Чим більше я представляю Україну на світових сценах, тим чіткіше бачу: ми досі недооцінюємо силу культури як інструменту нашої державності. І поки ми цього не усвідомимо, за нас це робитимуть інші — зі своїми інтересами, своїм порядком денним і своїми наративами.
Нам потрібні не жалість і не співчуття, а повага! Як музиканту, мені важливо, щоб у світі грали українську музику. Щоб імена наших композиторів звучали так само природно, як імена світового канону. Щоб наші історії не асоціювалися лише з трагедіями, а й із силою, стійкістю та талантом.
Мрію, щоб світ ще більше переконався в тому, які ми реально круті!
Я часто приходжу зі справді потужними ідеями до державних структур. Але відповідь майже завжди одна: «Бюджет обмежений». Так влаштована наша культурна дипломатія: гучні проєкти тримаються переважно на приватних ініціативах та ентузіазмі людей, яким просто не байдуже. Фактично, усі найважливіші події у моїй кар’єрі відбулися завдяки таким приватним ініціативам.
Не секрет, що такі гіганти, як Зальцбурзький фестиваль чи «Ла Скала», та ще багато великих європейських музичних майданчиків роками фінансуються російським «Газпромом». А якщо вони фінансують фестивалі — то хто там буде грати? Відповідь очевидна. Скільки б українці не виходили на протести з транспарантами, у світі досі працює проста формула: хто платить, той і замовляє музику. І в нашій сфері це звучить абсолютно буквально.
Культура — це формування національного образу. Це те, що робить націю впізнаваною й впливовою. І в просуванні української академічної музики у світі велику роль відіграє співпраця з відомими у світі музикантами. Я зі своїм колективом, з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» дуже цінуємо, наприклад, колаборацію з Кері-Лінн Вілсон, яка з минулого року стала нашою головною диригенткою. Пишаємося її Ukrainian Freedom Orchestra, який четвертий рік поспіль представляє на найпрестижніших сценах світу «тури стійкості». Кері-Лінн кожним концертом нагадує світові про те, що війна в Україні триває. Бо людська пам’ять коротка. А мистецтво — це те, що може голосно звучати не тільки сьогодні, а й навіть через століття!
Одне з головних запитань, які я сьогодні ставлю собі та тій частині суспільства, яке дотичне: як мотивувати український бізнес підтримувати великі культурні події за кордоном? Тому що без цього ми не зможемо посилювати свій голос у світі. І саме наявність фінансування має стати одним із ключових критеріїв для майбутньої дорадчої ради при МЗС, яка визначатиме пріоритетні культурні проєкти.
Приклади такого співробітництва культурних діячів, інституцій та великого українського бізнесу є. Фонд «МХП - громаді» протягом 2025 року підтримав концерт «Київської камерати» у Берлінській філармонії, виступ у штаб-квартирі Ради Європи з нагоди 30-річчя члества України в Раді Європи, видання книги «Музична Україна» англійською мовою.
Без інвестицій ми не створимо системності. Без системності — не переможемо на культурному фронті.
Щоби не здавалося, що я говорю абстракціями, поділюся тим, яким був цей 2025 рік особисто для мене.
- Січень — концерт «Присвята Богдані Півненко», представила колекцію творів, які композитори присвятили мені як скрипальці;
- Лютий — виступ перед парламентом Данії і королівською родиною цієї європейської країни;.
- Березень — отримала Шевченківську премію;
- Квітень — концерт «Київської камерати» з Кері-Лінн Вілсон у Берлінській філармонії, програма якого пповністю складалася з української музики, як і рік до того в нью-йоркському Carnegie Hall;
- Травень — участь у Kharkiv Music Fest
- Вересень — великий тур Бельгією та Голландією: 21 концерт;
- Жовтень — стажування в Метрополітен-опера у Нью-Йорку;
- Листопад — виступ у Раді Європи на Форумі, присвяченому демократії та 30-річчю вступу України до Ради Європи; виступ у Страсбурзі на відкритті виставки «Спроможні» асоціації «Дивись Українське», продюсер Андрій Різоль;
- Грудень — відкриття Українського сезону у Франції.
І все це не просто виступи, не просто гастролі. Це — потужна культурна дипломатія.
Українська культура сьогодні — це наше серце, його здоровий ритм формує образ України — успішної, сучасної, дійсно цікавої світові.