Василь Стус — український поет-дисидент, правозахисник і перекладач, який послідовно й відкрито чинив опір радянській репресивній системі.
Він принципово говорив українською мовою навіть під загрозою покарання, двічі був засуджений за «антирадянську діяльність» і помер у таборі.
Коли поезія стає свідченням: виставка Василя Стуса в Мистецькому арсеналі
Автор сотень віршів, значну частину яких написав в ув’язненні, Стус став символом незламності, моральної відповідальності та внутрішньої свободи. Його твори забороняли в СРСР, але вони виходили за кордоном. Стус — Герой України, лауреат Міжнародної літературної премії Amnesty International.
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Поет свідомо обрав шлях боротьби. У 1979 році приєднався до Української Гельсінської групи. З 47 років життя 13 провів у слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських і пермських таборах, на каторжних роботах.
У 1976 році, відбуваючи перше ув’язнення, Стус написав відмову від радянського громадянства: «…Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». Під час другого вироку жорстокість радянської системи публічно засудив академік Андрій Сахаров, назвавши справу Стуса «соромом радянській репресивній системі».
Табірні наглядачі знищили рукопис із понад 300 його віршами. Попри ізоляцію та тиск, Стус не припиняв писати й перекладати. Він самостійно опанував латину й німецьку, читав Ґете та Рільке в оригіналі, перекладав також з англійської, італійської та іспанської мов. Його смерть у вересні 1985 року у таборі, офіційно пояснена переохолодженням, стала ще одним свідченням нелюдської суті тоталітарної системи, а життя і творчість — символом опору та гідності.
До 8 лютого 2026 триває проєкт «Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд» у Мистецькому арсеналі.
У межах проєкту представлено великий масив архівних матеріалів, що допоможуть пізнати творчість Василя Стуса і заглибитись в контексти його доби.
Василь Стус - віхи біографії
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року на Вінниччині, проте дитинство та юність провів на Донеччині. Саме там він сформував свій характер та чудовий інтелектуальний фундамент, закінчивши історико-літературний факультет Сталінського педагогічного інституту.
Його шлях у велику літературу розпочався в Києві під час навчання в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Проте наукова кар’єра Стуса закінчилася раніше, ніж офіційно розпочалася, через його безкомпромісну громадянську позицію.
4 вересня 1965 року стало знаковим днем для всього дисидентського руху. Під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» Стус приєднався до заклику Івана Дзюби та В’ячеслава Чорновола проти арештів української інтелігенції.
Коли поет дізнався, як саме КДБ проводить таємні затримання його колег, він не зміг мовчати. Його вигук «Хто проти тиранії — встаньте!» став вироком для його офіційної кар’єри. За цей вчинок його негайно відрахували з аспірантури.
Протягом наступних років Стус змінив безліч професій: від будівельника до кочегара. Він продовжував писати, хоча його твори були заборонені до публікації в УРСР. У 1972 році відбувся перший великий арешт. Стуса звинуватили в «антирадянській агітації та пропаганді», за що він отримав 5 років таборів та 3 роки заслання.
Саме в неволі поет створив свої найглибші тексти, зокрема, й легендарну збірку «Палімпсести». Його поезія — це складна філософська рефлексія про свободу, самотність та вірність своєму призначенню. Перебуваючи за ґратами, він неодноразово звертався по допомогу до міжнародної спільноти, щоб привернути увагу до порушень прав людини в СРСР.
У 1980 році Стус був заарештований вдруге. Його адвокатом (призначеним державою всупереч волі підсудного) був Віктор Медведчук, який де-факто підтвердив звинувачення. Поета засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У 1985 році за ініціативи Генріха Бьолля Стуса намагалися висунути на здобуття Нобелівської премії з літератури.
Василь Стус помер у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері табору Кучино (Росія). Офіційна версія — зупинка серця, проте рідні та побратими переконані, що це було вбивство або свідоме доведення до смерті через голодування.