Під час зустрічі в Південній Кореї голова КНР Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп узгодили кілька компромісних рішень у торговельному конфлікті. Трамп заявив, що суперечку тепер «врегульовано», однак Сі висловився обережніше й закликав до подальших консультацій, аби досягти конкретних результатів щодо рідкоземельних металів, імпорту сільськогосподарської продукції та тарифів.
Що означає це протистояння двох наддержав для міжнародного порядку?
Змагання за глобальне лідерство
Цей саміт — лише епізод у великому геополітичному протистоянні XXI століття, пише політолог Нуну Северіану Тейшейра у виданні Público (Португалія):
«Успіх саміту не змінить характер відносин між Сполученими Штатами та Китаєм. Домовленість залишиться ситуативною угодою, а не початком інституційної співпраці. Вона може тимчасово зменшити економічну напругу, що вже є полегшенням, але не вирішить довгострокового політичного суперництва. Бо насправді йдеться саме про це — гегемонічне змагання за світове лідерство. Війну між чинною та зростаючою наддержавами. Зрештою йдеться про переформатування світового порядку у XXI столітті.»
Трампу довелося змінити курс
Торговельна війна з Китаєм стає надто дорогою для Трампа, зазначає хорватське видання Jutarnji list:
«Різкий розворот Трампа ґрунтується не на партнерстві, співпраці чи спільних цінностях, а на усвідомленні того, що відкрите протистояння обходиться занадто дорого і що забезпечення ключових інтересів США вимагає не конфронтації, а діалогу. … Поки більшість країн світу намагалася задобрити Трампа, щоб домогтися зниження мит, Китай відповів контрзаходами. І зрештою ситуація стала для американців настільки нестерпною, що вони сіли за стіл переговорів.»
Нові економіки змінюють правила гри
Баланс сил між розвиненими країнами та економіками, що зростають, змінюється надовго, зазначає бельгійське видання Le Soir.:
«Китай більше не готовий приймати нав’язану йому роль у системі глобалізації. Ба більше, він має ресурси, щоб цьому протистояти — зокрема через контроль експорту рідкоземельних металів. … Ще на початку 1970-х держави, які тоді називали “країнами, що розвиваються” або навіть “третім світом”, уже вимагали нового міжнародного економічного порядку. Тоді індустріальні країни могли лише посміятися з цих вимог. Тепер ситуація змінилась. І у своєму прагненні переписати правила Пекін має союзників — у межах групи BRICS, економічна потуга якої невпинно зростає.»