Україна нарешті зробила важливий крок, який давно назрів. Забудьмо про 1 червня як про День захисту дітей – ця дата більше неактуальна. Відтепер ми відзначаємо це свято 20 листопада. Це не просто перенесення дати, це – зміна філософії. Указ Президента №355/2025 закріпив нову дату свята навесні цього року.
20 листопада – це наш, український, День захисту дітей
Саме 20 листопада світ прийняв два ключові документи: Декларацію (1959) та Конвенцію ООН про права дитини (1989). Коли ми святкуємо сьогодні, ми всі разом, як єдина нація, підтверджуємо нашу обіцянку: права дитини – це наш найвищий пріоритет.
Коли ми святкуємо 20 листопада, ми стаємо в один ряд із цивілізованим світом. Це день, коли ми всі разом, від Президента до батька у маленькому селі, зупиняємося й питаємо себе: як ми захищаємо своїх дітей? Що ми робимо, щоб кожна дитина, включно з тими, хто далеко від дому, почувалася в безпеці?
Конвенція ООН – це обіцянка кожній дитині: ти маєш право на життя, на освіту, на сім’ю, на відпочинок, на захист від будь-якої шкоди. Наше завдання зараз – перетворити ці права з паперових на реальні.
Життя під обстрілами: як війна змінила українське дитинство
Сьогодні в Україні немає важливішої теми, ніж захист дитинства від війни. Коли ми говоримо про права, ми не можемо ігнорувати той факт, що мільйони дітей живуть у постійному страху, ховаючись в укриттях. Війна – це найжорстокіше порушення всіх прав, у тому числі права на гідне, безпечне життя.
За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на листопад 2025 року, внаслідок збройної агресії понад 560 дітей загинули і понад 1 300 дістали поранення різного ступеня тяжкості. Кожна дитина в цьому числі – це всесвіт, який згас, це біль, який неможливо виміряти.
Понад 5 мільйонів дітей вимушено покинули свої домівки, ставши внутрішніми переселенцями або біженцями за кордоном. І найголовніше – це битва за кожного: близько 20 тисяч дітей були незаконно депортовані та примусово вивезені. Ми повинні знати, де вони, як їх повернути, і це наша щоденна битва. Мільйони дітей живуть у постійному стресі, знають, що таке бомбосховище, що таке розлука з батьками. Постійний страх впливає на сон та навчання.
У цій реальності 20 листопада має стати днем не розпачу, а надії. Це гідний привід, щоби об’єднати зусилля всіх: держави, волонтерів, громад. Нам треба працювати для відновлення спокійного життя дорослих і дітей в Україн, для повернення нашим дітям дитинства як безтурботного часу безпеки, веселощів і маленьких радостей життя.
Саме тому для громад і держави загалом визначені три ключові напрями. Перший – це забезпечення дітям психологічної підтримки. Діти мають навчитися справлятися з травмою, щоб не нести її у своє майбутнє, і тут залучені тисячі фахівців, які щодня надають дітям допомогу. Другий – це відновлення освітніх закладів, забезпечення їхньої безпеки та комфортного середовища під час навчання. Понад 3 500 навчальних закладів в Україні пошкоджені або зруйновані, але країна продовжує відбудовувати та облаштовувати безпечні укриття, щоби діти могли здобувати знання. Третій – це боротьба за повернення кожної викраденої дитини. Кожна повернута дитина – це маленька перемога, і відповідальні за це люди не зупиняться, доки останній юний українець не буде вдома.
“Діти мають отримувати все необхідне з перших днів життя. Ми не можемо чекати закінчення війни, щоб дати їм шанс на щасливе дитинство тут, в Україні. Вони мають право навчатися, радіти, гратися й мріяти вже сьогодні. Щодня і попри все”.
Так, цього року буде створено Національну раду з гарантій прав дитини. За словами очільниці уряду Юлії Свириденко, цей постійний орган координуватиме державну політику у сфері дитинства та щороку готуватиме доповідь про становище дітей в Україні. На її думку, це зміцнює інституційну спроможність держави системно працювати в інтересах дітей.
Для держави, волонтерів та всього суспільства 20 листопада – це день посиленої уваги до цих ключових питань. Це день, коли кожен дорослий має стати міцним щитом для наймолодших громадян, захищаючи їх від небезпек війни та забезпечуючи їм гідне майбутнє всупереч тому часу, в який нам доводиться жити зараз.