Рівно 12 років тому – в листопаді 2013 року – в Києві розпочався Євромайдан. Масові протести проти проросійського президента-клептократа, який не давав Україні приєднатися до демократичної Європи, згодом переросли в Революцію гідності. Серед численних іноземних гостей, які приїхали тоді до Києва, щоб висловити свою підтримку, були американські сенатори – республіканець Джон Маккейн і демократ Кріс Мерфі. Це було втіленням двопартійної солідарності США.
У лютому 2014 року Віктор Янукович втік з України, яка палала, покинувши серед ночі свій розкішний палац. Український президент зробив вибір: Москва замість Заходу, російські гроші замість європейської інтеграції, обійми Путіна замість прагнень власного народу. Це рішення коштувало майже 100 життів українців під час протестів на Майдані і, зрештою, коштувало Януковичу президентства.
Зараз ми спостерігаємо, як вимальовується моторошна паралель. Тільки цього разу лідер, який обирає Путіна замість демократичних союзників, – не в Києві, а у Вашингтоні.
Мирний план з 28 пунктів, який, порадившись із російськими чиновниками, розробила адміністрація Трампа, – це така очевидна капітуляція, що Янукович почервонів би.
Янукович лише на деякий час збив свою країну зі шляху до Європи. А Трамп пропонує подарувати Путіну перемогу, яку той не може звоювати. Цим він зраджує союзника Америки, який майже чотири роки захищає ті самі принципи, які вона нібито відстоює.
Trump and Yanukovych – Parallels and Lessons
Пункти мирного плану Трампа виглядають, як список побажань Кремля. До його розробки доклалися російські чиновники. Один із них – посланець Путіна Кірілл Дмитрієв – сказав своїм колегам: «Ми відчуваємо, що позицію Росії дійсно чують».
Задумаймося над цією фразою – «позицію Росії чують». В американському мирному плані. Плані завершення війни, яку розпочала Росія. І без попередніх консультацій з Україною та іншими зацікавленими сторонами.
У проєкті, який представили Україні люди Трампа, поступки просто вражають: Росія отримує офіційне визнання своєї незаконної анексії Криму та окупації Луганської та Донецької областей; Росія отримує контроль навіть над частинами Херсонської та Запорізької областей, які Путін не зміг захопити військовим шляхом; Україні буде назавжди заборонено вступати до НАТО – це одна з основних вимог Путіна. Та, мабуть, найбільш цинічною є вимога скорочення чисельності українського війська з 880 000 до 600 000, що зробить його вразливим до майбутньої російської агресії.
CNN назвав цю пропозицію «жахливим для Києва кроком назад, який був розроблений разом із росіянами». Багато аналітиків відзначають, що план має «сильний ухил на користь Росії» і «дуже вигідний для Путіна».
Член Палати представників від Республіканської партії Дон Бекон провів, мабуть, найсуворішу історичну паралель, порівнявши цей план з Мюнхенською угодою 1938 року, коли західні демократії «умиротворили» Гітлера, віддавши йому територію Чехословаччини. Тоді вони казали: «Мир для нашого часу».
Ми знаємо, чим це закінчилося.
Зміна позиції Трампа, здається, кристалізувалася після його зустрічі з Путіним на Алясці в серпні 2025 року. Що б не сталося під час тієї зустрічі, після неї підхід Трампа став кардинально іншим – таким, що ставить вимоги Путіна вище за суверенітет України та авторитет США.
Паралельні зради
Паралелі вражають. Обидва лідери обрали інтереси Росії замість західних демократичних союзників. Обидва стикнулись із значною внутрішньою опозицією – Янукович від власного народу на вулицях, Трамп – від однопартійців і зовнішньополітичного істеблішменту. Обидва сприяли досягненню стратегічних цілей Путіна: роздробленню західної єдності та встановленню російського домінування над сусідами.
Європейські лідери висловлюють те саме почуття зради, яке відчували українці в 2013 році. Їх відсувають на другий план у переговорах щодо європейської безпеки – Трамп не зважає на їхні занепокоєння і веде двосторонні переговори з Москвою. Трансатлантичний альянс, побудований за 75 років, став незручною перешкодою для Трампа, який хоче швидко домовитися з Путіним.
Але є одна важлива відмінність, яка робить позицію Трампа ще більш значущою: Янукович був президентом країни, яку зрадив. Трамп є президентом Сполучених Штатів – гаранта міжнародного порядку після Другої світової війни. Він потенційно зраджує союзника, який покладався на американську підтримку та обіцянки.
Криза довіри
Ставки виходять далеко за межі України. Якщо США укладуть угоду, яка винагородить агресію Путіна територіальними надбаннями, яких він не зміг досягти військовим шляхом, який сигнал це дасть усім? – Що вторгнення окупається. Що сила є правом. Що американські гарантії безпеки є предметом переговорів, коли вони стають незручними.
Китай спостерігає, як США ставляться до партнера, який відмовився від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки. Тайвань спостерігає, чи мають значення американські обіцянки, коли їх перевіряють. Кожен союзник НАТО у Східній Європі хвилюється, чи будуть дотримані зобов’язання за статтею 5, якщо Путін вирішить їх перевірити.
Цей план також підриває фундаментальний принцип, який запобігав великим війнам у Європі з 1945 року: кордони не можна змінювати силою. Легітимізуючи захоплення територій Росією, Трамп зруйнує заснований на правилах міжнародний порядок, який забезпечував процвітання та безпеку поколінням американців.
А змусити Україну демобілізуватися, залишаючи російські війська недоторканими? Це не план миру. Це перерва перед наступним актом російської експансії.
Вибір, що стоїть перед нами
Історія Януковича закінчилася недобре. Ні для нього, ні для регіону. Його вибір на користь Путіна, а не прагнень власного народу, призвів до революції, війни та сотень тисяч смертей. Зараз він живе у вигнанні. Це повчальна історія про лідера, який зробив неправильний вибір.
Трамп ще має час, щоб зробити інший вибір. Він може прислухатися до голосів обох партій у Конгресі, європейських союзників, експертів із зовнішньої політики, які розуміють, що умиротворення Путіна не принесе тривалого миру, а лише спровокує подальшу агресію. Він ще може усвідомити, що американське лідерство означає підтримку демократій, які зазнають нападу, а не переговори про їхню капітуляцію.
Порівняння з Януковичем має слугувати попередженням. Коли лідери ставлять свої відносини з Путіним вище за свої зобов’язання перед демократичними союзниками та принципами, вони не просто підводять свої країни. Вони провалюють іспит історією.
Янукович засвоїв цей урок холодної лютневої ночі, коли втік зі свого палацу. Зараз питання в тому, чи засвоїть його американський президент, перш ніж завдати подібної шкоди міжнародному порядку, який створила Америка, та союзникам, які покладаються на американське лідерство.
Український народ повстав проти президента, який обрав Путіна замість їхнього майбутнього. Чи дозволять американці своєму лідеру зробити те саме?
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.