Якби сучасне мистецтво було людиною, ми спостерігали би захоплюючий шлях Героя. Попри рекордно низьке бюджетне фінансування, масові руйнування та еміграцію частини культурних спільнот, сучасне українське мистецтво живе — і змінюється. Точніше, воно вчиться виживати в умовах війни. Питання «скільки коштує врятувати культуру» давно вийшло за межі цифр. Сьогодні це про стійкість, міжнародний образ країни й довіру.
Та економіка все ж важлива. Її показники засвідчують – культура тримається на ентузіазмі й зусиллях ком’юніті значно більше, ніж на державних ресурсах. Саме бізнес, громадські ініціативи та приватні фонди сьогодні починають закладати фундамент нової культурної інфраструктури країни.
Система на межі виживання
Економіст Володимир Ланда наводить ключові дані. У 2024 році Україна спрямувала на культуру 13,8 млрд грн публічних коштів — це найнижчий показник за багато років. Структура витрат виглядає так:
- 4,4 млрд грн — бібліотеки, музеї, виставки
- 3,8 млрд грн — клубні заклади
- 2,2 млрд грн — театри
- решта — на підтримку інфраструктури
«Це фінансування не створює продукту, а лише утримує інституції. Сучасне українське мистецтво треба не «рятувати» — необхідно створювати умови для його розвитку та спрощувати його шлях до споживачів в Україні та за кордоном, створювати механізми, щоб таке мистецтво було видимим і затребуваним, а митці мали належну інфраструктуру для творчої роботи», — пояснює Ланда.
Ще один маркер системної кризи — цифри Українського культурного фонду. З 1560 поданих заявок у 2023–2024 роках підтримку отримали лише 235 проєктів, на загальну суму 148 млн грн. Більшість проєктів потребували співфінансування від бізнесу чи донорів.
Модель, коли культура залежить від держави, — вичерпана. Сьогодні питання «хто має її рятувати?» практично не дискусійне. Натомість дискусійним лишається інше: як саме і якою ціною.
Бізнес як новий амбасадор української культури
Валентина Вєрьовкіна, власниця бренду PAYAVA, виїхала з України під час війни, але не відмовилась від головної ідеї — створювати продукти, що несуть українську ідентичність. У Лондоні бренд перетворився на інструмент культурного представництва.
«Мені було важливо не просто відновити бізнес, а зберегти частинку України через смак, символіку й естетику. Бізнес — це потужний носій культурного коду. Через якісні продукти, сервіс і комунікацію ми можемо змінювати уявлення світу про Україну: з країни війни на країну творчості, сили й естетики. Кожен підприємець, який несе українські цінності за кордон, формує позитивний культурний імідж нашої держави», – переконана власниця кондитерської.
Для PAYAVA інвестиції в культуру — це стратегія позиціонування і будівництво довіри до українського бізнесу за кордоном.
Коли у 2022–2023 роках у Київській області з’явилися графіті Бенксі, їхній захист став питанням національного масштабу. Тоді компанія Ajax Systems долучилася, встановивши системи охорони.
«Безпека це не лише про захист людей чи будівель, а й про збереження культурної спадщини та просторів, де розвивається українське мистецтво», — пояснюють у компанії.
Серед інших проєктів Ajax: захист театру ім. Івана Франка; забезпечення системами безпеки виставок Українського Дому; підтримка міжнародних культурних подій, зокрема експозиції шаблі гетьмана Мазепи у Лондонському Тауері.
Бренд показує – підтримка культури може бути органічним продовженням бізнес-місії.
Культура як безпека, терапія та історична пам’ять
Військовий та засновник фонду «Тихо» Андрій Лиман наголошує: під час війни культура стала елементом національної безпеки. ГО не лише підтримують мистецькі ініціативи — вони фактично документують історію у реальному часі та допомагають людям психологічно витримувати війну. Через застосунок Back Up Ukraine українці вже створили понад 35 000 3D-сканів зруйнованих пам’яток, а волонтери продовжують проводити літературні події навіть у сховищах.
