Українська нація щодня зазнає непоправних втрат — від обстрілів міст до загибелі найкращих синів і доньок на фронті. Окремо й особливо гостро постає питання культурних втрат, адже Росія цілеспрямовано намагається стерти українську ідентичність.
Автор терміна «геноцид» Рафаель Лемкін детально описав методи знищення цільових груп: «Геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, радше — скоординований план різних дій […] з метою знищити [національні] групи через дезінтеграцію політичних і соціальних установ, культури, мови, національних почуттів, релігії, економічного існування та через знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності й навіть життя осіб, що належать до цієї групи». За Лемкіним, геноцид має дві фази: руйнування національного устрою пригноблених і нав’язування устрою гнобителя.
Саме тому на окупованих територіях ворог насамперед забороняє й вбиває за українську мову, знищує пам’ятки культури та розкрадає музеї.
Щодо підконтрольних уряду України територій, масштаб злочинів також вражає. За даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій, з 24 лютого 2022 року війна забрала життя 221 митця та 108 медійників.
Українські юристи й культурні діячі, об’єднавшись у громадську спілку «Товариство Рафаеля Лемкіна», поставили собі за мету покарати Росію за геноцид українців.
Оригінальне — ще лемкінівське — визначення злочину, яке охоплює не лише «прямі», а й «непрямі» методи, зокрема стирання культури, є надзвичайно потужним, адже підважує саму легітимність існування РФ.
У 1948 році, коли в ООН голосували за Конвенцію про запобігання та покарання злочину геноциду, визначення Лемкіна було звужено до фізичного або біологічного нищення. Політики злякалися: багато країн щойно відпустили свої колонії, а інші досі їх утримували. Через понад сім десятиліть ми й досі зіштовхуємося зі значним опором на Заході, особливо в академічному середовищі. Там не готові визнати, що геноцид означає також нищення культури, і саме тому уникають такого визначення щодо дій РФ в Україні.
Коли ми апелюємо до оригінального визначення, то намагаємося донести: це не лише наш, український, концепт. Лемкін був визнаним міжнародним правником, брав участь у Нюрнберзькому процесі, тож його бачення є частиною загальносвітової правової спадщини. Лемкін — науковець світового рівня, і його ідеї мають бути почуті. Саме його доробок є тим «ключем», який відчиняє двері до міжнародного правосуддя.
Для українців перемога — це не лише повернення кордонів. Перемога — це ситуація, за якої будь-який майбутній напад на українське суспільство буде приреченим. Саме такою є система стримування, яку ми прагнемо вибудувати.
Культура формує світогляд і мислення, а відтак — і поведінку. Саме тому ми маємо розвивати українську культуру. Наше завдання — донести до всіх мислячих людей, зокрема молоді та майбутніх військових (звідси й ідея курсу у військовому інституті), що культура є первинною.
Найбільша загроза українській культурі походить від Росії. І на запитання «Чому Росія чинить той чи інший злочин?» найкоротша відповідь — «Тому що може». А може вона тому, що досі залишається непокараною.
Саме тому так важливо спільними зусиллями збільшувати для Росії дистанцію між «хоче» і «може». І цей процес уже відбувається, коли її прагнення захопити обласні центри різко контрастує з неспроможністю це зробити.
Важливо покарати Росію за геноцид, у межах якого нищення культури є одним із методів вчинення цього злочину. Таке покарання матиме превентивний ефект — унеможливить нищення інших суспільств.
Ми фокусуємося саме на злочині геноциду, а не на воєнних злочинах чи злочинах проти людяності, адже геноцидальна оптика запускає необхідний причинно-наслідковий зв’язок:
- Лише через кваліфікацію геноциду з урахуванням усіх методів його вчинення можна покарати не лише вище політичне керівництво, а й усіх виконавців, поставивши питання каяття всього російського суспільства.
- У разі визнання геноциду проти України все російське суспільство постає як співучасник цього злочину. А через культурний вимір можна пояснити причетність кожного громадянина Росії до злочинів, які чинить їхній президент.
Наші колеги з Heritage Monitoring Laboratory вже задокументували понад півтори тисячі злочинів Росії проти культурної спадщини. Коли існує така доказова база, гіпотези перетворюються на факти. Наприклад, у випадку прямого влучання в музей Сковороди саме систематична документація підтвердила, що йшлося про цілеспрямоване знищення.
Завдання складне, але Лемкін у своїх працях залишив усі засадничі думки й концепти. Нам залишається переосмислити їх крізь призму того, що відбувається в Україні, аби змусити світ зрозуміти: культура — це безпека, а її знищення є глобальною загрозою, яка має бути покарана.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.