Київська міська рада вирішила демонтувати 15 пам’ятників та інших меморіальних об’єктів, пов’язаних з історією і символікою російської монархії та Радянського Союзу.
Серед них — пам’ятник письменнику Михайлу Булгакову, пам’ятний камінь на честь 100-річчя від дня народження Леніна та меморіальна дошка Петру Чайковському.
Поетам і мислителям не потрібні пам’ятники
У дописі в Telegram, який цитує «Ехо Росії», журналіст Сергій Пархоменко коментує демонтаж пам’ятників не лише в Києві, а й в Одесі:
І Булгаков, і Ахматова, і Глінка, і Пушкін, і ще багато-багато інших, чиї імена поки що зберігаються на вулицях українських, російських, французьких, американських, німецьких та ізраїльських міст, цілком можуть обійтися без пам’ятників. Пам’ятники — це не те, що формує їхню спадщину й визначає їхню роль у житті людей.
Уся суть питання в тому, чи читатимуть люди Булгакова, Ахматову й Пушкіна та чи слухатимуть Глінку. І це стосується будь-якого автора — незалежно від національного чи історичного походження — у будь-який час.
Турбуйтеся про те, що відбувається в Росії
У дописі на Facebook відомий російський письменник Борис Акунін розмірковує про суперечки навколо пам’ятників і про нещодавню появу в Росії нових монументів Сталіну:
Те, що відбувається між росіянами й українцями протягом останніх чотирьох років, набагато страшніше за бронзу й камінь. Ну, зносять — і зносять. Це їхня справа. Нехай українці живуть так, як хочуть, читають або не читають будь-яких авторів — аби лише співвітчизники-росіяни припинили їх терзати й убивати.
Те, що наші з ними дороги розійшлися і назад уже не зійдуться, і так зрозуміло… І взагалі. Давайте перейматися не тим, які пам’ятники зараз зносять в іншій країні, а тим, які пам’ятники нині встановлюють у Росії.
Оригінал читайте тут.