У Венесуелі віцепрезидентка Делсі Родрігес стала главою держави після того, як американські спецпризначенці затримали Ніколаса Мадуро і його дружину і доставили їх до Нью-Йорка, де вони постали перед судом.
Союзники Венесуели засудили операцію США, а європейські країни закликали до дотримання міжнародного права.
Занепокоєння щодо легітимності немає
Цією операцією розпочалася трансформація світу відповідно до ідей Трампа, попереджає Habertürk (Туреччина):
«Можна сказати, що ця операція є не лише передвісником «нового порядку», про який все частіше говорять, а й надзвичайно важливим кроком. Міжнародна легітимність тут не відіграє жодної ролі. Такої легітимності не шукають ані для самої операції, ані для судового переслідування Мадуро. ... У
Стратегії національної безпеки, підписаній Трампом наприкінці минулого року, наголошується на пріоритетності інтересів США у Західній півкулі. ... Перший конкретний крок до забезпечення безпеки Західної півкулі був зроблений через Венесуелу».
Вашингтон покладає надії на маріонеткового лідера
Трампа цікавлять виключно нафта, влада і гроші, коментує оглядач Алан Фрідман у La Stampa (Італія):
«Поки що реакція ЄС на «викрадення» Мадуро Трампом була слабкою. Можливо, європейці думали, що Трамп хоче замінити режим у Каракасі демократично обраним президентом. Це може статися в майбутньому, але поки що Марія Мачадо, як і Зеленський до неї, зрозуміла, що в неї немає всіх карт.
З іншого боку, Трамп і Рубіо вважають, що з Делсі Родріґес вони придбали собі маріонетку. У Вашингтоні вважають само собою зрозумілим, що США переглянуть нафтові концесії і зажадають частку в активах Венесуели».
Колоніальна тактика
Журналістка і соціал-демократична політикиня Ірен Лозано критикує плани Трампа в eldiario.es (Іспанія):
«Мотивацією для цього є нафта і природні ресурси Венесуели. Трамп повторює колоніальні схеми: він нахабно прагне контролювати суверенну країну для власних інтересів. ... Встановлення дружніх урядів в інших країнах з метою експлуатації їхніх ресурсів — це те, що він має спільного з імперіалістичною візією Путіна. ... Венесуельці позбулися Мадуро, але демократії не видно. І світ платить за це високу ціну: міжнародне право слабшає; ООН, ОАД (Організація американських держав) і мультилатералізм також слабшають, тоді як культура війни стає все сильнішою».
Тільки венесуельці мають право вирішувати
Клара Жерар-Родріґес, юристка, яка спеціалізується на міжнародному праві, закликає в Le Monde (Франція):
«У міжнародному праві немає нічого, що дозволило би США вторгнутися на територію іншої держави з метою захоплення її лідера.
Незалежно від легітимності влади Ніколаса Мадуро чи злочинів, які він міг скоїти, тільки венесуельський народ має право вирішувати своє майбутнє через демократичний процес і власні судові органи. ... Тільки суворе дотримання міжнародного права і покарання за його порушення – незалежно від винуватців чи їхніх мотивів – можуть врятувати міжнародний порядок, що виник на руїнах Другої світової війни».
Нова надія для мільйонів
Кореспондент Die Welt (Німеччина) у Латинській Америці Тобіас Кауфер вітає цей крок:
«Мадуро був однією з головних причин найбільшого міграційного руху в світі за останнє десятиліття. Усунення його від влади та притягнення до відповідальності насправді має бути завданням ООН та Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Але вони не спрацювали. Тепер Дональд Трамп взяв справу у свої руки. І він дав нову надію мільйонам венесуельських сімей. Чи може ця надія здійснитися завдяки новому початку в країні, ще невідомо. Принаймні, зараз є невелика ймовірність того, що це станеться. І це більше, ніж було досягнуто всіма іншими спробами за останні 13 років».
Європа повинна зосередитися на зміцненні своїх позицій
Seznam Zprávy (Чехія) вказує, які висновки Європа повинна зробити з цього:
«Вона повинна визнати, що новий геополітичний розподіл сфер впливу став реальністю, і що союз із США залишився в минулому. Відповіддю на це має бути поглиблення наднаціональної європейської співпраці. По-перше, сильніша координація політики безпеки та оборони.
По-друге, зосередження уваги на зонах впливу, які є критично важливими для Європи, особливо на її східних кордонах. Світовий порядок, у якому принаймні формально застосовувалися норми та правила, перетворюється на порядок, у якому панує закон найсильнішого. Тому єдиний варіант – стати сильнішими, а це для європейських держав можливо лише через взаємну співпрацю та оборону».