Україна — держава, яка стала жертвою агресії великої сусідньої країни, веде визвольну війну та водночас займає дедалі помітніше місце у світі. Ми перебуваємо у складному міжнародному становищі, яке вимагає не лише витривалості, а й тверезого розуміння власної позиції.
Якщо оцінювати нинішню ситуацію в порівнянні з 2022 роком, головний висновок, що випливає з моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України, які ми проводимо з 1992 року, а також із даних найвпливовіших і методологічно коректних центрів громадської думки, полягає в тому, що
українське суспільство нарешті досягло стану адаптації до трагічної та надзвичайно складної реальності повномасштабної війни
Українці за своєю природою — мирне суспільство. Ми не налаштовані на війну та нескінченні жертви, на відміну від наших сусідів, де фактично був проголошений принцип: померти за державу — краще, ніж жити.
І, як не дивно, значна частина російського населення з цим погодилася. В Україні ж домінує інше переконання: життя — цінність, а не витратний матеріал для державної величі.
Наприкінці 2022 року суспільні настрої в Україні були найкращими за всі роки відновленої Незалежності. Це стосувалося і оцінки загального стану справ у країні, і ставлення до влади, і бачення майбутнього — особливо на тлі звільнення Київщини на початку повномасштабного вторгнення, а також Харківщини та Херсонщини восени 2022 року.
Після цього почалося поступове погіршення за всіма ключовими показниками громадської думки: у 2023 році ситуація була гіршою, ніж у 2022-му, у 2024-му — гіршою, ніж у 2023-му. Водночас навіть у 2024 році ці показники не досягли найгіршого рівня кінця 2021 року, коли суспільні настрої були критично низькими.
У 2025 році ситуація змінилася. За частиною показників відбулося своєрідне «заморожування» тенденцій, а за деякими — зокрема, таким важливим, як віра в майбутнє України, — зафіксовано суттєве покращення порівняно з 2024 роком.
Це свідчить про адаптацію та усвідомлення того, що війна може тривати роками або завершитися будь-коли.
Українське суспільство, по суті, зупинило негативну динаміку настроїв, оцінок і очікувань і навчилося жити в умовах тривалого надзвичайного навантаження.
Українці також значно чіткіше усвідомили своє місце у світі. За роки повномасштабної війни Україна стала суб’єктом світової політики. Водночас прийшло розуміння складності міжнародного контексту: необхідно враховувати не лише Росію-агресора, а й процеси в країнах-партнерах, зокрема у США. Фактично президент Дональд Трамп зайняв позицію, яка покладає відповідальність на обидві сторони війни, прирівнюючи агресора і жертву агресії.
Попри серйозні розчарування у НАТО, підтримка членства України в Альянсі серед громадян залишається високою — навіть у східних і південних регіонах. Ще до 2014 року ці настрої там були маргінальними, натомість нині більшість виступає за НАТО. Водночас українці дедалі краще розуміють, що питання членства є складним, а позиція самого Альянсу щодо України — неоднозначною.
В Україні традиційно існує значний прошарок — до третини населення — який вважає, що розраховувати слід передусім на власні сили, адже ніхто, навіть НАТО, не гарантує повної безпеки. Можливо, саме ця частина суспільства сьогодні стає ідейним лідером. Загалом українське суспільство дорослішає й стає більш інтегрованим.
Ми подолали глибокі регіональні розбіжності, і це надзвичайно важливо. Якщо раніше ставлення до Європейського Союзу чітко відрізнялося між Заходом, Центром, Сходом і Півднем, то нині переконлива більшість українців в усіх регіонах бачить майбутнє країни в ЄС. Це одна з ключових ознак інтегрованості.
Друга ознака — домінування національно-громадянської ідентичності. Сьогодні 70–80% громадян ототожнюють себе передусім з українською політичною нацією, тоді як на початку 1990-х цей показник становив близько 40%.
Я багато в чому став «жертвою» власного прогнозу трирічної давнини, коли заявив, що війна може завершитися у 2026 році. У той час більшість українців очікували завершення бойових дій за кілька місяців або максимум за рік. Мій прогноз ґрунтувався на припущенні, що російська економіка не витримає тотальної війни і буде змушена видати фактичну поразку за «велику перемогу».
У 2022 році я не міг передбачити сценарій, за якого США фактично прирівняють Україну до агресора і відмовляться бути головним донором допомоги — всупереч настроям самих американців, зокрема, й значної частини республіканців, понад 70% відсотків яких підтримують ідею посилення допомоги Україні.
Як соціолог, я мав би враховувати різні сценарії, але в соціальному світі неможливо передбачити все. Прогнози іноді слугують не лише для аналізу, а й для формування очікувань і стимулювання дій.
Я все ж маю підстави не відмовлятися від прогнозу про можливе завершення війни у 2026 році
Російська економіка, за оцінками багатьох серйозних експертів, до літа наступного року опиниться у фактичному колапсі. «Газпром» практично вичерпав перспективи, нафтова галузь деградує. Продовження війни після 2026 року означатиме для Росії втрату будь-яких шансів на розвиток на десятиліття вперед.
Втім, в авторитарній державі, де ключові рішення ухвалює одна людина, можливі й ірраціональні сценарії. Влада божевільного диктатора — це завжди небезпека.
Якщо ж війна завершиться, Україна стикнеться з іншими, але «нормальними» викликами: поверненням мігрантів, відбудовою інфраструктури, відновленням політичного життя, проведенням виборів. Це складні, але здорові проблеми для будь-якого повоєнного суспільства.
Я переконаний, що у цьому процесі Україну підтримають партнери – насамперед європейці. В Європі дедалі чіткіше усвідомлюють, що Україна є головним щитом від чергової євразійської навали. Підтримка України стає домінантною позицією громадської думки. Як влучно сформулював Дональд Туск: «Або гроші сьогодні, або кров завтра».
Якщо ж російська влада знехтує можливістю уникнути економічної деградації і не зруйнується зсередини, нас можуть чекати роки війни, доки там не відбудеться радикальний злам. До такого сценарію також слід бути готовими — з усіма його втратами й надзвичайно важкими наслідками.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.