Поля, села, дороги – для Росії цьогоріч війна була провальною, бо її «успіхи» вимірювалися в гектарах. Але зараз, наприкінці цього року, безпосередньо перед настанням зими, з’являються повідомлення про просування російських військ у Покровську, а також подібні повідомлення з Куп’янська.
Це прорив Росії? Хід війни змінився? Чи те, що зараз відбувається, є радше «останнім ривком, щоб завоювати хоча би щось цього року», як сказав аналітик Микола Бєлєсков з Національного інституту стратегічних досліджень?
Одне можна сказати напевно: протягом останніх місяців Росія значно посилила свої атаки в центральній частині Донбасу. За словами президента Володимира Зеленського, на одному лише Покровському напрямку російська армія має наразі близько 170 000 військових. За словами Миколи Бєлєскова, на деяких ділянках фронту співвідношення сил становить 1:10. Але для нього одне є очевидним: те, що зараз відбувається, – не «поворотний момент на користь Росії».
Москва платить непомірно високу ціну за відносно невеликі територіальні здобутки: за останні три місяці її втрати становили майже 30 000 вбитими й пораненими на місяць. А саме стільки вона здатна мобілізувати, згідно з поточними даними.
Очікувана тривалість життя російських контрактників (Росія наразі використовує лише таких, оскільки мобілізації немає) – приблизно один місяць.
У будь-якому разі, поточна ситуація в Покровську та Куп’янську назрівала місяцями. У Куп’янську це був повільний, стабільний російський наступ із великими втратами. У Покровську, навпаки, складалося враження, що українські підрозділи були заскочені зненацька.
Микола Бєлєсков так не вважає, але вказує на помилки України, зокрема в ланцюжку командування та звітності. За його словами, розвиток подій був недооцінений, і повну увагу цьому напрямку приділили лише після того, як Росія вже сконцентрувала й розгорнула війська.
Покровськ – невелике місто з довоєнним населенням 60 000 – вже понад рік перебуває у списку пріоритетів Росії. Це місто має стратегічне значення як логістичний центр, через який проходять важливі транспортні маршрути. А за Покровськом – Слов’янськ і Краматорськ. Якщо Покровськ впаде, з’являться можливості для наступу на ці два міста. Принаймні, в теорії.
За словами Бєлєскова, наразі росіяни наступають переважно легкоозброєною «босоногою піхотою». Це уповільнює будь-які пересування військ і визначає темп постачання та всієї логістики. «Так вони не можуть маневрувати достатньо швидко, а до Слов’янська і Краматорська ще десятки кілометрів». Тому він вважає, що зараз вони створюють «відправну точку для наступного року війни».
Переломний момент для дронів
2025 рік, який добігає кінця, безперечно має всі шанси увійти в історію. На полі бою стали домінувати дрони, сенсорне спостереження, дистанційно керовані та автономні системи. «Це вже не поле бою 2022 року, — каже Бєлєсков. – Тоді все крутилося навколо артилерії, яка має чітко визначену дальність, але водночас є повільною в застосуванні.
Широке використання FPV-дронів дозволило проводити високоточні атаки в режимі реального часу, і це кардинально змінило характер ведення війни.
«Якщо в Першій світовій війні ширина нічийної смуги на лінії фронту становила десь кількасот метрів, то сьогодні вона становить 15–20 кілометрів з обох боків», — каже Микола Бєлєсков.
Росіяни вже майже не використовують танки та важку техніку — вони є занадто легкими мішенями. Російські піхотинці йдуть у наступ, прикриваючись алюмінієвими щитами, щоб їх не засікли теплові датчики. З огляду на технологічні засоби, які використовують війська, та умови, в яких вони перебувають у сірій зоні шириною в десятки кілометрів, краху лінії фронту не передбачається.
Але чи перетворилося це на щось на кшталт високотехнологічного пату? Бєлєсков каже: «Запитайте про це солдата на передовій – він точно скаже, що ні».
Багатовимірна війна
Але це ще не все. Кінетична війна — це лише один із вимірів цієї війни, яка ведеться на багатьох рівнях, і не тільки в Україні, а й у Західній Європі. Війна ведеться на політичному, інформаційному та психологічному рівнях, а також за допомогою саботажу, диверсій та пропаганди в усіх її формах. І в такій війні на виснаження саме ці фактори в кінцевому підсумку є вирішальними.
«Навіть Перша світова війна закінчилася не проривом на фронті, – каже Бєлєсков, – а розпадом систем і держав».
І хоча він досить спокійно ставиться до подій на фронті, вважаючи їх «останньою панікою Росії перед зимою», набагато більше його турбує політичний фронт. Останнім часом фінансові внески країн НАТО в Україну різко скоротилися, хоча в липні НАТО домовилося про механізм закупівель і фінансування (PURL). Україна потребує 16-18 мільярдів доларів на рік, але з липня до цього фонду внесли лише 3 мільярди доларів.
На думку Бєлєскова, бракує «політичного лідерства» та здатності політиків пояснити нагальність ситуації. Втома, оманливе враження, що Україна якось сама впорається і що Західна Європа все одно не зазнає прямого впливу – це загроза. Може статися так, що реагувати стане запізно.