На які компроміси зрештою можуть піти Україна та Росія в межах потенційної мирної угоди — питання відкрите. Максималістські вимоги Кремля, передані Україні через команду Трампа, шокували суспільство, яке вже наступного дня надихнули результативні перемовини в Європі.
З’ясувалося, що так званий «американський» план можна легко скоротити з 28 до 19 пунктів, і навіть їх можна відредагувати, щоб вони не виглядали як односторонні вимоги агресора, який продовжує вбивати українців на їхній території.
Позиція військових – непохитна. І коротко висловлена в пості відомої військовослужбовиці Ярини Чорногуз, яка воює з 2018 року, і яку підтримало багато бійців.
«Як військовослужбовиця, яка перебуває на бойовому розпорядженні в Херсонській області, заявляю: будь-який наказ про відступ із цих територій без бою сприйматиму як злочинний і не виконуватиму. Закликаю інших військових також висловитися про те, що ми не відступатимемо з українських територій і не віддаватимемо Херсонщину, Донеччину та Запоріжжя, де роками тримаємо оборону, заради політичних інтриг керівництва США та відверто російських інтересів», — зазначає вона.
А що думають цивільні українці, які підтримують військових у тилу?
Після чергового обстрілу Києва, унаслідок якого загинули кілька мешканців столиці, ми вийшли на вулиці міста, щоб дізнатися, як люди бачать можливі контури мирної угоди.
Ми поставили два запитання:
«Чи допускаєте ви, що Україні доведеться піти на неприємний компроміс заради миру?»
«Що для вас могло б бути компромісом, а на що ви категорично не погодилися б?»
Ось що ми почули у відповідь:
«На жаль, Україні нічим воювати — зброї бракує. Коли буде зброя, тоді буде про що говорити; важко щось обговорювати, коли її немає… Тут не може бути компромісів. Кожні пів року план змінюється: сьогодні одна позиція, завтра інша — сьогодні одна сторона переважає, завтра трохи програє», — каже робітник Павло.
«Я думаю, Україна на компроміси не піде — війна триватиме… Якщо й можливі компроміси, то лише територіальні. Але точно не щодо армії та суверенітету», — каже Владислав, банківський службовець.
«Можливо, на деякі компроміси й доведеться піти… Для мене, чесно кажучи, усі ці пункти неприйнятні. Але якщо говорити про поступки, то, можливо, Донецьк, Луганськ і Крим можуть бути компромісом. І все. Усе інше, особливо скорочення армії, навіть не варто обговорювати», — каже Юліана.
«Нам не варто йти на жодні компроміси, коли військові борються за нашу незалежність. Треба відстоювати зміну всіх пунктів. Я ніколи не погодилася б на територіальні поступки. Це наша земля, там живуть наші люди — для мене це табу. Усе інше мають вирішувати політики», — зазначає студентка Аліна.
«Я думаю, на компроміси доведеться піти. Важливо розуміти, що є прийнятним, а що — ні… Передусім має бути зупинка війни — воювати нам уже ніким. Так чи інакше, це буде тимчасове перемир’я, нам потрібна передишка. А з часом обставини зміняться. Як показує історія, усі договори не вічні, а тимчасові. Але щоб зберегти людей, державність, зупинити війну — компроміс можливий, навіть якщо він буде оформлений як «вічний». Державність треба зберегти», — зазначає пенсіонер В’ячеслав.
«Звісно, на деякі компроміси доведеться піти… Але в жодному разі не можна чіпати армію чи обмежувати її, так само як і запроваджувати квоти для політичних партій, російської мови чи національних меншин. А от окуповані території можуть бути предметом обговорень — ми зараз не можемо їх повернути», — каже студент Гліб.
«Можливо, доведеться. Компроміс означає, що потрібно від чогось відмовитися, щоб дійти згоди. Думаю, повернення російської церкви чи російських ЗМІ не буде критично поганим, адже українці вже достатньо свідомі й не купляться на це. Тобто це може повернутися, але ми маємо сили це ігнорувати», — каже студентка Ольга.
«Європейська позиція чітка — підтримувати Україну в її виборі, і це важливо. Умови миру має визначати керівництво нашої держави, а також лідери європейських країн і США — вони знають значно більше, ніж я, і можуть сформулювати прийнятні для нас параметри мирної угоди», — каже молодий спеціаліст Гліб.
«Сподіваюся, що на неприємні компроміси йти не доведеться. Ми вже багато чим пожертвували й багато пережили. Поступки на користь ворога не зупинять, а лише продовжать війну… Категоричне “ні” — будь-якому скороченню нашої боєздатності та Збройних сил; категоричне “ні” — замахам на нашу ідентичність, мову й культуру, що Росія постійно просуває. Найскладніше питання — територіальне, і тут важко дати однозначну відповідь, але поступатися не можна, бо це лише заохочує агресора», — каже енергетик Аліна.
«Сподіваюся, що на компроміси йти не доведеться… Зупинка на лінії фронту — на це я міг би погодитися. Відмова від вступу в НАТО — теж, мабуть, можлива, нас і так туди не беруть. Усе інше — ні, погоджуватися не можна. Бо за що ми тоді воювали?! Якщо віддати їм території, Донецьку область, вони знову за певний час розпочнуть війну. Нам потрібен час на переозброєння, зміцнення країни й повернення ядерного статусу», — зазначає архітектор Ігор.