Українські міста поступово відновлюються після бойових дій. Деякі роблять це надзвичайно швидко. Прикладом є Бородянка — місто, де, за словами місцевих чиновників і архітекторів, майже не залишилося неушкоджених будівель. Попри це, відбудова там триває активно: будинки на Центральній вулиці, знищені ворожою авіацією,
…уже давно знесені й зведені заново з урахуванням вимог інклюзивності.
Навіть радянські п’ятиповерхівки, зведені десятки років тому, реконструйовано настільки якісно, що тепер вони нагадують ошатні будинки у Центральній Європі чи Німеччині. Їхню енергоефективність підвищено, внутрішні комунікації істотно оновлено. Ми вже писали про активні процеси відбудови на Чернігівщині — зокрема в Ягідному, що пережило трагедію окупації, а також про участь самого Чернігова у програмах реконструкції.
Такі разючі зміни стали можливими завдяки трьом ключовим чинникам: по-перше, ефективному використанню міського бюджету; по-друге, активному залученню допомоги іноземних донорів; і по-третє, підтримці української держави, яка прагне допомогти у відновленні найвідоміших міст, що постраждали від російських бомбардувань і ракетних ударів.
Втім, є й інші приклади — коли міста, що зазнали руйнувань і ударів під час тривалих бойових дій, не отримали значного фінансування й були змушені відновлюватися власними силами. Деякі їхні вулиці й досі виглядають так само, як три роки тому — після завершення активних боїв.
Чому так?
Місто на фото — це Охтирка. Місто-герой.
Невелике, 40-тисячне місто на північному сході України, яке наприкінці лютого 2022 року прийняло на себе удар російських військ. Саме тут окупанти зупинилися: попри відчайдушні спроби прорватися через місто на південь, у Полтавську область, їм це не вдалося. Охтирка витримала місячну облогу, але не підкорилася загарбникам — і за це однією з перших отримала статус міста-героя.
«У місті стали на захист усі. Тут недоречно говорити — “багато чи мало”. Уже в перший день до нас прийшли сотні чоловіків із проханням знайти зброю, щоб оборонятися», — розповідає заступниця міського голови Надія Питюкова.
Після відступу росіян із півночі України у квітні 2022 року настав час підраховувати збитки — вони виявилися колосальними.
«У нас постраждали майже всі школи, майже всі дитячі садочки. Руйнування — і розскління, і розциклення. Термобаричні бомби зробили своє… Важко оцінити відсотки, коли мало що залишилося цілим. Важко виявити руйнування, коли формально будинок стоїть, але через рік дах тече — бо ударною хвилею підняло цвяхи, і дах почав протікати, хоча зовні все виглядало нормально», — каже Питюкова.
Втім, значних коштів від держави чи міжнародних донорів місто так і не отримало. Від держави — тому, що зруйновані об’єкти розкидані по всій території, тож складно створити єдиний проєкт відновлення, як це зробили у Бородянці з Центральною вулицею.
«Просто важче з нашого міста зробити “вітрину”», — ділиться один із представників міської влади.
Разом із структурами ООН міська влада розробила проєкти реконструкції пошкоджених об’єктів — і це вже суттєва допомога. Архітектори міста, зокрема начальник відділу містобудування та архітектури Михайло Ковальов, пройшли навчання за міжнародними програмами й підготували низку інклюзивних проєктів.
Але реалізувати ці проєкти складно через нестачу фінансування — нібито тому, що Охтирка розташована надто близько до російського кордону. Втім, це не заважає активно втілювати схожі проєкти в сусідніх містах, які до кордону так само близькі.
А з міжнародними донорами ще важче.
«Це про наше невміння брехати. Зараз політика така — хто збреше, той і матиме. Як ми можемо гарантувати донору, що збережемо його актив після відбудови? А інші приходять і кажуть: “ви нам збудуйте, а ми збережемо” — і саме вони отримують», — каже заступниця міського голови.
Та попри все, багато чого місто зробило власним коштом — із міського бюджету. У центрі відремонтовано головну вулицю, до міста повернулося чимало бізнесів. У житлових і адміністративних будівлях встановлено нові вікна. Відремонтовано й кілька багатоповерхівок, які ще можна було врятувати й повернути до життя.
Молодь теж повертається. До того ж Охтирка стала популярною серед внутрішньо переміщених осіб — сюди приїжджають мешканці Харкова, особливо після масованих обстрілів.
У місті реалізують кілька справді унікальних ініціатив. Наприклад, скейтпарк, облаштований усередині старого парового млина XIX століття, — це сучасний молодіжний простір, створений місцевими ентузіастами на чолі з Павлом Ігнатченком за підтримки міжнародних донорів.
«Ми йшли до цього довго. І це не лише для скейтерів — це універсальний простір для молоді, де постійно багато людей.
«Це один із тих осередків, який утримує молодь у місті, допомагає їй спілкуватися. Ми працюємо над цим ще з 2017 року, але остаточно реалізували проєкт уже після 2022-го: донори допомогли з матеріалами, а ми власними силами відремонтували приміщення й завершили наш хаб», — каже Павло.
Таких міст, як Охтирка, в Україні багато. Власним коштом чимало зробили Чернігів, Харків, Баштанка, Вознесенськ, Миколаїв. Кожне з них шукатиме нові сенси після війни — бо повернення до минулого вже неможливе.