Лиман відзначає, що війна підсилила роль культури для військових: книги та творчість стали формою терапії. У 2022–2024 роках серед найзатребуваніших видань були історичні дослідження та поезія, а багато захисників самі почали писати.
«Культура дає українцям те, чого не може дати зброя чи фінанси – сенс існування і мрію про майбутнє. Тому її збереження і розвиток прямо підсилюють здатність країни протистояти ворогу», – каже військовий.
Культура як soft power і доказ субʼєктності України
Засновник «Майстерні чудес» Мітя Зіновʼєв говорить про культуру як про інструмент м’якої сили — soft power, якою Україна може переконувати світ через сенси, символи й творчість. Саме на цьому рівні вирішується, якою Україну бачить світ, і якою вона бачить себе.Його команда працює там, де перетинаються інженерія, мистецтво й суспільні сенси. Це місце, де ідея, яка ще вчора була ескізом, сьогодні стає символом. Тут митці, інженери й креатори працюють разом: хтось приносить задум, хтось — технічний досвід, хтось — руки, що здатні втілити все у форму. Це своєрідна «парасолька» для тих, хто творить в Україні зараз, часто — всупереч обставинам. Про «Майстерню чудес» ви точно могли чути завдяки їхнім гучним міжнародним роботам — зокрема інсталяції I’m fine, яка у 2024 році стала однією з найпомітніших українських презентацій на Burning Man.
У 2025 році «Майстерня чудес» представила нову масштабну роботу — Синього Бика за мотивами Марії Примаченко. Інсталяція висотою понад десять метрів, створена з сотень метрів синього хутра, стала одним із центральних акцентів цьогорічного Burning Man. Її побачили близько 80 тисяч відвідувачів — і кожен із них почув про Україну через мистецтво. «Коли у пустелі звучало «Вау, це зробила Україна?», — це було більше, ніж про інсталяцію. Це про нас, про голос, який не вдалося стерти навіть війною», — каже Зіновʼєв.
Окремо цього року “Майстерня чудес” подарувала Театру ім. Івана Франка повний комплект внутрішньої навігації: вивіски, таблички й елементи орієнтування в просторі, створені за дизайном агенції Angry. Це приклад того, як креативна індустрія може підтримувати культурні інституції на практичному рівні. Зінов’єв переконаний, що культура потребує не точкових, а системних зусиль.
«Не обов’язково будувати музей. Можна підтримати одну ідею, допомогти майстру з матеріалами, дати ресурси для проєкту. Кожне таке рішення — це крок до того, щоб Україну чули у світовому культурному просторі», – підсумовує засновник «Майстерні чудес».
Аналітика інвестицій: скільки насправді коштує культурний проєкт
Кураторка та артменеджерка Катя Тейлор пояснює, що «інвестиції в культуру», – це некоректний термін. Інвестиції мають приносити прибуток, а культура повертає інше — стійкість, репутацію та довгострокову цінність для суспільства. Тому більш точними є поняття фінансування, меценатства та донорства.
Вартість культурного проєкту залежить від десятків параметрів: масштабу, матеріалів, країни, продакшену та тривалості. Камерні ініціативи можуть коштувати $10–70 тисяч. Великі культурні «блокбастери» — $300–900 тисяч. Стратегічні програми — роки роботи й мільйони доларів. Але ключовий фактор — не бюджет, а якісна інфраструктура довкола.
«В Україні «палає вся екосистема»: музеї, освіта, майстерні, продакшен, арт-ринок. Якщо б у мене було 100 млн доларів, я б не будувала один музей — я б створила десятирічну стратегію розвитку всієї інфраструктури», – каже Тейлор.
Українське мистецтво сьогодні не просто виживає — воно стає полем дипломатії, інструментом міжнародного впливу, способом зберегти ідентичність і навіть елементом національної безпеки.
Вартість культурного проєкту може вимірюватися у тисячах або мільйонах, але його ефект — у десятиліттях стійкості, у впізнаваності країни та у формуванні покоління, яке не дозволить себе стерти з історії.
І саме тому українська культура сьогодні коштує дорого. Але її втрата обійдеться Україні нескінченно більше.