Дональд Трамп знову розкритикував президента Володимира Зеленського за те, що той не проводить вибори під час повномасштабної війни з Росією. В інтерв’ю Politico 8 грудня він заявив, що Україна, яка нині бореться за виживання, «більше не є демократією».
Такі слова здивували б у виконанні будь-якого президента США. Конституція України чітко забороняє проведення виборів під час воєнного стану, щоб уникнути хаосу та вразливості, які створило б загальнонаціональне голосування під час великої війни.
Але коли це говорить Трамп?
Україна призупинила вибори відповідно до своєї конституції, адже веде екзистенційну війну. Трамп же намагався поставити під сумнів результати виборів у мирний час лише тому, що програв. Він тиснув на посадовців у штатах із вимогою «знайти» голоси та заохочував прихильників, які 6 січня 2021 року увірвалися до будівлі Капітолію.
Він демонструє зневагу до поділу влади, верховенства права та базових норм, на яких тримається демократичне врядування. Він зневажає вільну пресу й регулярно нападає на журналістів і погрожує їм.
Його риторика послідовно нагадує висловлювання авторитарних лідерів, а не керівників демократичних держав.
Для такого президента ставити під сумнів демократичність України в той час, коли громадяни країни воюють і гинуть, захищаючи свою свободу та свободу Європи від російського імперіалізму, — відверте лицемірство.
Тиск Трампа на Україну з вимогою провести вибори під час війни працює лише в інтересах Владіміра Путіна, бо це підриває єдність і послаблює стійкість держави.
Трамп послідовно уникає критики Владіміра Путіна, вірив його запереченням щодо втручання у вибори всупереч висновкам власних спецслужб, тиснув на президента України з вимогою політичної інформації та неодноразово заявляв, що у разі повернення до влади може припинити підтримку оборони України.
Після його повернення до влади заяви Трампа про Україну стали більше відповідати кремлівським формулюванням, ніж традиційній позиції американського президента.
Він невідступно транслює путінські наративи — кепкуючи з України та її президента, ігноруючи принципи міжнародного права, відкидаючи європейських союзників як слабких, наполягаючи на «силі» Росії та натякаючи, що Україні нібито немає сенсу далі чинити опір російській агресії.
Трамп затягував із рішеннями та уникав чіткої позиції щодо підтримки України та її західних партнерів. Натомість він дає зрозуміти, що розраховує на угоду із Путіним — ціною територіальної цілісності України, її руху до євроатлантичної інтеграції та єдності й авторитету НАТО.
Що стоїть за стосунками Трампа з Путіним? Чому він настільки вороже налаштований по відношенню до України? Звідки ця рефлекторна готовність захищати російські інтереси та зневажати європейські демократії і солідарність вільного світу?
Це можуть бути фінансові зв’язки чи інші важелі впливу — конкретних пояснень поки немає, однак загальна тенденція зрозуміла.
Ще не так давно головними аргументами щодо невідповідності Трампа посаді вважали його суперечливе минуле — зокрема зв’язки з Джеффрі Епштейном та численні обвинувачення у сексуальних домаганнях.
Однак його ставлення до конституційних норм у США та до союзників Америки викликає дедалі більше занепокоєння. Достатньо згадати його спроби тиску на Канаду, Гренландію, Панаму та інші країни. Тепер до цього додається його підхід до взаємодії з демократичними партнерами, які перебувають під екзистенційною загрозою, а також очевидне зближення з авторитарними режимами.
Саме ці речі, зрештою, матимуть найбільші наслідки.
Зрештою саме його геополітичні позиції, а не особиста поведінка, стануть визначальними для того, як його запам’ятає історія.
Американці, які поважають демократичні принципи та верховенство конституції, опиняються перед непростою дилемою. Хіба ті, хто декларує відданість демократичним цінностям, не повинні вимагати підзвітності, використовуючи всі передбачені Конституцією інструменти — імпічмент, застосування 25-ї поправки та інші механізми, створені для захисту республіки від лідерів, які порушують свою присягу?
Та тут постає інше тривожне питання — хто ж буде замість нього.
Джей Ді Венс, який став би наступником Трампа у разі його усунення з посади або втрати дієздатності, може становити ще серйозніший виклик для американської демократії. Хаотичний і імпульсивний стиль Трампа іноді обмежує масштаб шкоди, якої він здатен завдати. Венс же виглядає більш дисциплінованим, ідеологічно цілісним і потенційно здатним ефективніше втілювати авторитарний курс.
Отже, перспектива замінити Трампа на Венса навряд чи дає підстави для оптимізму.
Критика Трампа на адресу України оголює не українські, а американські провали — нездатність захистити власні демократичні інституції від внутрішніх загроз, нездатність розрізнити країни, які боронять демократію, і лідерів, які її підривають.
Україна, перебуваючи під обстрілами та частковою окупацією, зберігає свій конституційний лад і виборює свободу проводити вибори у майбутньому.
Те, що Трамп приписує іншим країнам власні проблеми з демократією — особливо тим, які реально борються за свободу, — уже досить тривожно і шкідливо. Але справжнє питання в іншому: чи зможуть американська демократія та солідарність вільного світу оговтатися, якщо на такі проєкції й надалі не реагувати і не вимагати відповідальності.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.