірі лондонська зустріч стала спробою відродити концепцію «коаліції охочих» — групи держав, готових діяти швидше, ніж формальні інституції Європейського Союзу.
Перевага такого формату полягає в здатності дотримуватися коротких термінів і ухвалювати конкретні рішення, які згодом можна інтегрувати в ширшу європейську структуру.
Втім, без підтримки Брюсселя та провідних країн ЄС такі ініціативи швидко втрачають динаміку.
Саме тому важливо, що Стармер наголосив: питання використання заморожених російських активів неможливо вирішити без співпраці з Євросоюзом.
Фінансова система Бельгії, зокрема Euroclear, зберігає більшість цих активів — і без згоди Брюсселя не існує механізму, який дозволив би швидко задіяти ці кошти для допомоги Україні.
Якщо кожна країна впроваджує заходи окремо, це відкриває можливості для перепродажу та дає посередникам змогу скористатися прогалинами в системі.
Якщо країни, що підтримують Україну, суттєво посилять тиск на експорт російських нафтопродуктів до третіх ринків і запровадять жорсткіший контроль за танкерами, які обходять санкції, це одразу позначиться на падінні цін на російську нафту та підвищенні транспортних витрат.
Такий сценарій, імовірно, не спричинить зростання світових цін, однак безпосередньо зменшить доходи Росії з кожного бареля — адже кожен новий елемент контролю і обмеження збільшує ризики та вартість доставки.
Вирішальним фактором залишається узгодженість дій. Якщо кожна країна впроваджує заходи окремо, це створює можливості для перепродажу та дає посередникам змогу скористатися прогалинами в системі.
Лише скоординоване та своєчасне виконання рішень може перекрити ці канали. У цьому контексті Лондон — це перевірка на те, чи зможе політична домовленість перетворитися на реальний план дій до початку нової зими.
Межа між планом і результатом
Лондонська зустріч відрізнялася від попередніх спроб своєю чітко визначеною метою. Стармер окреслив політичні рамки як політику «максимального тиску» та зосередив її на трьох конкретних завданнях: використанні заморожених російських активів, енергетичній ізоляції та зміцненні протиповітряної оборони.
Раніше подібні ініціативи втрачали динаміку, коли стикалися з юридичними перешкодами або виборчими міркуваннями держав-членів. Цього разу акцент зроблено на термінах і координації.
Зеленський попередив, що без далекобійного озброєння та стабільного фінансового потоку не може бути реальних змін на фронті. Саме поєднання політичної рішучості з реалістичним підходом пояснює, чому Лондон обрав формат, який дає змогу швидше ухвалювати й реалізовувати рішення.
Опір усе ж залишиться. Бельгія навряд чи погодиться на рішення, яке створить юридичний прецедент для клірингових систем; Європейський центральний банк, імовірно, застерігатиме щодо стабільності; а кілька держав-членів зважуватимуть власні енергетичні інтереси, зокрема щодо скрапленого газу та похідних енергетичних контрактів.
Втім, і Москва стикається з проблемою часу. Якщо поєднання фінансових та енергетичних заходів запрацює до грудня, російський бюджет увійде в 2026 рік із нижчими чистими доходами та вищими логістичними витратами, тоді як Україна отримає стабільніше фінансування й посилену мережу протиповітряної оборони перед новим сезоном атак.
У такому сценарії політична ціна зволікання лягає на Європу, а операційна ціна війни зростає для Росії.
Для британського уряду лондонська зустріч стала більше, ніж зовнішньополітичною ініціативою — це була перевірка того, чи зберіг Лондон здатність формувати європейські процеси, а не лише коментувати їх.
Якщо Лондону вдасться поєднати неформальну «коаліцію охочих» з інституційними механізмами ЄС, це підтвердить, що після Brexit він зберігає реальну політичну вагу в питаннях європейської безпеки.
Інакше це виглядатиме як ще одна добре організована конференція без реальних результатів.
Саме тому дедлайн до Різдва не є символічним. Він позначає межу між планом і результатом: до цього часу має з’явитися помітна юридична модель використання заморожених російських активів, чіткий режим контролю за «тіньовим флотом» і поповнення запасів ППО — чинники, які визначать, якою буде наступна фаза війни.
Лондонська зустріч стала перевіркою серйозності всіх учасників. Європа має довести, що здатна перетворити юридичні дискусії на механізм, який реально забезпечує фінансування та чіткі строки дій.
Британія має продемонструвати, що її політична ініціатива має технічне підґрунтя й спроможність залучати інших.
Україна, своєю чергою, повинна показати, що здатна скористатися новою рамкою — фінансовою, енергетичною та оборонною — так, щоб зміни відчувалися на передовій, а не лише в звітах.
Якщо ці три складові спрацюють разом до кінця року, це стане першим відчутним сигналом того, що перебіг війни починає змінюватися, а політичні зусилля набувають реального змісту.
Якщо ж дедлайни знову буде продовжено, лондонська зустріч залишиться важливою лише на папері. На практиці це означатиме ще більше зруйнованих міст, втрачених стратегічних об’єктів і людських життів.
Оригінал статті тут.