Останні обговорення плану миру створили враження, що війна в Україні може незабаром закінчитися. Однак непримиренні розбіжності між Україною та Росією, а також те, що Кремль продовжує висувати максималістські вимоги, свідчать про те, що переговори, ймовірно, затягнуться, а не приведуть до тривалого миру.
Прогрес без завершення
28 грудня президент України Зеленський зустрівся з президентом США Трампом, і обидва заявили, що майже погодили мирний план. Виглядає так, що є прогрес в узгодженні позицій на концептуальному рівні. Україна і США погодилися з необхідністю довгострокових гарантій безпеки з боку США, просунулися в обговоренні порядку, в якому можуть бути реалізовані різні компоненти мирного плану, а також плану процвітання для підтримки заходів з післявоєнної відбудови України.
Проте найскладніші питання залишаються невирішеними. Без зміни позицій обох сторін переговори, ймовірно, відтермінують будь-яку перспективу реалізації мирного плану на місяці або, можливо, аж до наступного року.
Територія – головна перешкода
Кремль продовжує висувати свої максималістські вимоги: його першою й головною передумовою будь-яких переговорів про припинення вогню є повне виведення українських військ з Донбасу. 29 грудня речник Кремля Дмитрій Пєсков повторив, що Росія вимагає повного виведення українських військ за адміністративні межі Донбасу, в тому числі з територій, які Росія не змогла окупувати за майже чотири роки війни.
Наразі Кремль контролює майже дві третини Донецької області, а на решті її території Україна має сильну присутність і укріплення, зведені з 2014 року. Відмова від цієї решти наражатиме Україну на нові атаки з різних боків, якщо Росія відновить агресію після припинення вогню.
Українське керівництво, зі свого боку, неодноразово заявляло, що відмова від територій не підлягає обговоренню, і послідовно стверджувало, що будь-які територіальні рішення повинні бути легітимізовані конституційними засобами, такими як референдум. Зеленський відхилив будь-яке нав’язане силою мирне врегулювання і наполягає, що територіальні рішення повинні поважати суверенітет і законодавство України. Це не технічні розбіжності, а несумісні позиції, що залишають мало місця для компромісу.
Запорізька АЕС: ризики спільного контролю
Ще однією ключовою перешкодою в мирних переговорах залишається контроль над Запорізькою АЕС Пропозиції щодо спільного управління є нереалістичними, оскільки вони легітимізують захоплення найбільшого ядерного об’єкта Європи та створюють фрагментований ланцюг повноважень. Атомні електростанції потребують єдиного суверенного регулятора з повним доступом, проте під час окупації Росія вбудувала всередину станції свої військові структури та персонал «Росатома». Будь-яка формула спільного контролю затуманить відповідальність, винагородить ядерний примус і підірве міжнародні норми ядерної безпеки.
Ризики ще більше зростають через пропозиції Росії щодо відновлення роботи реакторів. Усі шість енергоблоків перебувають у стані холодної зупинки, що дає більше часу на реагування у разі надзвичайної ситуації. Відновлення роботи навіть одного реактора скоротить цей час до кількох годин, що є неприйнятним ризиком у зоні бойових дій з обстрілами та нестабільним енергопостачанням.
Єдиним реалістичним варіантом є збереження всіх реакторів у стані холодної зупинки та відновлення повного контролю України під міжнародним наглядом. Якщо Україна не зможе відновити свій контроль над ЗАЕС, Кремль продовжить використовувати її як військовий щит і політичний важіль, що створить тривалу стратегічну вразливість Європи.
Цитата: Дії Росії все більше нагадують звичну російську схему використання дипломатії для управління тиском Заходу і виграшу часу для подальших ескалаційних кроків, а не для досягнення справжнього миру в Україні.
Гарантії безпеки: обіцянки проти виконання
Що стосується гарантій безпеки, то існує помітна розбіжність між останніми політичними заявами та практичною реалізацією. Президент Дональд Трамп запропонував гарантії на 15 років з можливістю продовження. Проте президент України Володимир Зеленський наполягав на тривалішому терміні (від 30 до 50 років) та конкретних механізмах реалізації, які потенційно можуть включати присутність іноземних військ.
У грудні кілька європейських лідерів висловили готовність очолити «багатонаціональні сили» в Україні в рамках мирної пропозиції США. Лідери Великої Британії, Франції, Німеччини та восьми інших європейських країн заявили, що війська «Коаліції охочих» за підтримки США можуть бути розміщені в Україні для забезпечення виконання заходів безпеки. Російські представники, такі як міністр закордонних справ Серґєй Лавров, вже відхилили ідею розміщення будь-яких іноземних військ в Україні і наголосили, що вони будуть розглядатися як законні військові цілі.
Кремль не зацікавлений у мирі
Кремль не зацікавлений у будь-яких поступках, пов’язаних із мирним планом. Він заявляє, що відкритий до діалогу, але жодним чином не виявив готовності йти на компроміси з найфундаментальніших питань мирного плану. Натомість він продовжує переслідувати максималістські цілі, відкрито заявляючи, що має намір досягти їх якщо не дипломатичними, то військовими засобами.
Не дивно, що 29 грудня Москва звинуватила Україну в атаці на резиденцію Путіна на Валдаї, що в Новгородській області. Цим вона вкотре засвідчила, що не хоче йти на компроміс і шукати справжнє врегулювання. Вона вже попередила, що «відплатить» і перегляне свою переговорну позицію. Кремль, як і раніше, не йде на компроміси, а перекладає провину на іншого та створює передумови для ескалації.
Дії Росії все більше нагадують звичну російську схему використання дипломатії для управління тиском Заходу і виграшу часу для подальших ескалаційних кроків, а не для досягнення справжнього миру в Україні.
27 грудня Путін звинуватив Україну в тому, що війну почала вона, і що вона не бажає вирішувати конфлікт мирним шляхом. Він також заявив, що Росія готова вирішити всі поставлені завдання військовими засобами. Така поведінка свідчить про те, що він і його найближче оточення не готові робити кроки для припинення війни в Україні, а лише використовують переговори для того, щоб витримати міжнародний тиск і продовжити реалізовувати свої військові та політичні цілі.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.