Мене щоразу вражають харків’яни, які щиро співчувають нам, киянам, кажучи, що в Києві небезпечніше, ніж у Харкові. Це звучить щемко та парадоксально. Харків’яни живуть прямо на кордоні з «мордором», у стані постійної загрози, тому, напевно, й проходять особливе гартування.
А культура завжди є тонким камертоном реальності. Тож виникає природна потреба придивитися до Харкова уважніше: в чому джерело його незламності?
Однією з таких опор є Харківський літературний музей. Його колекція ґрунтується на спадщині українського культурного ренесансу 1920–1930-х. Під час повномасштабного вторгнення діяльність музею кардинально змінилася. Частину колекції евакуювали, інші фонди максимально убезпечили. Але принциповим було інше — музей не припинив роботи. «Ми ухвалили рішення, що будемо працювати ще більше, бо як ніхто розуміємо значення культури в цій війні, — пояснює директорка музею Тетяна Пилипчук. — Росія воює не за території, а за знищення нашої ідентичності. Музеї зберігають не “старі речі”, а унікальні досвіди й пам’ять, наші історії та голос».
Вже восени 2022 року відбувся перший літературний фестиваль «П’ятий Харків», організований саме Літературним музеєм і Сергієм Жаданом. «П’ятий Харків» — це колективна спроба не дати майбутньому розчинитися в тривогах і вибухах. Вірю, що фестиваль проросте.
Сьогодні харківські культурні інституції активно експериментують з форматами. Відкриваються виставки, відбуваються театральні покази, зокрема в метро. Харків першим під час повномасштабної війни почав використовувати підземні простори як артмайданчики. Так із перших місяців повномасштабного вторгнення почав працювати Харківський театр ляльок імені Афанасьєва, який нині й до 25 грудня гастролює в Києві з п’ятьма виставам. У 2025 році цей харківський театр уперше представив Україну на Всесвітньому фестивалі лялькових театрів у місті Шарлевіль-Мезьєр.
Ще не можна оминути Харківський національний театр опери та балету імені Миколи Лисенка/Схід Opera, який розпочав відзначати своє сторіччя навесні року, що минає, прем‘єрою опери-кабаре «ТГШ. Подорож у часі» (композитор — Золтан Алмаші, автор лібрето — Олена Павлова). В основі опери – твір представника «Розстріляного відродження» письменника Ґео Шкурупія (1903–1937) — «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка». Сто років тому молодий і зухвалий Шкурупій закликав очистити образ великого українця від пафосу та сакралізації. Вочевидь, саме зараз прийшов час займатися цим.
Ще одна ознака незламності міста: попри численні виклики Харків залишається лідером українського книгодрукування. За оцінками Книжкової палати, станом на 2025 рік у Харкові друкується близько 40% українських книжок. Серед лідерів продажу — книги Георгія Нарбута та Юрія Шевельова, а також нещодавно видана праця історика й зниклого безвісти військовослужбовця Едуарда Зуба «Харків. Хрести. Хмарочоси».
Розповідаючи про Харків, варто окремо зупинитися на творчості місцевих художників: Патріка Кассанеллі, який створив зображення з фразою «Харків — залізобетон», яке стало неофіційним логотипом міста й одним із символів його незламності, та Гамлета Зіньківського, чиї чорно-білі графічні роботи давно стали візитівкою прифронтового міста. Гамлет служить у добровольчому батальйоні й паралельно створює воєнну серію робіт — пряму фіксацію часу. Сліди від касетних обстрілів він перетворює на «квіти смерті», а на стінах міста залишає фрази-маркери пам’яті: «Час чує нас», «Харків — місто Відродження, страти і знов Відродження». Від продажу своїх робіт Гамлет вже багато років поспіль збирає для армії десятки тисяч доларів.
«Яке життя у Харкові нині? — ділиться думками Гамлет у моїй книзі «Хто тримає культурний фронт України» (IPIO). — Живемо у стані очікування, що ввечері будуть прильоти, вночі будуть прильоти. Ти лягаєш спати і не знаєш, прокинешся вранці чи ні… Мене інколи питають: «Гамлете, чого ти завжди такий веселий? Як це тобі вдається у нинішні часи, коли навколо так багато смертей?» І у мене є відповідь: рашка глобально хоче нас знищити, залякати, занурити у депресивні стани та довести українців до справжніх психічних розладів. Так ось у цій ситуації їм на зло я буду залишатися щасливою людиною».
Харків — справді залізобетон! Харків і харків’яни надихають.