Мільйони українців, які виїхали за кордон через війну, у побуті часто називають себе біженцями. Це слово стало загальним поняттям, що описує наш біль і вимушену міграцію. Утім у правовому полі країн Європейського Союзу існує чітке розмежування між статусом біженця та статусом особи під тимчасовим захистом. Розуміння цієї різниці має принципове значення, адже помилка у виборі правового статусу може коштувати вам свободи пересування, права на працю та можливості відвідувати рідний дім.
Чому виникає плутанина між статусом біженця чи тимчасовим захистом?
Більшість українців, які перетнули кордон ЄС після 24 лютого 2022 року, автоматично підпадають під дію Директиви про тимчасовий захист. Це унікальний механізм, розроблений Європою саме для масового потоку людей, які рятуються від війни. Він хороший тим, що діє негайно і не вимагає тривалих бюрократичних перевірок кожної окремої людини. Натомість класичний статус біженця — це індивідуальна процедура, яка регулюється Женевською конвенцією і існувала задовго до нашої війни.
Часто наші громадяни думають, що статус біженця — це щось «надійніше» або «солідніше», ніж тимчасовий захист. Це небезпечна ілюзія. Насправді для більшості українців оформлення класичного біженства може стати пасткою, яка суттєво обмежить їхні права на довгі місяці, а іноді й роки.
Головна перевага тимчасового захисту полягає у свободі. Отримавши цей статус, ви залишаєте свій паспорт у себе. Ви маєте право вільно пересуватися країною перебування, подорожувати Євросоюзом у туристичних цілях та, що найважливіше, їздити в Україну. Цей статус дозволяє вам підтримувати зв’язок з батьківщиною, відвідувати родичів чи вирішувати майнові питання без ризику втратити документи. Крім того, доступ до ринку праці відкривається практично миттєво. Ви можете шукати роботу, заробляти гроші та бути самостійними одразу після оформлення документів.
Зі статусом біженця ситуація кардинально інша. Подаючись на цей статус, ви добровільно віддаєте свій закордонний паспорт міграційній службі на час розгляду справи. Цей процес може тривати від шести місяців до кількох років. Увесь цей час ви не маєте права покидати країну перебування, а тим паче їхати в Україну. Поїздка додому для міграційної служби означатиме, що вам там нічого не загрожує, а отже, підстав для надання притулку немає. Ба більше, у багатьох країнах особам, які очікують на статус біженця, заборонено працювати протягом перших 6–9 місяців. Ви стаєте повністю залежними від соціальних виплат та змушені проживати там, де вкаже держава, у тому числі в спеціалізованих таборах закритого або напівзакритого типу.
Коли варто обирати статус біженця?
Класичне біженство доцільне лише в дуже специфічних випадках. Воно розраховане на людей, яких переслідують персонально через їхні політичні погляди, віросповідання, расу чи громадську діяльність. Якщо ви розумієте, що навіть після закінчення війни повернення додому буде для вас смертельно небезпечним через особисті загрози, тоді цей складний шлях може бути виправданим. Проте для абсолютної більшості людей, які тікають від бойових дій і ракетних обстрілів, загального тимчасового захисту цілком достатньо.
Пам’ятайте що варто уважно читати документи, які ви підписуєте в міграційних службах. Переконайтеся, що ви подаєте заяву саме на Temporary Protection, а не на Asylum (притулок). Якщо ви вже маєте тимчасовий захист в одній країні та плануєте переїзд в іншу, пам’ятайте про правило «одного місця». Отримання захисту в новій державі зазвичай автоматично анулює його в попередній, разом з усіма соціальними виплатами.
Також не забувайте звертатися по допомогу до офіційних джерел інформації або юристів, якщо ваша ситуація нестандартна. Не покладайтеся лише на чутки в соціальних мережах, адже законодавство в кожній країні ЄС має свої нюанси. Тимчасовий захист — це гнучкий і зручний інструмент, який дає нам можливість перечекати лихоліття в безпеці, не розриваючи зв’язків з Україною. Тож варто цінувати цю можливість і не ускладнювати собі життя складними бюрократичними процедурами без нагальної потреби.